Стефан Цвейг — Вікіпедія

Стефан Цвейг
нім. Stefan Zweig
Народився28 листопада 1881(1881-11-28)[1][2][…]
Відень, Австро-Угорщина[4]
Помер22 лютого 1942(1942-02-22)[5][4] (60 років)
Петрополіс, Ріо-де-Жанейро, Бразилія[4]
·передозування барбітурату
ПохованняБразилія
Країна Австро-Угорщина
 Австрія
Місце проживанняЗальцбург[6]
Діяльністьписьменник, перекладач, журналіст, драматург, поет, літературний критик, історик, біограф, прозаїк-романіст, прозаїк, есеїст
Alma materВіденський університет
Мова творівнімецька
Роки активності1901 — 1942
Magnum opusШахова новела, Світ учора, Лист незнайомої, The Post Office Girld і Нетерпіння серця
Конфесіяюдаїзм
БатькоMoritz Zweigd[7]
МатиIda Zweigd
У шлюбі зFriderike Maria Zweigd і Lotte Zweigd
Автограф
Нагороди
орден Південного Хреста
CMNS: Стефан Цвейг у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Стефан Цвейг, або Штефан Цвайґ, також Цвайг (нім. Stefan Zweig; 28 листопада 1881, Відень — 22 лютого 1942, Петрополіс поблизу Ріо-де-Жанейро) — австрійський письменник, критик, біограф, драматург і журналіст. На піку своєї літературної кар'єри, у 1920-1930-х роках, був одним із найбільш перекладуваних і популярних письменників у світі[9].

Біографія

[ред. | ред. код]

Цвейг народився у Відні в родині багатого єврейського підприємця, власника текстильної мануфактури Моріца Цвейга (1845—1926) та Іди Бреттауер 1854—1938), дочки єврейської банківської родини[10]. У мемуарах «Світ учора» Цвейг підкреслено скупо розповідає про своє дитинство і юність. Коли заходить мова про батьківський дім, гімназію, а потім університет, письменник свідомо не дає волі почуттям, наголошуючи, що на початку його життя все було так само, як у багатьох інших європейських інтелігентів зламу століть.

Стефан Цвейг біля 1900 року

Закінчивши Віденський університет у 1904 році, здобув докторський ступінь із дисертацією на тему «Філософія Іпполита Тена». Релігія не відігравала центральної ролі в його освіті. «Мої мати і батько були євреями лише через випадковість народження», — сказав Цвейг в інтерв'ю. Проте він не зрікся своєї єврейської віри і неодноразово писав про євреїв і єврейські теми, як у своєму оповіданні «Мендель-букініст».

У Цвейга були теплі стосунки з Теодором Герцлем, засновником сіонізму, з яким він познайомився, коли Герцль ще був літературним редактором Neue Freie Presse, тодішньої головної газети Відня; Герцль прийняв до публікації деякі з ранніх есе Цвейга[11]. Незважаючи на дружбу з Герцелем, він не поділяв його переконання й, за словами Амоса Ілона, назвав книгу Герцля Der Judenstaat «дурним текстом, […] нісенітницею». Цвейг, відданий космополіт, вірив в інтернаціоналізм і європеїзм[12], у книзі «Світ учора» він ясно зазначає: «Я був упевнений у своєму серці від самого початку, що я є громадянином світу»[13].

Цвейг вирушає до Лондона, Парижа (1905), подорожує Італією та Іспанією (1906), відвідує Індію, Індокитай, США, Кубу, Панаму (1912). Під час Першої світової війни, Цвейг служив в архіві військового міністерства і зайняв пацифістську позицію, як і його друг Ромен Роллан, лауреат Нобелівської премії з літератури 1915 року. У цей час відвідує Східну Галичину, споглядаючи вплив війни, що значно зміцнило його антимілітаристську позицію.

Останні роки Першої світової війни Цвейг мешкав у Швейцарії (1917—1918), а після війни оселився поблизу Зальцбурга. Цвейг приїхав до СРСР в 1928 році на урочистості з нагоди сторіччя від дня народження Льва Толстого. Цвейг досить скептично оцінив бурхливу бюрократичну діяльність керівної верхівки радянських республік. Загалом його ставлення до Радянського Союзу можна було тоді охарактеризувати як доброзичливо-критична цікавість.

Цвейг товаришував з такими відомими особистостями як Райнер Марія Рільке, Еміль Верхарн, Ромен Роллан, Франс Мазереель, Огюст Роден, Томас Манн, Зигмунд Фрейд, Джеймс Джойс, Герман Гессе, Герберт Веллс, Поль Валері. У роки Першої світової війни Цвейг опублікував ліричний нарис про Р. Роллана, назвавши його «сумлінням Європи». Цвейг присвятив есе Максимові Горькому, Томасові Манну, Марселеві Прусту і Йозефові Роту.

У 1934 році, після приходу Гітлера до влади в Німеччині, Цвейг виїхав з Австрії до Англії, жив спочатку в Лондоні, а потім з 1939 року в Баті. У рамках підготовки до операції «Зеельове» був складений список осіб, які мали бути затримані нацистами відразу після завоювання Британських островів, так звана Чорна книга; Цвейг разом із його лондонською адресою був вказаний на сторінці 231. Цвейг і його друга дружина перетнули Атлантику до Сполучених Штатів, оселившись у 1940 році в Нью-Йорку; вони жили два місяці як гості Єльського університету в Нью-Гейвені, штат Коннектикут, потім вони орендували будинок в Оссінінгу, Нью-Йорк.

Передсмертний лист Стефана Цвейга

22 серпня 1940 року вони знову переїхали до Петрополіса, колонізованого німцями гірського міста за 68 кілометрів на північ від Ріо-де-Жанейро[14]. Цвейг, відчуваючи дедалі більшу пригніченість через ситуацію в Європі та майбутнє людства, писав у листі до автора Жуля Ромена: «Моя внутрішня криза полягає в тому, що я не можу ототожнити себе зі собою паспорта, собою вигнанця»[15]. 23 лютого 1942 року Цвейгів знайшли мертвими від передозування барбітуратом у їхньому будинку[16]. Він був у розпачі щодо майбутнього Європи та її культури. «Я вважаю, що краще завчасно і здорово завершити життя, в якому інтелектуальна праця означала б найчистішу радість, а особиста свобода — найвище благо на Землі», — писав він у предсмертному листі[17].

Еріх Марія Ремарк так написав про це в романі «Тіні в раю»: «Якби того вечора у Бразилії, коли Стефан Цвейг і його дружина скінчили життя самогубством, вони могли вилити кому-небудь душу хоч би по телефону, нещастя, можливо, не сталося б. Але Цвейг опинився на чужині серед чужих людей».

Будинок Цвейгів у Бразилії пізніше перетворили на культурний центр і тепер відомий як Будинок Стефана Цвейга.

Творчість

[ред. | ред. код]

Новели Цвейга — «Амок» (Amok, 1922), «Сум'ятиця почуттів» (нім. Verwirrung der Gefühle, 1927), «Шахова новела» (нім. Schachnovelle, 1941) — зробили ім'я автора популярним у всьому світі. Критична думка щодо його творчості різко розділилася між тими, хто хвалить його гуманізм, простоту та ефективний стиль[18][19], і тими, хто критикує його літературний стиль як бідний, легкий і поверхневий[20].

Цвейг найбільше відомий своїми новелами (зокрема, «Королівська гра», «Амок» і «Лист незнайомої», екранізований у 1948 році Максом Офюльсом), романами («Сум'яття почуттів», «Нетерпіння серця») і біографіями (зокрема, Еразма Роттердамського, Фердинанда Магеллана та Марії, королеви Шотландії, а також посмертно опубліковану про Бальзака). Його біографія королеви Марії Антуанетти 1932 року була адаптована Metro-Goldwyn-Mayer як фільм 1938 року з Нормою Ширер у головній ролі.

Мемуари Цвейга[21][18][22], «Світ учора», були завершені в 1942 році за день до того, як він покінчив життя самогубством. Твір широко обговорювали як дослідження про те, «що означало бути живим між 1881 і 1942 роками» в Центральній Європі; книга викликала як похвалу критиків[18], так і вороже відхилення[23].

Цвейг тісно спілкувався з Ріхардом Штраусом і написав лібрето для Die schweigsame Frau («Мовчазна жінка»)[24]. Відомо, що Штраус кинув виклик нацистському режиму, відмовившись санкціонувати видалення імені Цвейга з програми для прем'єри твору 24 червня 1935 року в Дрездені. У результаті Геббельс відмовився відвідати прем'єру, як було заплановано, і оперу заборонили після трьох вистав.

Під час свого перебування в Бразилії, Цвейг написав книгу «Brasilien, Ein Land der Zukunft» (Бразилія, країна майбутнього), яка складалася зі збірки нарисів про історію та культуру його новоприйнятої країни.

Цвейг був пристрасним збирачем рукописів. Колекція Цвейга знаходиться в Британській бібліотеці, в Університеті штату Нью-Йорк у Фредонії та в Національній бібліотеці Ізраїлю. Вона спеціалізується на нотних рукописах з автографами, включно з творами Баха, Гайдна, Вагнера та Малера. Її описують як «одну з найбільших у світі колекцій рукописів з автографами»[25].

Вибрана бібліографія

[ред. | ред. код]

Віршовані збірники

[ред. | ред. код]
  • «Срібні струни» (1901)
  • «Ранні вінки» (1906)

Драми, трагедії

[ред. | ред. код]
  • «Будинок біля моря» (трагедія, 1912)
  • «Ієремія» (Jeremias, 1918, драматична хроніка)

Цикли

[ред. | ред. код]
  • «Перші переживання: 4 новели з країни дитинства» (У сутінках, Гувернантка, Пекуча таємниця, Літня новела) (Erstes Erlebnis.Vier Geschichten aus Kinderland,1911)
  • «Три майстра: Діккенс, Бальзак, Достоєвський» (Drei Meister: Dickens, Balzac, Dostoyevsky, 1919)
  • «Боротьба з безумством: Гельдерлін, Клейст, Ніцше» (Der Kampf mit dem Dämon: Hölderlin, Kleist, Nietzsche, 1925)
  • «Три співака свого життя: Казанова, Стендаль, Толстой» (Drei Dichter ihres Lebens, 1928)
  • «Психіка та лікування: Месмер, Бекер-Едді, Фрейд» (1931)

Новели

[ред. | ред. код]
Обкладинка книги «Шахова новела»

Легенди

[ред. | ред. код]
  • «Легенда про сестер-близнючок»
  • «Ліонська легенда»
  • «Легенда про третього голуба»
  • «Очі одвічного брата» (1922)

Романи

[ред. | ред. код]

Белетризовані біографії, життєписи

[ред. | ред. код]
  • «Франс Мазерель» (Frans Masereel, 1923; спільно з Артуром Холічером)
  • «Марія-Антуанетта: портрет ординарного характеру» (Marie Antoinette, 1932)
  • «Тріумф та трагедія Еразма Роттердамського» (1934)
  • «Марія Стюарт» (Maria Stuart, 1935)
  • «Совість проти насильства: Кастелліо проти Кальвіна» (1936)
  • «Подвиг Магеллана» («Магеллан. Людина та її діяння») (1938)
  • «Бальзак» (Balzac, 1946, опублікована посмертно)
  • «Амеріго. Повість про одну історичну помилку»
  • «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча»

Автобіографія

[ред. | ред. код]

Статті, есе

[ред. | ред. код]
  • «Вогонь»
  • «Діккенс»
  • «Данте»
  • «Промова до шістдесятиріччя Ромена Роллана»
  • «Промова до шістдесятиріччя Максима Горького»
  • «Сенс та краса рукописів (Промова на книжковій виставці в Лондоні)»
  • «Книга як ворота в світ»
  • «Ніцше»

Екранізації

[ред. | ред. код]
  • 1948 р. — «Лист незнайомої» (Letter from an Unknown Woman) — фільм німецького режисера Макса Офюльса за однойменною новелою.
  • 1979 р. — «Небезпечна жалість» (La pitié dangereuse) — двосерійний фільм французького режисера Едуара Молінаро за мотивами книги «Нетерпіння серця».
  • 1979 р. — «Сум'яття відчуттів» (La confusion des sentiments) — фільм бельгійського режисера Етьєна Пер'є за однойменною новелою Цвейга.
  • 1988 р. — «Пекельна таємниця» (Burning Secret) — фільм режисера Ендрю Біркіна, що тримав призи на Брюссельському та Венеційському кінофестивалях.
  • 2001 р. — «Лист незнайомої» (Lettre d'une inconnue) — останній фільм французького режисера Жака Дере, екранізація однойменної новели.
  • 2002 р. — «24 години з життя жінки» (24 heures de la vie d'une femme) — фільм французького режисера Лорана Буніка, екранізація однойменної новели.
  • 2004 р. — «Лист незнайомої» (Yi ge mo sheng nu ren de lai xin) — фільм китайського режисера Сю Цзінлей.
  • 2014 р. — «Готель „Ґранд Будапешт“» (The Grand Budapest Hotel) — фільм американського режисера Веса Андерсона, натхненний творами Цвейга.

Переклади українською

[ред. | ред. код]

У 1930-их роках Василь Софронов-Левицький надрукував оповідання «Ґувернантка» Стефана Цвайґа у львівському тижневику «Діло».[26]

Переклади
  • Стефан Цвайґ. «Лист незнайомої». Переклад з німецької: Василь Бобинський. Львів: «Ізмарагд»; Київ: «Західна Україна», 1928. 102 стор.
  • Стефан Цвайґ. «Амок». Переклад з німецької: Василь Бобинський. Львів: «Ізмарагд»; Київ: «Західна Україна», 1928. 72 стор.
  • Стефан Цвайґ. «Оповідання в сутінках». Переклад з німецької: Освальд Бургардт. // Сучасна чужоземна новела: Альманах. Київ: ДВУ, 1928. 179 стор.
  • Стефан Цвайґ. «Збірник творів». Переклад з німецької: Василь Бобинський. Київ: «Західна Україна». 1929. ? стор.[27][28]
  • Стефан Цвайґ. Новели. Переклад з німецької: Галина Яр; редакція та вступна стаття: Освалд Бурггардт. Київ: Сяйво, 1929. 249 стор.[29]
  • Стефан Цвейг. Лист незнайомої: новели.[30] Переклад з німецької: Василь Бобинський за редакціїю Євгена Поповича. Київ: Дніпро, 1968. — 184 стор.
  • Стефан Цвейг. Лист незнайомої: новели.[31] Переклад з німецької: Ірина Стешенко, Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича, Євген Попович; передмова Надія Матузова. Київ: Дніпро, 1981. 263 стор. (Зарубіжна новела ; Кн.35)
  • Стефан Цвейг. «Пломбований поїзд»: оповідання. З німецької переклав: Віталій Коломієць. Київ: журнал «Всесвіт», № 11 за 1988 рік
  • Стефан Цвейг. Марія Антуанетта: Портрет пересічності. Магеллан: Лідина та її діяння. Переклад з німецької: Петро Таращук, Іван Сойко; післямова К. Шахова. Київ: Дніпро, 1991. 590 с. (Життєписи: бібліотека історико-біографічної літератури) ISBN 5-308-00889-2, ISBN 978-530-8008-89-7
    • (передрук) * Стефан Цвайґ. Марія Антуанета: роман. Переклад з німецької: Петро Таращук. Київ: «Основи», 2007. 576 стор. (Зарубіжна класика). ISBN 966-500-270-8
  • Стефан Цвейг. Чародій кохання: з книги «Три співці свого життя». Упорядкував і переклав з французької та німецької: Юрій Кузнєцов та Микола Шудря. // Стефан Цвейг. Любовні пригоди: з «Мемуарів»/ Джіакомо Казанова. Київ: Редакція газети «Вісті. Центр, спілки споживчих товарів України», 1993. 144 стор. ISBN 5-7707-4906-7
  • Стефан Цвайґ. Жозеф Фуше: Портрет політичного діяча: роман. Переклад з німецької: Петро Таращук. Київ: «Основи», 2000. 285 стор. (Зарубіжна класика). ISBN 3-596-21915-9
  • Стефан Цвейг. Новели. Переклад з німецької: ?; автор вступної статті та коментарів: Р. А. Кордуп . Харків: Ранок-НТ, 2003. 240 стор. ISBN 966-8082-35-4
  • Стефан Цвейг. Лист незнайомої.[32] Переклад з німецької: Ірина Стешенко, Наталя Сняданко, Василь Бобинський; передмова: Дмитро Затонський. Харків: Фоліо; Київ: Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Нац. акад. наук України, 2010. 411 с. (Бібліотека світової літератури). ISBN 978-966-03-4679-6 (передрук 2014 ISBN 978-966-03-6917-7)
  • Стефан Цвейг. Лист незнайомки; Згасле серце; Амок; Страх: новели.[33] Переклад з німецької: Галина Яр, Василь Бобинський, Ірина Стешенко. Київ: Знання, 2016. 222 стор. (Скарби). ISBN 978-617-07-0392-7
  • Стефан Цвейг. Зоряні миті людства: новели. Переклад з німецької: Василь Бобинський, Наталя Сняданко, Ірина Стешенко, Петро Таращук. Харків: Фоліо. 2017. 512 стор. ISBN 978-966-03-7179-8
Скорочені перекази та двомовні видання
  • Стефан Цвейг. Новели. Переклад з німецької: ? Харків: Фоліо, 2006. — 223 с. ISBN 966-03-3399-4 (паралельно текст українською та німецькою)
  • Стефан Цвейг. Марія Стюарт. Літературний переказ за мотивами роману С. Цвейга: І. Бондар-Терещенко; ілюстрації: В. Трунова. Харків: Фактор, 2007. — 111 с. (Бібліотека світової класики для дітей «Laterna magica»). ISBN 978-966-312-574-9

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ Encyclopædia Britannica
  3. ↑ SNAC — 2010.
  4. ↑ а б в Цвейг Стефан / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  6. ↑ Stolperstein dedicated to Stefan Zweig
  7. ↑ Wiener Zeitung — Wien: 1703.
  8. ↑ datos.bne.es: El portal de datos bibliográficos de la Biblioteca Nacional de España — 2011.
  9. ↑ Stefan Zweig: The Secret Superstar. moreintelligentlife.com. Архів оригіналу за 8 грудня 2012. Процитовано 9 грудня 2022.
  10. ↑ Prof.Dr. Klaus Lohrmann «Jüdisches Wien. Kultur-Karte» (2003), Mosse-Berlin Mitte gGmbH (Verlag Jüdische Presse)
  11. ↑ Meet the Austrian-Jewish Novelist Who Inspired Wes Anderson's 'The Grand Budapest Hotel'. Haaretz (англ.). Процитовано 8 грудня 2022.
  12. ↑ Stefan Zweig, European Man | Joseph Epstein. First Things (англ.). Процитовано 8 грудня 2022.
  13. ↑ Zweig, Stefan (1942). The world of yesterday. ISBN 1-906548-67-6. OCLC 990400132.
  14. ↑ Revivendo o país do futuro de Stefan Zweig | Literatura | DW.DE | 30.04.2009. web.archive.org. 9 жовтня 2012. Архів оригіналу за 9 жовтня 2012. Процитовано 8 грудня 2022.
  15. ↑ Nast, Condé (6 лютого 2017). When It’s Too Late to Stop Fascism, According to Stefan Zweig. The New Yorker (амер.). Процитовано 8 грудня 2022.
  16. ↑ Press, the United (24 лютого 1942). STEFAN ZWEIG, WIFE END LIVES IN BRAZIL; Austrian-Born Author Left a Note Saying He Lacked the Strength to Go On AUTHOR AND WIFE DIE IN COMPACT ZWEIG AND WIFE COMMIT SUICIDE. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 8 грудня 2022.
  17. ↑ Review: The Post Office Girl by Stefan Zweig. the Guardian (англ.). 28 лютого 2009. Процитовано 8 грудня 2022.
  18. ↑ а б в The World of Yesterday by Stefan Zweig | Book review. the Guardian (англ.). 5 грудня 2009. Процитовано 9 грудня 2022.
  19. ↑ Stefan Zweig. web.archive.org. 3 лютого 2015. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 9 грудня 2022. [Архівовано 2015-02-03 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Stefan Zweig? Just a pedestrian stylist. the Guardian (англ.). 26 березня 2010. Процитовано 9 грудня 2022.
  21. ↑ The World of Yesterday | Ghostarchive. ghostarchive.org. Архів оригіналу за 11 січня 2022. Процитовано 9 грудня 2022.
  22. ↑ Stefan Zweig, Wes Anderson, and a Longing for the Past. The New Yorker (амер.). 14 березня 2014. Процитовано 9 грудня 2022.
  23. ↑ Hofmann, Michael (28 січня 2010). Vermicular Dither. London Review of Books (англ.). Т. 32, № 02. ISSN 0260-9592. Процитовано 9 грудня 2022.
  24. ↑ Richard Strauss/Stefan Zweig: BriefWechsel, 1957, translated as A Confidential Matter, 1977
  25. ↑ Catalogues and Collections. The British Library. Архів оригіналу за 9 грудня 2022. Процитовано 9 грудня 2022. [Архівовано 2015-12-06 у Wayback Machine.]
  26. ↑ Коломієць Л. Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років. Вінниця: Нова Книга. 2015. 360 стор. ISBN 978-966-382-574-8
  27. ↑ В. А. Бурбела. Видавництво «Західна Україна» Українська літературна енциклопедія : у 3 т. / відп. ред. І. О. Дзеверін. — К. : Головна редакція УРЕ, 1988—1995.
  28. ↑ Б. М. Гавришків. Стефан Цвейг Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  29. ↑ Novely by Stefan Zweig; Halyna Iar; I︠U︡riĭ Klen — WorldCat
  30. ↑ Зміст: Лист незнайомої; Амок; Вуличка в місячному світлі; Згасле серце
  31. ↑ Зміст: Гувернантка (Переклад Ірина Стешенко); Страх (Переклад Ірина Стешенко); Амок (Переклад Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича); Лист незнайомої (Переклад Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича); Вуличка в місячному сяйві (Переклад Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича); Згасле серце (Переклад Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича); Невидима колекція (Епізод з часів інфляції в Німеччині) (Переклад Євген Попович)
  32. ↑ Гувернантка (Переклад: Ірина Стешенко); Пекуча таємниця (Переклад: Наталя Сняданко); Літня новелета (Переклад: Наталя Сняданко); Страх (Переклад: Наталя Сняданко); Амок (Переклад: Василь Бобинський); Фантастична ніч (Переклад: Наталя Сняданко); Лист незнайомої (Переклад: Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича); Вулиця у місячному сяйві (Переклад: Наталя Сняданко); Згасле серце (Переклад: Василь Бобинський за редакцією Євгена Поповича); Невидима колекція, Епізод періоду німецької інфляції (Переклад: Наталя Сняданко)
  33. ↑ Зміст: Лист незнайомки (переклад Галина Яр); Згасле серце (переклад Василь Бобинський); Амок (переклад Василь Бобинського); Страх (переклад Ірина Стешенко)
  34. ↑ База даних малих космічних тіл JPL: Стефан Цвейг (англ.) .

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Стефан Цвейг
у сестринських Вікіпроєктах
q: Цитати у Вікіцитатах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Стефан Цвейг у Вікісховищі?
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стефан_Цвейг&oldid=43879265