Скопенко Василь Федорович — Вікіпедія

Василь Федорович Скопенко
Народився	1 січня 1912(1912-01-01) Стругівка, Суразький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині Брянська область, Росія)
Помер	27 січня 1945(1945-01-27) (33 роки) Бреслау, Польща. ·Загинув у бою
Поховання	Сандомир
Громадянство	СРСР
Національність	українець
Діяльність	педагог
Alma mater	Криворізький педагогічний інститут
Учасник	німецько-радянська війна і радянсько-фінська війна
Посада	директор школи[d]
Військове звання	полковник
Партія	ВКП(б)
Діти	Скопенко Віктор Васильович
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Василь Федорович Скопенко (1 січня 1912 — 27 січня 1945) — український педагог, полковник, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу.

Народився 1 січня 1912 року в селі Стругівка, що належало до Суразького повіту Чернігівської губернії (зараз Брянська область РФ). Батько Федір Іванович працював на Ростовському руднику, а мати Тетяна Йосипівна працювала куховаркою в гірницькій артілі.

Наш син Василь народився 1 січня 1912 року за старим стилем. 19 червня 1912 року приїхав з матір'ю до мене, на рудник «Ростовський». Дружина з малим дитям працювала в артілі куховаркою, готувала їжу сорока чоловікам за п'ять карбованців на місяць. І на кухні ріс наш син...

Після закінчення середньої школи навчався в гірничопромисловому училищі, згодом працював гірничим майстром на шахті імені Карла Лібкнехта у Кривому Розі. Потім навчався на фізико-математичному факультеті Одеського державного університету.^[1]

У 1935 році після закінчення Криворізького педагогічного інституту отримав направлення у Верблюзьку сільську школу (Новгородківський район, Кіровоградська область). Там працював вчителем фізики, а з 1937 став директором цієї школи. За роботу у 1939 році нагороджений медаллю «За трудову відзнаку».

15 березня 1939 року був мобілізований у Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939 ― 1940 рр.

Через початок Другої світової війни у червні 1941 року пішов на фронт, пізніше у 1943 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Очолив командування 1180-го стрілецького полку (350-а стрілецька дивізія, 13-а армія, 1-й Український фронт).

Підійшли до одного дуже гарного міста. Воно стоїть на крутому березі широкої річки. І люди там, Аннушко, я впевнений, дуже хороші. Як вони настраждалися у неволі! Фашисти, звісно, так просто звідти не підуть. А як би хотілося, щоб таке красиве місто залишилось цілим. І взагалі хочеться, щоб земля наша була не в полум’ї, а у квітучих садах…

— Скопенко у листі до дружини про Сандомир

Скопенко відзначився 29 липня 1944 року, при форсуванні річки Вісли. Під його керівництвом полк на підручних засобах переправився через річку в районі населеного пункту Лонжак (Польща). Потім, після артилерійської підготовки радянська армія почала наступати з флангів, здійснивши обхідний маневр зайшла у місто з тилу. Таким чином місто Сандомир було звільнене від німецьких військ і зосталося неушкодженим.^[2] Надалі це місце стало плацдармом для подальшого просування радянських військ.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року "за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками" і виявлені при цьому "мужність і героїзм", підполковникові Скопенку Василю Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»" (указ № 4589). 24 січня 1945 р. він отримав звання полковника.

27 січня 1945 Скопенко був смертельно поранений у бою під містом Бреслау (зараз Вроцлав, Польща). Помираючи в шпиталі, він заповів поховати його в Сандомирі: «Поховайте мене на березі Вісли, у Сандомирі. Це місто й люди стали мені близькими…»^[1]

У лютому 1945 року тіло Скопенка було перевезене до міста й поховане на площі Ринок. Міська влада вшанувала його пам'ять на спеціальній сесії. Поруч Опатовської Брами був встановлений пам'ятник. У 1990 році останки Скопенка перепоховали на військовому кладовищі радянських солдатів (поблизу вулиці Міцкевича), туди перенесли й пам'ятник^[3].

• Орден Леніна
• 2 ордени Червоного Прапора
• Орден Олександра Невського
• Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня
• Орден Червоної Зірки

Ім'ям Василя Федоровича Скопенка названа середня школа, де він працював, на будівлі школи встановлена меморіальна дошка. У місті Сандомирі його ім'я носила вулиця, піонерська дружина, бібліотека.

Ім'я Скопенка викарбоване на Стелі Героїв у Кривому Розі.

• Дружина — Ганна Митрофанівна
• Дочка — Алла Василівна Пасько
• Син — Скопенко Георгій і Віктор Васильович Скопенко, ректор Київського університету^[4]

• Кіровоградська область