Національна безпека України — Вікіпедія

Національна безпека України — захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Захищеність цих же цінностей від загроз невоєнного характеру, Закон України «Про національну безпеку України» відносить до забезпечення державної безпеки.

Стратегії безпеки України

[ред. | ред. код]

Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020, є основою для розробки інших документів стратегічного планування. які визначатимуть шляхи та інструменти її реалізації: Стратегії людського розвитку, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії громадської безпеки та цивільного захисту України, Стратегії розвитку оборонно-промислового комплексу України, Стратегії економічної безпеки, Стратегії енергетичної безпеки, Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату, Стратегії біобезпеки та біологічного захисту, Стратегії інформаційної безпеки, Стратегії кібербезпеки України, Стратегії зовнішньополітичної діяльності, Стратегії забезпечення державної безпеки, Стратегії інтегрованого управління кордонами, Стратегії продовольчої безпеки та Національної розвідувальної програми.[1]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Президент України затвердив Стратегію національної безпеки України [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Сайт Президента України, 14 вересня 2020 року — 17:34

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Нормативні акти: