Сферміон — Вікіпедія

Сферміон — гіпотетична спін-0 частинка-суперпартнер (або счастинка) свого асоційованого ферміона у рамках теорії суперсиметрії в фізиці елементарних частинок. Сферміони є бозонами (скалярними бозонами), мають такі ж квантові числа, що й асоційовані з ними ферміони^[2]. Можуть бути продуктом розпаду бозона Хіггса^[3]. Не мають спіральності, тому у лівої і правої версій ферміона окремий сферміон. В суперсиметричному розширенні Стандартної моделі (СМ) кожна частинка має суперпартнера зі спіном, який відрізняється на 1⁄2. Ферміони в СМ мають спін-1⁄2 отже сферміони мають спін 0.

Назва сферміона отримана доданням до назви їхнього суперпартнера літери 'с', яка вказує, що це скалярна частинка зі спіном 0.

Скварки є суперпартнерами кварків. До них належать сверхній скварк, снижній скварк, счарівний скварк, сдивний скварк, справдивий скварк і скрасивий скварк.

Слептони — суперпартнери лептонів. До цієї групи належать селектрон, смюон, стау-лептон і типи снейтрино.

Слептони

Слептон	Символ	Асоційований лептон	Символ
Перше покоління
Селектрон	${\displaystyle {\tilde {e}}}$	Електрон	${\displaystyle e}$
Селектронне снейтрино	${\displaystyle {\tilde {\nu }}_{e}}$	Електронне нейтрино	${\displaystyle \nu _{e}}$
Друге покоління
Смюон	${\displaystyle {\tilde {\mu }}}$	Мюон	${\displaystyle \mu }$
Смюонне снейтрино	${\displaystyle {\tilde {\nu }}_{\mu }}$	Мюонне нейтрино	${\displaystyle \nu _{\mu }}$
Третє покоління
Стау-лептон	${\displaystyle {\tilde {\tau }}}$	Тау-лептон	${\displaystyle \tau }$
Стау-лептонне снейтрино	${\displaystyle {\tilde {\nu }}_{\tau }}$	Тау-нейтрино	${\displaystyle \nu _{\tau }}$

• Мінімальна суперсиметрична стандартна модель

• Закрученные пассажи: Проникая в тайны скрытых размерностей пространства Автор — Лиза Рэндалл (рос.)
• Junker G. Supersymmetric Methods in Quantum and Statistical Physics, Springer-Verlag (1996).
• Kane G. L., Shifman M., The Supersymmetric World: The Beginnings of the Theory World Scientific, Singapore (2000). ISBN 981-02-4522-X.
• Weinberg Steven, The Quantum Theory of Fields, Volume 3: Supersymmetry, Cambridge University Press, Cambridge (1999). ISBN 0-521-66000-9.
• Wess, Julius, and Jonathan Bagger, Supersymmetry and Supergravity, Princeton University Press, Princeton, (1992). ISBN 0-691-02530-4.
• Cooper F., A. Khare, U. Sukhatme. Supersymmetry in Quantum Mechanics, Phys. Rep. 251 (1995) 267-85 (arXiv: hep-th/9405029).
• D.V. Volkov, V.P. Akulov, Pisma Zh.Eksp.Teor.Fiz. 16 (1972) 621; Phys. Lett. B46 (1973) 109.
• V.P. Akulov, D.V. Volkov, Teor.Mat.Fiz. 18 (1974) 39.
• http://arxiv.org/abs/hep-ph/9709356 [Архівовано 16 листопада 2013 у Wayback Machine.]

• Детектор ATLAS большого адронного коллайдера: Учебное пособие
• Масса хиггсовского бозона остается сложной для оценки величиной в минимальной суперсимметричной модели [Архівовано 9 липня 2014 у Wayback Machine.]
• Появляются первые обзоры по результатам поиска бозона Хиггса на LHC [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.]
• La supersymétrie (фр.). CERN. Процитовано 27 août 2013.
• A Supersymmetry Primer, S. Martin, 1999.
• Introduction to Supersymmetry, Joseph D. Lykken, 1996.
• An Introduction to Supersymmetry, Manuel Drees, 1996.
• Introduction to Supersymmetry, Adel Bilal, 2001.
• An Introduction to Global Supersymmetry, Philip Arygres, 2001.
• Weak Scale Supersymmetry, Howard Baer and Xerxes Tata, 2006.
• Brookhaven National Laboratory (8 gennaio 2004). New g−2 measurement deviates further from Standard Model [Архівовано 26 січня 2017 у Wayback Machine.]
• Fermi National Accelerator Laboratory (25 settembre 2006). Fermilab’s CDF scientists have discovered the quick-change behavior of the B-sub-s meson [Архівовано 7 листопада 2015 у Wayback Machine.].

Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.