Смячківська група — Вікіпедія

Смячківська група, Смячкинська група — археологічна культурна група свідерського культурного кола заключної давньокам'яної доби^[1] у Подесінні.

Епонімною пам'яткою є Смячка-XIV, що була виявлена у притоці річки Смячка у Десну. Стоянка була досліджена у 1927 році Михайлом Рудинським^[2].

Основною рисою смячкинської культурної групи є наконечники стріл свідерського типу.

Подібна сожській культурі ранньої середньокам'яної доби у Посожжі та у всьому Горішньому Подніпров'ї відмітив В. Ф. Копитін у 1977 році.

Смячкинські пам'ятки подібні з нобельськими пам'ятками правобережного Полісся певною матеріальною своєрідністю.

До свідерського культурного кола також відноситься кримська стоянка Сюрень-2 та передкарпатська Делятин.

На відміну від нобельської групи тут домінують ортогнатичні типи нуклеусів, а човноподібні нуклеуси майже відсутні. Подібно Нобелю заготовинами слугували платви кременю, та переважали кінцеві скребки на платвах, серединні та кутові різці на тих самих заготовинах. Менша за Нобель чисельність наконечників стріл.

До «чистих» смячкинських пам'яток Рудинський відніс Смячка-8, -11, -13, -13-В, -16 й -17а (стоянка-майстерня), Грем'яч, Бирине, Мізин, Бровки, Мале Устя, Мамекине, Федорівський Край та інші.

Місцеві пізньо-давньокам'яні пам'ятки Волині, Подесіння й Криму, ймовірно, не мають пам'яток, матеріальна культура яких могла б еволюціонувати у пам'ятки ранньо-середньокам'яні пам'ятки культур нобельського-смячківського циклу України та Молдови (Нобель, Смячка, Сюрень-2, Делятин, Чахлеу-Скауне). Єдине пояснення походження свідерських пам'яток в Україні є просування свідерських мисливців з південно-східної Побалтики, які у свою чергу були давньокам'яною міграцією лінгбійської культури із Західної Побалтики.

• Археология Украинской ССР в 3-х тт.; том 1; стр. 94-95
• Археология СССР в 20-ти тт., том 2, Мезолит, Мезолит Юго-Запада СССР; стр. 118—119