Стара Басань — Вікіпедія

село Стара Басань
Будинок із мезоніном на хуторі Тимки
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Ніжинський район
Тер. громада	Бобровицька міська громада
Код КАТОТТГ	UA74040050320032792
Облікова картка	Стара Басань
Основні дані
Засноване	1196
Перша згадка	1196 (828 років)
Населення	▼ 683 (01.01.2019)[1]
Площа	6,831 км²
Густота населення	99,99 осіб/км²
Поштовий індекс	17460
Телефонний код	+380 4632
Географічні дані
Географічні координати	50°38′41″ пн. ш. 31°29′26″ сх. д. / 50.64472° пн. ш. 31.49056° сх. д. / 50.64472; 31.49056
Середня висота над рівнем моря	120 м
Водойми	Басанка
Відстань до обласного центру	117 км
Відстань до районного центру	15,6 км
Місцева влада
Адреса ради	17400, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Бобровиця, вул. Незалежності, 46
Карта
Стара Басань
Стара Басань
Мапа
Стара Басань у Вікісховищі

Стара́ Баса́нь — село в Україні, у Бобровицькій міській громаді Ніжинському районі Чернігівської області. Центр старостинського округу.

Село розташоване на річці Басанці. Територія Старобасанської сільської ради розташована в південно-західній частині району, межує з землями Щаснівської, Пісківської, Ярославської сільських рад Бобровицького району. Західна частина межує з землями Київської області.

Відстань до центру громади (Бобровиця) автомобільними шляхами — 15,6 км, до районного центру (Ніжин) — 74 км, до обласного центру (Чернігів) — 117 км.

Збереглися історичні назви місцевостей: Павлівка, Журавлівка, Олешківка, Собаківка, Котовочки, Скрипцівка, хутір Тимки. Більшість назв походять від імен заможних селян, яким належали ці землі.

На землях Старобасанської та Ярославської сільських рад розташований гідрологічний заказник місцевого значення «Старобасанське» площею 278 га (водний фонд 44,9 га, болота 233,1 га). Основним завданням цього заказника є збереження в природному стані болотного масиву, типового для лісостепу.

За даними 2006 року в Старій Басані проживало 1042 особи. На 2011 населення становило 921 особу, число дворів 748^[2]. На початку 2019 року населення становило 683 особи, серед них — 122 дітей та 191 пенсіонер.^[1]

В селі є поштове відділення. Працює телеком-оператор Київстар.

Діє Спасо-Преображенський храм (храм Преображення Господнього) Ніжинської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату).

За здогадками виникло село на початку XII ст. одночасно з Ярославкою. Вперше згадується 1196 року^[3]

Як свідчить стародавній переказ, з розповідей корінних мешканців регіону Сакун (Скрипець) Марії Трохимівни та Сакуна Михайла Кузьмовича, слово «Басань» означає місцевість, де «люди від татар опасалися», є похідним від вживаного в староукраїнській мові «Опасань». На думку краєзнавця Павла Драгана, в селі існував поширений на півночі та заході Переяславського князівства тип укріплень, який не передбачав побудову таких ресурсовитратних елементів фортифікаційних споруд, як вали, з подальшим їх ескарпуванням. Ним користувалися переважно незалежні общинники, оскільки не мали змогу використати значні ресурси, на відміну від князівської влади та бояр — феодалів. Захист створювала заросла очеретом непролазна річка, заболочені ділянки по берегам, риття рівчаків на ділянках, де природа не давала такого надійного захисту.

Сам ландшафт та особливості басейнів місцевих річок сприяли економії зусиль, що було помічено не тільки слов'янськими тубільцями. Мовами деяких груп кочових тюрків назва річки може перекладатися як «непрохідна», «непролазна», «заросла очеретом», що згодом поширилося на всю місцевість. Цю версію підкріплює свідчення архієпископа Філарета (Гумілевського), котрий у свої краєзнавчих працях зазначав, що семантика слова «Басань» тотожна значенню «Загороддя». При цьому він посилався на розповіді старожилів другої та третьої чвертей 19 століття.

За В. Б. Антоновичем, після спустошення 1482 року місцевості кримськими татарами на чолі з Менглі Гіреєм залишилися лише окремі хутори. Ці землі ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті, 1503 року великий князь Олександр грамотою, даною на ім'я київського воєводи, князя Дмитра Путятича, пожалував усю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу й Супою, як вислугу, дворянину своєму Дашку Івановичу, котрого син, відомий своїми подвигами черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, міцної організацією козацтва створив надійний оплот для відбиття татарських набігів і дав швидкий хід новій колонізації південних частин Київщини, а разом і власних переяславських «вислуг», у яких «на ґрунтах басанському й биковському» незабаром постало 2 містечка: Басань і Быков, а також 9 сіл: Старая Басань, Марковь, Юрковь, Павловъ, Максимовъ, Брегинцы, Кулажинь, Карпиловка й Воронковъ. Великі маєтки ці, по смерті Остафія Дашковича, перейшли до старшої племінниці його по сестрі, Духні, що вийшла заміж за зем'янина Стефана Дублянського 1530 року, син якого Григорій унаслідок великих боргів продав 1578 року ці вотчини розбагатілому київському міщанинові (з хрещених татар) Андрію Кошколдовичу, зятю київського війта Василя Черевчея. Коли між тестем і зятем після цієї купівлі виникла суперечка, цим скористався раєць Василь Ходика, який одружив свого брата Федора на єдиній доньці Кошколдовича Богдані. За допомогою нечесних методів Ходики заволоділи цими землями та навіть примножили їх. Попри намагання Яна Аксака та інших конкурентів відібрати землі, Ходики (Криницькі) втримували над ними контроль аж до Хмельниччини.^[4] Цю інформацію В. Б. Антонович оприлюднив уперше 1874 року.

Село згадується в документах 1631 року. Власник Федір Криницький (Theodor Krynicky) брав із 7 осідлих «димів» по 3 злотих, із 8 «городників» — по 1 злотому, з 1 млинового кола — по 3 злотих.^[5]

На Генеральній карті України складеної Гійомом Левассером де Бопланом 1648 року, під час перебуванні Чернігівщини в складі Речі Посполитої, Стару Басань позначено словом «Bazan» на противагу Нової Басані позначеної як «Basan».

Згідно з «Генеральним слідством про маєтності Переяславського полку» 1730 року село перебувало в Биківській волості та належало Басанській ратуші. Приблизно 1712 року Переяславський полковник Томара посполитих людей Старої Басані «попустив у послушенство» Семену Афендику. Гетьман Скоропадський підтвердив це своїм універсалом. На момент проведення слідства селом володіли дружина Семена Афендика та його сини.^[6].

У 1787 році тут жило 895 дорослих чоловіків. Мешканці — різного звання казенні люди, козаки та власників (бунчукового товариша та сотника Афендиків).^[7]

За переписом 1897 року в селі мешкало 2788 осіб, серед них — 1359 чоловіків та 1429 жінок. Православними себе назвали 2748.^[8]

У 1919—1924 Чернігівське губернське статистичне бюро склало список населених пунктів губернії. Згідно з цим списком у 1923 в селі було 724 господарства, в яких проживало 3310 людей. В селі була сільрада. До районного центру Бобровиця, що тоді підпорядковувався Ніжинському округові, вела ґрунтова дорога довжиною 12 верст. В селі проводилися ярмарок і 4 базари. Була школа, школа ліквідації безграмотності, бібліотека і сільський будинок (сільбуд). Промислові заклади, телефонні установки і поштово-телеграфні заклади — відсутні. Найближча залізнична станція — Бобровиця (14 верст).^[9]

Жертвами Голодомору 1932—1933 стали 16 осіб.

У ході Німецько-радянської війни село окуповане німцями 15 вересня 1941, звільнене 18 вересня 1943. На фронтах цієї війни загинуло 400^{[уточнити]} воїнів — мешканців села^[2].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бобровицької міської громади^[10].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бобровицького району, увійшло до складу Ніжинського району Чернігівської області^[11].

В останніх числах лютого 2022 з боку Нової Басані, Пісок у Стару Басань неочікувано увійшла колона військ Росії. На той час в селі перебувало багато сімей киян із дітьми, які приїхали, щоб врятуватися від окупації.

Росіяни пограбували усі сільські магазини, спалили десятки хат, закатували цивільного мешканця хутора Тимки — Олександра Вікторовича Лисака (народився 9 січня 1970 — помер 1 квітня 2022).^[12][13]

• 
  Могила цивільного мешканця Тимок Олександра Лисака, закатованого росіянами під час окупації
• 
  Могила Олександра Запорожця, загиблого на війні.

Приблизно у 1860 році було відкрито церковно-приходську школу. Учителем був священик, якому окремої платні за викладання не надавалося. У 1866 році у школі навчалися 4 хлопця віком 7-12 років — на порядок менше порівняно з Ярославкою.^[14]

У 1871 році було відкрито земську школу.^[15] У 1905 році для неї було збудовано нову будівлю, яка функціонує за своїм призначенням і зараз як Старобасанська ЗОШ I—III ступенів (директор — Єреп Лідія Олексіївна, 17423 с. Стара Басань, вул. М. Зуба,15, 34-1-27)^[16]. В 1990-х школі присвоєно ім'я партизана 1941—1943 років Миколи Зуба.

До Старобасанської сільської ради відноситься хутір Тимки. Тут зберігся будинок із мезоніном — один із небагатьох, що залишився без змін зовні і всередині, зразок садибного будівництва XIX ст. в Україні. Збереглася й уся садиба. Вона належала Аделі Данилівні Кринській — дружині київського лікаря Олексія Лєскова — брата письменника Миколи Лєскова. До 2007 року у будинку була розміщена школа-інтернат^[2].

У Тимках розташований зооботанічний комплекс «Басань».

Історичні особи:

• Власенко Дмитро Миколайович (1990—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Зуб Микола Никифорович — підпільник, загинув в гестапівскій катівні в роки Німецько-радянської війни;
• Король Петро Пилипович — підпільник, загинув в гестапівській катівні під час Німецько-радянської війни;
• Тертій Степан Костянтинович — лірник зі Старої Басані Новобасанського району Чернігівської області. Розстріляний в 1933^[17][18].
• Тичина-Коломієць Оксана Григорівна — рідна сестра поета Павла Тичини, викладала у земській школі в початкових класах;

Сучасники:

• Коваленко Дмитро Тимофійович (нар. 1957) — музикант (трубач), педагог. Заслужений артист України.
• Коломієць Іван Сергійович (1948, Стара Басань) — поет, народився в селянській родині, перший вірш опубліковано у 1964 в районній галеті «Жовтнева зоря». З 1971 проживає у смт. Баришівка Київської області. Має вищу економічну освіту. Працював на керівних посадах у районному відділі зв'язку, податковій інспекції та відділенні Ощадбанку. Нині на пенсії. Автор збірок поезії «На струнах серця» (Баришівка, 2007), «Батьківська хата» (Баришівка, 2008)
• Кот Ігор Петрович (народився на хуторі Тимки 3 липня 1959), художник, закінчив Ростовське художнє училище імені М. Б. Грекова (1984) та художньо-графічний факультет Південного федерального університету в місті Ростов-на-Дону, член Спілки художників Росії з 1998 року, учасник міжнародних виставок. Роботи є галереях: Ростовський обласний музей образотворчих мистецтв, Музей сучасного мистецтва (м. Ростов-на-Дону), Сальська картинна галерея, Державний національний музей (м. Грозний), у приватних колекціях.^[19]
• Череп-Пероганич Тетяна Павлівна (1974, Стара Басань) — поетеса, прозаїк, драматург, журналіст, громадська діячка. Авторка 11 книжок, лауреат літературних премій, головний редактор журналу «Українська культура».

У селі знімався фільм режисера Микити Михалкова «Кілька днів з життя Обломова», що вийшов на екрани в 1979^[20][21].

• 
  Пошта в Старій Басані
• 
  Клуб у Старій Басані
• 
  Автобусна зупинка в центрі села, серпень 2023

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Басань

• Ярославка и Старая Басань // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерский. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 215-247.
• Ярославка и Старая Басань // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — с. 108—118 (№ 6, 15 марта).
• Ярославка и Старая Басань (Продолженіе) // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — с. 126—148 (№ 7, 1 апреля).
• Головне управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації
• Stara Basań // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 217. (пол.)