Спалахуючі зорі — Вікіпедія

Петлі навколо сонячних плям в ультрафіолеті, що демонструють потужні конвективні рухи в атмосфері Сонця. Спалахи зір типу UV Кита мають таку саму природу.

Спалахуючі зорі або Зорі типу UV Кита — зорі головної послідовності пізніх спектральних класів K та M (червоні карлики малої маси), які зазнають короткочасного посилення блиску (спалахів) з амплітудою 0,3–6m (у видимих променях)[1]. Світність збільшується в усьому діапазоні від радіохвиль до рентгенівського випромінювання, в ультрафіолетовому випромінюванні амплітуда спалахів більша. Назва типу походить від позначення зорі UV Кита, відомої також як Лейтен 726-8 B.

Вважається, що спалахи спалахуючих зір мають ту ж природу, що й сонячні[1], оскільки вони відбуваються за рахунок електромагнітної енергії, накопиченої в атмосфері зорі, але спалахи на Сонці набагато слабші не лише за відносною величиною (адже Сонце набагато яскравіше червоних карликів), а й за абсолютною (тобто, за кількістю вивільненої під час спалаху енергії).

Спалахи можуть тривати від кількох хвилин до кількох годин, середній інтервал між ними — від однієї години до десятків діб. Закономірностей у розподілі спалахів за часом не виявлено[1]. Початок спалаху відбувається набагато швидше, ніж згасання: зоря може збільшити свій блиск удвічі за кілька секунд. Під час спалаху різко змінюється спектр зорі: у синій та ультрафіолетовій ділянках з'являється неперервний спектр випромінювання.

Зорі типу UV Кита являють собою найчисленніший клас змінних зір[1], але через тьмяність їх важко помітити з великої відстані, тому відомо їх не дуже багато — усі відомі спалахуючі зорі розташовані в межах 60 світлових років. До цього класу належить більшість найближчих до Сонця зір, зокрема Проксима Центавра, DX Рака(інші мови), Вольф 359.

Уперше про спалахову активність серед пізніх зір повідомив Адріан ван Маанен у 1945 році, спостерігаючи зорі WX Великої Ведмедиці[en] та YZ Малого Пса[en][2]. однак найвідомішою спалаховою зорею є UV Кита (Лейтен 726-8), яку вперше спостерігали у 1948 році[3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. а б в г Спалахуючі зорі // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 444. — ISBN 966-613-263-X.
  2. Joy, Alfred H. (1954-02). (Macintosh; Intel Mac OS X 10_15_7) AppleWebKit/537.36 (KHTML, like Gecko) Chrome/110.0.0.0 Safari/537.36 Citoid/WMF (mailto:[email protected])&ssu=&ssv=&ssw=&ssx=eyJyZCI6ImlvcC5vcmciLCJfX3V6bWYiOiI3ZjYwMDBiZmE0ZjFkYy0wZWJjLTRjNGQtODcyZi1mZDA0NjdiMWViOWQxNzM4MDg4Mzg1OTQ0MC01NTZkN2M4ZTAwYjExNDY0MTAiLCJ1em14IjoiN2Y5MDAwNWNlOWJiOWYtOWRkOS00ZThmLWI0NDAtMjkyNTVkMzAxYjQ5MS0xNzM4MDg4Mzg1OTQ0MC1hZTFhN2RlZjEwNjVmNzMzMTAifQ== Variable Stars of Low Luminosity. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 66. с. 5. doi:10.1086/126639. ISSN 0004-6280. Процитовано 28 січня 2025.
  3. Luyten, W. J. (1 грудня 1949). New stars with proper motions exceeding 0.5" annually. The Astronomical Journal. Т. 55. с. 15. doi:10.1086/106322. ISSN 0004-6256. Процитовано 28 січня 2025.