Стратегія національної безпеки України — Вікіпедія

Історія державної безпеки України
УНР
Відділ контррозвідки штабу ДА УНР політичний департамент МВС УНР
Українська Держава
Державна варта
Українська РСР
ВУНК (1918—1922) ОДПУ УСРР (1924—1934) НКВС УРСР — НКДБ УРСР (1934—1946) МДБ УРСР (1943—1953) КДБ УРСР (1954—1991)
Україна
СНБУ (1991—1992) СБУ (1992–по т.ч.)
п о р

Страте́гія націона́льної безпе́ки Украї́ни — визначає загальні принципи, пріоритетні цілі, завдання і механізми захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Стратегія національної безпеки України — документ довгострокового планування, що визначає актуальні загрози національній безпеці України та відповідні цілі, завдання, механізми захисту національних інтересів України та є основою для планування і реалізації державної політики у сфері національної безпеки.^[1]

Стратегія національної безпеки України є основним документом оборонного планування^[2]. Стратегія є основою для планування діяльності органів державної влади у сфері національної безпеки.

Виходячи з її положень розробляються доктринальні документи з питань воєнної безпеки, зокрема воєнна доктрина, основні напрями зовнішньої політики, стратегії інформаційної безпеки, кібербезпеки, реформування сектору безпеки і оборони, інших нагальних питань національної безпеки, а також державних програм за окремими напрямами державної політики національної безпеки^[2]. Органи державної влади керуються Стратегією при розробленні та реалізації законодавчих актів, концепцій, доктрин, стратегій, програм, планів та окремих заходів, укладенні міжнародних договорів і угод, інших міжнародно-правових документів, звітують про стан виконання Стратегії.

Першу Стратегію національної безпеки України «Україна у світі, що змінюється» затвердив 12 лютого 2007 року Президент Віктор Ющенко.^[3]

За Януковича, 8 червня 2012 року, цю Стратегію змінили^[4][5], підчистивши й без того обережні згадки про НАТО.^[6]

Другу Стратегію національної безпеки України (починається словами «Революція гідності»)^[7] затвердив 26 травня 2015 року Президент Петро Порошенко.^[7] Основою її формування стало рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про Стратегію національної безпеки України», прийняте 6 травня 2015 року.^[8]

Чинна Стратегія національної безпеки України «Безпека людини – безпека країни» затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020.^{[9][10][6][11]}

Стратегія охоплює актуальні питання сучасної національної безпеки України^[2]:

У жовтні 2014 Петро Порошенко видав розпорядження «Про підготовку проекту позачергового Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у сфері національної безпеки» із визначенням нової Стратегії національної безпеки України.^[12]

Реалізацію Стратегії національної безпеки України забезпечують Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади, органи сектору безпеки і оборони України, інші державні органи відповідно до їх компетенції^[2].

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії є основним пріоритетом бюджетної політики держави^[2]. 

Наразі стратегія чітко визначається Законом України «Про національну безпеку України»^[1]

• Закон про національну безпеку України
• Членство України в міжнародних організаціях
• Стратегічний оборонний бюлетень України

• Закон України «Про національну безпеку України» //Сайт Верховної ради України [Архівовано 27 липня 2018 у Wayback Machine.]
• Указ Президента України №-392/2020 від 14.09.2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 вересня 2020 року «Про Стратегію національної безпеки України»" [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.]

• Володимир Зеленський затвердив Стратегію національної безпеки України /Сайт Президента України, 14.09.2020/ [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• ЯДЕРНИЙ ХІД. ЗА І ПРОТИ [Архівовано 11 квітня 2015 у Wayback Machine.]
• Гай-Нижник П. П. Росія проти України (1990—2016 рр.): від політики шантажу і примусу до війни на поглинання та спроби знищення. [Архівовано 5 лютого 2019 у Wayback Machine.] — К.: «МП Леся», 2017. — 332 с. ISBN 978-617-7530-02-1