Скловата — Вікіпедія

Склова́та або скляна́ ва́та (англ. glass wool) — волокнистий мінеральний теплоізоляційний матеріал, різновид мінеральної вати, вироблений з безладно сплутаних скляних волокон.

Небезпечна уламками волокон, які легко проникають у шкіру, підіймаються в повітря і потрапляють в очі та легені. В легенях вони залишаються на все життя і можуть спричинити низку небезпечних захворювань^[⇨].

В природних умовах не розкладається, і тому потребує спеціальної утилізації^[⇨].

Для отримання скляного волокна використовують ту ж сировину, що й для виробництва звичайного скла, або відходи скляної промисловості.

Вихідною сировиною для виробництва скловати є пісок, сода, доломіт, вапняк, бура. Сучасні виробництва використовують до 80% склобою.

В бункер засипаються основні компоненти. Далі настає етап плавлення маси. Дозатори завантажують плавильну піч у строгій відповідності до рецептури, щоб при досягненні температури у 1400 °C суміш мала задані механічні властивості для отримання якнайтонших ниток. Нитки отримуються при роздуванні струминою водяної пари або нагрітого стиснутого газу розплавленої скляної маси, що вилітає з центрифуги.

Процес утворення волокон супроводжується обробленням полімерними аерозолями. Як в'яжуче використовуються водні розчини фенол-альдегідного полімера, модифікованого сечовиною. Просочена аерозолем нитка потрапляє на вальці. На конвеєрі вона проходить декілька етапів вирівнювання. Формується однорідний склополімерний «килим». Далі настає етап полімеризації при температурі 250 °C. Висока температура — каталізатор для утворення полімерних зв'язків. Попутно в температурній камері випаровується залишок вологи, отриманої разом з аерозолем. Після полімеризації волокна вати стають твердими й набувають бурштиново-жовтого відтінку.

Наступний етап — охолодження, де температура скловати доводиться до температури навколишнього середовища, після чого проводиться розкроювання. Поздовжні фрези й поперечні пили кроять стрічку на мати та рулони.

Пресування готової продукції дозволяє суттєво економити простір при транспортуванні й зберіганні. За європейськими нормами передбачається шестикратне стиснення. Пружних властивостей скловати достатньо для повного відновлення початкових розмірів.

Густина скловати — до 130 кг/м^3[1]. Діаметр волокон становить 5—12 мкм, а довжина — від 15 до 50 мм. Коефіцієнт теплопровідності (при температурі 25 ± 5°С) — 0,35 Вт/(м·К). Хімічна стійкість скловати більша, ніж інших різновидів мінеральної вати.

Скловата не горить. За температури 250—450 °C з неї вигоряють в'яжучі смоли, що призводить до втрати експлуатаційних властивостей. За температур 500—550 °C скловата спікається^[2].

Вироби зі скляної вати у порівнянні з іншими видами мінеральної вати мають підвищену пружність і міцність. Скляна вата практично не містить неволокнистих включень і має високу вібростійкість.

Недолік скловати — висока ламкість волокон, які утворюють дрібний пил із гострих уламків. Ці уламки легко проникають у шкіру і можуть спричинити подразнення, свербіж, алергію та дерматит. Забруднений ними одяг практично неможливо відіпрати^[3].

Уламки волокон скловати, що потрапили в легені, вже не можуть звідти вийти. Їхнє вдихання здатне спричинити незворотне пошкодження легень^[4]. З часом під впливом цих уламків можуть розвинутися обструктивний і хронічний бронхіт, бронхіальна астма, пневмоконіоз і онкологічні захворювання легень^[3].

Потрапляння волокон скловати в очі може викликати різь в очах, сльози, почервоніння білків і слизових оболонок, неможливість відкрити очі, іноді гострий біль^[3].

Фенолформальдегідні в'яжучі речовини скловати можуть виділяти фенол і формальдегід — сильні отрути^[3].

Робота зі скловатою повинна проводитися в щільному спецодязі, який не залишає відкритих ділянок тіла, щільних непроникних рукавицях, захисних окулярах і респіраторі. Скловату не можна кидати і рвати, бо це вивільнює в повітря багато уламків волокон^[4].

Теплоізоляційні вироби з використанням скляної вати включають м'які мати і плити, напівтверді і жорсткі плити на синтетичному в'яжучому, що дозволяють витримувати значні навантаження. Жорсткі плити, облицьовані скловойлоком, є добрим вітрозахистом. По довгих сторонах плит можливим є з'єднання в шпунт і гребінь, що забезпечує надійне кріплення й відсутність зазорів.

М'які скловолокнисті матеріали зазвичай пресуються в рулони. Завдяки високій пружності вони випрямляються і відновлюють первинний об'єм практично відразу після відкриття упаковки.

Можливий випуск виробів з наклеюванням додаткових шарів (каширування) фольги як пароізоляції або склополотно як вітрозахисту (шар, що перешкоджає розлітанню волокон).

Скловата застосовується для теплоізоляції будівельних конструкцій будь-якої форми та конфігурації та трубопроводів, облицювання нерівних поверхонь. Області застосування практично такі ж, як для виробів з мінеральної вати. Також широко застосовується в авіації як теплоізоляційний матеріал для трубопроводів, вузлів, що мають високу температуру, для теплозвукоізоляції кабін тощо.

Скловата та інше скловолокно в природних умовах не розкладаються. На них не діють мікроорганізми, вологість, сонячне випромінювання, погодні явища та інші фактори довкілля. Якщо скляні волокна потрапляють у землю, вони забруднюють її на необмежений час. Шкоди можуть завдавати і фенол з формальдегідом, які поступово виділяються з в'яжучих речовин^[5][3][6]. Утилізувати скловату разом із побутовим чи будівельним сміттям не можна. Її захоронюють на полігонах, використовують при будівництві доріг, виробництві цегли або нової скловати. Утилізувати скловату необхідно за допомогою спеціальних служб з утилізації^[3][7].

• Мінеральна вата
• Волосся Пеле
• Сталева вата

• ДСТУ Б В.2.7-56:2010. Вироби теплоізоляційні зі скляного штапельного волокна. Технічні умови. — Київ : Мінрегіонбуд України, 2010.
• ДБН В.2.6-31:2016 Конструкції будинків і споруд. Теплова ізоляція будівель. — Київ : Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 2017.
• Кривенко П. В., Барановський В. Б., Безсмертний М. П. та ін. Будівельні матеріали: підручник / за ред. П. В. Кривенка. — К.: Вища школа, 1993. — 389 с.

• Скляна вата, скловата // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 179. — ISBN 978-966-7407-83-4.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Скловата

• «Скляна вата» в УРЕ.
• Как делают стекловату (відео) (рос.)