Скрипник Олександр Васильович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Скрипник.
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Скрипник Олександр.
Олександр Скрипник
Олександр Скрипник (Київ, 2013)
Ім'я при народженніОлександр Васильович Скрипник
Народився13 листопада 1962(1962-11-13) (62 роки) або 1962[1]
Братське, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР→Україна Україна
Національністьукраїнець
Діяльністьпрозаїк, публіцист
Сфера роботипроза[2], журналістика[2], публіцистика[2], воєнна розвідка[d][2] і військова розвідка[2]
Alma materФакультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1984) і ЗДУ (1994)
Мова творівукраїнська
Роки активностівід 2000 р.
Жанрнарис, документальна повість
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
Нагороди
Заслужений журналіст України
CMNS: Скрипник Олександр Васильович у Вікісховищі

Олекса́ндр Васи́льович Скри́пник (нар. 13 листопада 1962(19621113), смт Братське, Миколаївська область) — український письменник, публіцист, дослідник історії української розвідки. Заслужений журналіст України[3].

Член Національної спілки журналістів України (1985), Національної спілки письменників України (2012).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Закінчив середню школу в смт Братське на Миколаївщині (1979). Здобув дві вищі освіти — на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1984) і факультеті романо-германської філології Запорізького державного університету (1994).

Працював кореспондентом обласної газети «Запорізька правда», референтом, керівником пресцентру УСБУ в Запорізькій області, заступником начальника пресцентру СБУ (1995—2000), очолював пресцентр СБУ (2000—2005), пресслужбу Служби зовнішньої розвідки України (2005—2014), був радником Голови Служби зовнішньої розвідки України (2014—2017).

Живе в Києві. Одружений.

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Автор книжок «За золотом Нестора Махна» (2001), «Український слід у розвідці» (2009), «Керівники української зовнішньої розвідки» (у співавторстві, 2010), «Розвідники, народжені в Україні» (2011), «Служба зовнішньої розвідки України: історія і сьогодення» (2012), пригодницького роману «Особлива територія» (2013), збірок документальних нарисів і публіцистики «Таємний легіон Української революції» (2015), «Курйози у розвідці» (2016), документального роману «Розстріляний на Донбасі „за ізмєну Росії“» (2017), наукового видання «Спеціальні служби України від найдавніших часів і до сьогодення» у 5-ти томах, т. 3 «Військова спецслужба Державного Центру УНР у екзилі (1926—1936 рр.)» (у співавторстві, 2018)[4], науково-популярних видань «Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень» (2019), «Українська розвідка. Прадавні часи» (2020)[5], «Спецоперація „Некро“. Розсекречені історії з архіву розвідки» (2023, цей твір висунуто 2024 року на здобуття Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності в номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері»[6]).

Автор численних публікацій у періодиці, сценаріїв документальних фільмів з історії та діяльності спецслужб.

Нагороди, відзнаки

[ред. | ред. код]
  • Почесне звання «Заслужений журналіст України» (2009)
  • Почесна грамота Верховної Ради України (2010)
  • Відзнака «Симон Петлюра. Журналістика і Державність» Конфедерації журналістських організацій України, Міжнародного культурного центру «Сяйво», Меморіального фонду Симона Петлюри (2022).
  • Третя премія Літературно-наукового конкурсу Фонду Воляників—Швабінських при Фундації Українського вільного університету (Нью-Йорк, США) (2024)[7]

Нагороджений медалями, іншими відомчими заохочувальними відзнаками СБУ і СЗРУ.

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Скрипник О. В. (2019). Українська розвідка. 100 років боротьби, протистоянь, звершень. Київ: АДЕФ-Україна. с. 344. ISBN 978-617-7393-93-0.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1025475658 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ На сторожі національної безпеки. Архів оригіналу за 24 грудня 2016. Процитовано 14 грудня 2016. [Архівовано 2016-12-24 у Wayback Machine.]
  4. ↑ СБУ видала книгу про розвідку ДЦ УНР в екзилі в міжвоєнний період. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
  5. ↑ Українська розвідка. Погляд у минуле. Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021.
  6. ↑ Визначено лауреатів премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності
  7. ↑ Лауреати Літературного Конкурсу Фундації Українського Вільного Університету. Процитовано 9 вересня 2024.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Олександр Скрипник: [біогр. довід.] // Сучасні письменники України: біобібліографічний довідник / Національна спілка письменників України; упоряд. А. І. Гай; ред. О. Курило. — Уточнений і доп. — Біла Церква: Київське обласне творче об'єднання «Культура»: Буква, 2012. — 568 с. — С. 411. ISBN 978-966-2927-05-6
  • Скрипник О. В. За золотом Нестора Махна. — Запоріжжя: Дике Поле, 2001. — 268 с.
  • Скрипник Олександр. Курйози у розвідці: документально-публіцистичні нариси / Олександр Скрипник. — К.: Ярославів Вал, 2016. — 560 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скрипник_Олександр_Васильович&oldid=43843471