Стефанович Олександр — Вікіпедія

о. Олександр Стефанович
Народився	17 липня 1847(1847-07-17) с. Озеряни, нині Тлумацький район, Івано-Франківська область
Помер	23 травня 1933(1933-05-23) (85 років) м. Львів
Поховання	Личаківський цвинтар[1]
Національність	українець
Діяльність	священик
Відомий завдяки	громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч
Alma mater	Станиславівська цісарсько-королівська гімназія
Партія	УНДП
Медіафайли у Вікісховищі

о. Олекса́ндр Симеонович Стефано́вич^[2], або Алекса́ндер Стефано́вич (17 липня 1847, с. Озеряни, Тлумацький район, Івано-Франківська область — 23 травня 1933, Львів) — український громадсько-політичний, церковний і педагогічний діяч, священник УГКЦ.

Народився в Озерянах поблизу Товмача (Тлумача) у родині священника о. Семена Стефановича й Емілії з дому Потелицької. Початкову освіту здобув у школі оо. василіян у Бучачі^[3], яка на той час була німецькомовною, від 1860 року продовжив навчання у Станіславівській гімназії. Після закінчення гімназії 1867 року вступив на богословське відділення Львівського університету, де навчався упродовж двох років, а ще два наступні студіював богослов'я у Віденському університеті. Перед священничим рукоположенням одружився з Емілією Матіїв (згодом подружжя виховувало трьох дітей: Романа, Ярослава та Марту).

Висвячений на священика в 1873 році. Катехит дівочої учительської семінарії у Львові, співзасновник і член управ багатьох українських установ: один із засновників газети «Діло» (1880; її постійний співробітник), Українського Педагогічного Товариства («Рідна Школа»), політичної організації «Народна Рада», Української Національно-Демократичної Партії (постійний член її екзекутиви) та інших.

Входив до складу делегації (також Кость Левицький, Іван Кивелюк, Сидір Голубович, Лонгин Цегельський, Степан Баран) для перемовин 31 жовтня 1918 року з австрійським намісником Галичини генералом К. Гуйном щодо вимоги передату владу ЗУНР.^[4]

Голова Української трудової партії (1922–1923), почесний член товариства «Просвіта» і Українського педагогічного товариства.

Автор української бібліографії за 1877–1879 роки, підручника для середніх шкіл «Історія християнсько-католицької Церкви» (1878), першого молитовника українською мовою та численних статей у часописах.

Помер 23 травня 1933 року. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 5.^[5]

• Спомини про перший вибір посла Романчука в Калуши р. 1883 // Дїло, 7.06.1913
• В якім напрямі має йти праця наших віч і послів // Дїло, 31.10.1913

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Стефанович о. Олександер // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1842. — 1000 екз.
• Воробкало Д. Старожил і ветеран галицького відродження // Zbruč. — 2017. — 16 лип. Процитовано 2017-07-17.
• Стефанович Олександр. Хата-читальня Прикарпаття. Процитовано 17 липня 2017.