Смальта — Вікіпедія

Сма́льта (нім. Smalte, від італ. smalto «емаль») — кольорове, непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в тому числі ювелірному мистецтві.

• 
  Смальта на складах Історичної колекції барвників Технічного університету Дрездена, Німеччина
• 
  Частина мозаїки у селищі Дослідницьке
• 
  Частина мозаїки у селищі Дослідницьке

Смальта є стійкою до дії атмосферних явищ, і століттями не втрачає свого вигляду і свіжості кольорів.

Розрізняють так звану прозору смальту (з скляної маси, в яку додано барвники) і глуху або опалову (зі скляної маси із барвниками, заглушеної оксидами алюмінію, олова, миш'яку, чи сполуками фтору або фосфору).

Є також срібна і золота смальта, одержувана спресовуванням у гарячому стані двох шарів скла з кольоровою фольгою між ними.

Смальту виготовляли ще в Стародавньому Єгипті, Римі, Греції (нею доповнювали кам'яні мозаїки), Візантії, Київській Русі (наприклад, смальтові мозаїки Софійського собору в Києві), Італії тощо.

«Сучасне винайдення» смальти приписується богемському скляру Кристоферу Шуреру (Christoph Schurer) приблизно у 1540—1560 роки.

Смальта була також популярною в українських майстрів пізнього Середньовіччя.

• Смальта, стаття Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.., Том 10, К., 1983, стор. 269

• Смальта // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 180. — ISBN 978-966-7407-83-4.
• Смальта