Сотникова Ольга Дмитрівна — Вікіпедія

Сотникова Ольга Дмитрівна
рос. Ольга Дмитриевна Сотникова
Ім'я при народженні	рос. Ольга Дмитриевна Поршонок
Народилася	1921 Краснодар, Російська СФРР
Країна	СРСР
Учасник	німецько-радянська війна
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Ольга Дмитрівна Сотникова, до шлюбу Поршонок^[1]; нар. 1921, Краснодар, Росія) — радянська танкістка, офіцерка, учасниця Німецько-радянської війни. У роки війни пройшла шлях від шофера санітарної машини до заступниці командира роти важких танків по технічній частині ІС-122 112-го окремого гвардійського важкого танкового полку (67-ї окремої гвардійської танкової бригади). Гвардії молодший технік-лейтенант.

Народилася в 1921 році в Краснодарі. Росіянка.

До війни Оля Поршонок жила в Ленінграді, на Виборзькій стороні. Закінчила курси шоферів, технікум^[2].

У РСЧА з 23 червня 1941 роки (покликана Фрунзенським РВК міста Ленінграда). На фронті з 26 червня в складі 3-ї Ленінградської дивізії народного ополчення. Потім стала водійкою автомобіля^[2].

2 травня 1942 року була важко поранена під Ленінградом^[2] і перебувала на лікуванні в госпіталі до 17 листопада. В подальшому брала участь в Сталінградській битві, в боях за Курськ, Орел, звільняла Білорусію.

У період з 3 по 22 грудня 1942 року шофер санітарної бригади 85-ї окремої танкової бригади 2-ї гвардійської армії Сталінградського фронту червоноармієць О. Д. Поршонок працювала на передовій в районі сіл Похлебіно, Нижнє Яблучне і колгоспу «8-е березня» Сталінградської області. Вивезла з поля бою на своїй машині 85 поранених бійців і командирів, «виявивши чуйність і уважність до поранених.» Нагороджена орденом Червоної Зірки (23 грудня 1942).

Продовжила службу в 231-му окремому танковому полку, сформованому 10 січня 1943 року на базі 85-ї танкової бригади. У липні 1943 року в ході Курської битви в боях біля села Підмаслово (нині Залегощенський район Орловської області) під вогнем противника надавала першу допомогу пораненим і вивозила їх у тил. Врятувала життя 37 солдатам і офіцерам. Нагороджена орденом Вітчизняної війни II ступеня (5 серпня 1943).

Закінчивши танкове училище, молодший технік-лейтенант пересіла на танк, ставши механіком-водієм танка. Кілька разів горіла в своїй бойовій машині. В одному з бойових епізодів танкістка Ольга Паршонок за завданням командування, ризикуючи життям, тричі переправляла розвідників через лінію фронту^[2].

У боях на підступах до Гомеля (Білорусь) 231-й танковий полк одним з перших в танкових військах застосував нічну танкову атаку з запаленими фарами. Разом з командиром роти І. Власенко Ольга Паршонок першою увірвалася в Гомель і трималася протягом півтори години до підходу основних сил полку^[3].

З 14 квітня 1945 року — заступниця командира роти важких танків ІС-122 112-го окремого гвардійського важкого танкового полку 67-ї окремої гвардійської танкової бригади. Гвардії молодший технік-лейтенант О. Д. Поршонок брала участь у прориві німецької оборони на західному березі річки Одер (Німеччина). Попри сильний артилерійський і мінометний вогонь, ремонтувала підбиті танки прямо на полі бою, намагаючись домогтися участі максимального числа радянських бойових машин в бою.

В районі Цехін (Бранденбург, Німеччина) особисто сіла в танк і повела його в атаку. У складі екіпажу знищила 5 солдатів з фаустпатронами, 8 кулеметних точок, дві польові гармати, три міномета і до 30 солдатів і офіцерів-противника. Під час атаки в районі Грунов вона помітила, як загорівся один з танків полку. Кинувшись до нього, щоб загасити палаючу машину, була контужена розірваним поруч снарядом противника. При цьому також був поранений один з танкістів. Перемагаючи біль, взяла пораненого на спину і винесла його з поля бою.

В ході штурму Берліна на її рахунку — два відновлених танки. За квітневі бої Берлінської операції нагороджена другим орденом Червоної Зірки (6 травня 1945).

Закінчивши війну в Берліні, розписалася на рейхстазі: «Я — ленінградка!»^[2]

Незабаром одружилася з сибіряком Василем Сотниковим, з яким познайомилася ще на війні. Переїхали на батьківщину чоловіка в Алтайський край. Народила трьох дочок, є онуки^{[2] [4]}.

Живе в Барнаулі (Алтайський край), працювала в складальному цеху на механічному заводі, ударниця комуністичної праці, нагороджена орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора^[2]. У 1970-ті роки на заводі було засновано премію її імені^[4].

Авторка мемуарів «Шумели грозы». Особисті документи О. Д. Сотникової зберігаються в Алтайському крайовому краєзнавчому музеї^[5].

Радянські державні нагороди:

• орден Леніна^[2]
• орден Трудового Червоного Прапора
• два ордени Вітчизняної війни II ступеня (5 серпня 1943, 23 грудня 1985)
• два ордени Червоної Зірки (23 грудня 1942 6 травня 1945)
• медалі

• Шкаруба В. «Богатая невеста» // Великая Отечественная в письмах / сост. В. Г. Гришин. — 2-е изд., доп. — М. : Политиздат, 1982. — 351 с.

• Пранкевич Валентина (11 апреля 2014). Вышедшая из огня. Чечерский вестник. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 9 липня 2014.
• Mapro. Ольга Дмитриевна Паршонок-Сотникова. (Механик-водитель) // Интернет-газета «Танки Онлайн». — 2011. — № 23 (10 листопада). — С. 7.