Сісакет — Вікіпедія

Сісакет
Прапор
Зображення
Офіційна назва тай. จังหวัดศรีสะเกษ
Текст девізу ลวงพ่อโตคู่บ้าน ถิ่นฐานปราสาทขอม ข้าว หอม กระเทียมดี มีสวนสมเด็จ เขตดงลำดวน หลากล้วนวัฒนธรรม เลิศล้ำสามัคคี[1]
Країна  Таїланд
Столиця Si Sa Ketd
Адміністративна одиниця Таїланд
Геодані Data:Thailand/Si Sa Ket.map
Кількість населення 1 458 580 осіб[2]
Адміністративно-територіально поділяється на Mueang Si Sa Ketd, Yang Chum Noid, Kanthararomd, Kantharalakd, Khukhand, Phrai Buengd, Prang Kud, Khun Hand, Rasi Salaid, Uthumphon Phisaid, Bueng Bund, Huai Thap Thand, Non Khund, Si Rattanad, Nam Kliangd, Wang Hind, Phu Singd, Mueang Chand, Benchalakd, Phayud, Pho Si Suwand, Sila Latd
Спільний кордон із Убон-Ратчатані, Ясотхон, Провінція Ройет, Сурін[d], Провінція Оддармеантьейd, Преахвіхеа[d]
Мова комунікації Northern Khmerd, Kuyd і Nyeud
Площа 8839,976 км²[3]
Поштовий індекс 33
Мапа розташування
Зображення печатки/емблеми
Список пам'яток list of ancient monuments in Si Sa Ket Provinced
Місцевий телефонний код 045
Категорія мап на Вікісховищі d
Мапа
Офіційний сайт
CMNS: Сісакет у Вікісховищі

15°07′12″ пн. ш. 104°19′18″ сх. д. / 15.12° пн. ш. 104.32166666667° сх. д. / 15.12; 104.32166666667Провінція Сісакет (тай. ศรีสะเกษ; Північна кхмерська: ซีซะเกด) є однією з сімдесяти шести провінцій Таїланду (Чангват). Розташована у північно-східній частині Таїланду, регіоні під назвою Ісан. Сусідні провінції (із заходу за годинниковою стрілкою): Сурін, Рой Ет, Ясотхон і Убонратчатхані. На півдні вона межує з Оддар Меанчі та Преа Віхеар у Камбоджі.

Географія

[ред. | ред. код]

Провінція розташована в долині річки Мун, притоки Меконгу. Гірський хребет Дангрек, який утворює кордон з Камбоджею, знаходиться на півдні провінції. Загальна площа лісів 1,025 км2 (0,396 миля2) або 11,5 відсотка території провінції. Національний парк Кхао Пхра Віхан займає площу 130 км2 гір Дангрек на південному сході провінції. Заснований 20 березня 1998 року, він названий на честь зруйнованого храму Кхмерської імперії Прасат Преа Віхеар, який зараз знаходиться в Камбоджі, який був центром суперечки про кордон. Храм розташований на північ і був збудований для мешканців області Сісакет. Спочатку карти показували, що він знаходиться в Таїланді. Але під час визначення кордонів французами для договору з Сіамом у 1907 році, кордон був проведений не за природним вододілом, як планувалося, а так, що храм опинився на стороні, яка належала Франції (тепер Камбоджа).

Уряд Таїланду проігнорував відхилення й далі вважав храм провінцією Сісакет. У середині 1950-х років нова незалежна Камбоджа протестувала проти тайської «окупації» того, що на французькій карті показано як їхнє. Оскільки французька карта була явно неправильною, у 1962 році уряд Таїланду погодився передати спір до Міжнародного суду. Суд вирішив з рахунком дев'ять проти чотирьох, що кордон, вказаний на карті 1907 року, є правильним, і віддав храм Камбоджі. Хоча доступ до храму здебільшого здійснюється з території Таїланду, оскільки з камбоджійської сторони до нього важко дістатися через рівнини, що лежать на кілька сотень метрів нижче біля підніжжя стрімкої скелі. Уряд Камбоджі планує побудувати канатну дорогу для зручності туристів, але проект поки що не реалізовано через невирішені питання власності на деякі території, які є предметом спору між Камбоджею та Таїландом.[4]

Національний парк

[ред. | ред. код]

Існує один національний парк разом із п'ятьма іншими національними парками, які складають регіон 9 (Убонратчатхані) заповідних територій Таїланду.

Заповідники дикої природи

[ред. | ред. код]

Є два заповідники дикої природи разом із чотирма іншими заповідниками дикої природи, які становлять регіон 9 (Убонратчатхані) заповідних територій Таїланду.

Історія

[ред. | ред. код]

Багато кхмерських руїн, знайдених у провінції, показують, що ця територія мала важливе значення для кхмерської імперії принаймні до 12 століття, хоча вона, очевидно, була малонаселеною. Згідно з місцевою традицією, він був відомий як Шрі Накорн Ламдуан (ศรีนครลำดวน) Пізніше його назвали Кхухан на честь міста, побудованого наприкінці 15 століття нашої ери під час правління короля Аюттхаї Боромаратчі III. Етнічні лаоси почали заселяти північну частину провінції, і в 1786 році утворили місто Сісакет, підпорядковане Хухану. У 1904 році Сісакет перейменували на Хухан, тоді як оригінальний Хухан називався Хуай Нуа.

Гребля Расі Салай

Монтхон Удон Тхані був створений у 1912 році і взяв на себе управління більшою частиною регіону. У 1933 році місячну систему скасували, і провінція Хукхан управлялася безпосередньо з Бангкока. Через п'ять років назву міста та провінції відновили на Сісакет, а район, що містить Хуай Нуа, названо Кхухан.

Гребля Расі Салай, побудована тут у 1994 році, була неофіційно виведена з експлуатації в липні 2000 року після спустошення місцевих фермерських сіл. 

Демографія

[ред. | ред. код]

Провінцію населяють чотири основні етнічні групи: куї, лаоси, кхмери та єри.[6] Сісакет — одна з провінцій, де проживає значне північне кхмерське населення. Згідно з переписом 2000 року, 26,2 відсотка населення розмовляють кхмерською мовою. Це менше порівняно з переписом 1990 року, коли повідомлялося, що 30,2 відсотка населення розмовляли кхмерською мовою.[7] Більшість людей говорять лаоською мовою.

Символи

[ред. | ред. код]

На печатці провінції зображено Прасат Хін Бан Само, кхмерський храм, якому близько 1000 років, у районі Пранг Ку.

Провінційним деревом і квіткою провінції є біле сирне дерево (Melodorum fruticosum). Шість листочків квітки символізують шість оригінальних районів провінції: Хукхан, Кантаралак, Утумпхон Фісай, Кантараром, Расі Салай і Кхун Хан.

Економіка

[ред. | ред. код]

Сісакет переважно сільськогосподарський. Серед інших сільськогосподарських продуктів, він відомий своїм часником і цибулею-шалот, за які він був нагороджений реєстрацією ГУ в 2020 році.[8]

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

Провінція поділяється на 22 округи (амфои). Округи далі поділяються на 206 підрайонів (тамбони) і 2411 сіл (мубани).

Місцевий уряд

[ред. | ред. код]

На кінець листопада 2019 року в провінції Сісакет була одна провінційна адміністрація та 37 міських районів. Сісакет та Кантаралак мають статус міст, а ще 35 районів вважаються муніципалітетами. Решта територій керуються 179 районними адміністраціями.

Транспорт

[ред. | ред. код]

Сісакет знаходиться на північно-східній залізничній лінії від Бангкока (กรุงเทพอภิวัฒน์) до Варіна Чамрапа (วารินชำราบ). Головним вокзалом Сісакета є залізнична станція Сісакет. Сісакет має часте автобусне сполучення до та з Північного автовокзалу Бангкока (тай. หมอชิดใหม่)

Здоров'я

[ред. | ред. код]

Головною лікарнею Сісакета є лікарня Сісакет, регіональна лікарня, яка перебуває під управлінням Міністерства охорони здоров'я.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. http://www.sisaket.go.th/meeting_report/meeting/yK8q8tPjwNqggZUv8.doc
  2. https://stat.bora.dopa.go.th/stat/statnew/statyear/#/TableTemplate3/Area/statpop?yymm=63&topic=statpop&ccNo=33Department of Provincial Administration.
  3. ทำเนียบท้องที่ พุทธศักราช 2546 เล่ม 2กระทรวงมหาดไทย, 2003. — С. 194.
  4. Temple of Preah Vihear (Cambodia v. Thailand). www.icj-cij.org. Процитовано 13 травня 2024.
  5. ข้อมูลพื้นที่อุทยานแห่งชาติ ที่ประกาศในราชกิจจานุบกษา 133 แห่ง [National Park Area Information published in the 133 Government Gazettes] (Thai) . December 2020. Архів оригіналу за 3 листопада 2022. Процитовано 1 листопада 2022.
  6. Saengmanee, Pattarawadee (23 березня 2019). Splendid in Si Sa Ket. The Nation. Архів оригіналу за 25 травня 2019. Процитовано 23 березня 2019.
  7. «(Si Sa Ket) Key indicators of the population and household, population and housing census 1990 and 2000.» Population and Housing Census 2000.
  8. Arunmas, Phusadee (24 червня 2020). Sri Sa Ket shallots, garlic join GI registration list. Bangkok Post. Процитовано 24 червня 2020.