Малярчук Тетяна Володимирівна — Вікіпедія

Таня Малярчук
Народилася	17 квітня 1983(1983-04-17)[1] (41 рік) Івано-Франківськ, СРСР[1]
Громадянство	Україна
Діяльність	прозаїк
Alma mater	Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Мова творів	українська
Жанр	сюрреалізм, постмодернізм, магічний реалізм, історична проза
Нагороди	премія Інгеборг Бахманнd (2018) Usedom Literature Prized (2022) Theodor Kramer prized (2023) Jeanette Schocken Prized (2024)
Малярчук Тетяна Володимирівна у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Тетяна Володимирівна Малярчу́к (1983, Івано-Франківськ) — українська письменниця та публіцистка. Майстриня історичної прози. З 2011 року мешкає в Австрії.

Народилася 1983 року в Івано-Франківську. Закінчила Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника з відзнакою, за фахом — філологиня. Друкувалася в часописах «Березіль», «Четвер», «Критика», «ШО». Після переїзду до Києва працювала журналісткою спершу на 5 каналі, а потім в програмі журналістських розслідувань «Попередження з Миколою Вереснем».

З 2011 року мешкає у Відні.

Оповідання й есе перекладені польською, румунською, англійською, чеською та білоруською мовами. В австрійському видавництві «Residenz» вийшли дві книжки у перекладі німецькою («Говорити» 2009 р., «Біографія випадкового чуда» 2013 р.). Наступні переклади: «Von Hasen und anderen Europäern» (у берлінському видавництві FotoTAPETA, 2014), «Лав-из» (Москва, видавництво «АСТ», 2016).

Стипендіатка програм Gaude Polonia (Польща) та Junge Akademie der Künste (Берлін).

Колумністка в українських та німецьких інтернет-виданнях Deutsche Welle та Die Zeit Online.

Роман «Забуття» (2016) про українського історика та політика В'ячеслава Липинського нагороджений літературною премією «Книга року BBC-2016».

За власним зізнанням, «не то жінка, не то прозаїк»^[2].

У 2018 році у «Видавництві Старого Лева» вийшла перша дитяча книжка Малярчук «MOX NOX», що у перекладі з латинської означає «надходить ніч». Це історія химерної цивілізації рукокрилих істот, які заселили зруйновані міста після того, як звідти із невідомих причин щезли люди^[3].

Членкиня Українського ПЕН.

• Ендшпіль Адольфо, або троянда для Лізи (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)
• Згори вниз. Книга страхів (Харків: Фоліо, 2006; Харків: Фоліо, 2007)
• Як я стала святою (Харків: Фоліо, 2006; Харків: Фоліо, 2008)
• Говорити (Харків: Фоліо, 2007)
• Звірослов (Харків: Фоліо, 2009)
• Біографія випадкового чуда (Харків: КСД, 2012)
• Забуття (Львів: Видавництво Старого Лева, 2016)
• MOX NOX (Львів: Видавництво Старого Лева, 2018), дитяча книжка
• За такі гріхи Бог ще подякує (Чернівці: Meridian Czernowitz, 2020), ISBN 978-617-7807-06-2

• 2013 — премія «Kristal Vilenica-2013» (Словенія) за оповідання «Жінка і її риба»;
• 2013 — лавреат Літературної премії імені Джозефа Конрада-Коженьовського (2013);
• 2016 — переможниця літературної премії «Книга року ВВС-2016» за роман «Забуття»^[4]. 
• 2018 — перемогла в конкурсі німецькомовної літератури, який проходить в м. Клагенфурт (Австрія) і стала лавреатом премії імені Інґеборґ Бахман (Ingeborg-Bachmann-Preis).[1] [Архівовано 8 липня 2018 у Wayback Machine.]
• 2018 — повість «Mox nox» отримала спецвідзнаку в номінації «Політ в дитліт» в «Топ БараБуки»[5].[6].[5].[5].[5].[5].[5].
• 2018 — книжка «MOX NOX» увійшла до каталогу «Білі круки 2018» («White Ravens 2018»)^[6].
• 2018 — дитяча книжка «MOX NOX» здобула спеціальну відзнаку «Політ в дитліт» за версією БараБуки^[7].

• 2012 — Метелик — за однойменним оповіданням, реж. Максим Буйницький

• Neunprozentiger Haushaltsessig ("Говорити" / Wien: Residenz, 2009) ISBN 978-3-7017-1512-1
• Biografie eines zufälligen Wunders ("Біографія випадкового чуда" / Wien: Residenz, 2013) ISBN 978-3-7017-1612-8
• Von Hasen und anderen Europäern: Geschichten aus Kiew ("Звірослов" / Berlin: edition.fotoTAPETA, 2014) ISBN 978-3-940524-30-0
• Лав-из (оповідання зі "Звірослова" та інші тексти, Москва, издательство АСТ, 2015) ISBN 978-5-17-091133-2
• Повінь/Überflutet (Ottensheim/Donau: Edition Thanhäuser, 2016) ISBN 978-3-900986-87-2
• A biography of a chance miracle ("Біографія випадкового чуда" / Cadmus Press, 2018) ISBN 978-4-908793-41-7
• Blauwal der Erinnerung ("Забуття" / Köln: Kiepenheuer & Witsch, 2019) ISBN 978-3-462-05220-6
• Zapomnienie ("Забуття" / Wrocław: Warstwy, 2019) ISBN 978-83-65502-36-0
• Vinvis der vergetelheid ("Забуття" / Amsterdam: Meulenhoff, 2022) ISBN 978-9029096997
• Forgottenness ("Забуття" / New York: Liveright, 2024) ISBN 978-1-324-09322-0

• Малярчук Таня // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Малярчук Тетяна Володимирівна

• Таня Малярчук: Прикидалася хворою на церебральний параліч перед пенсіонерами в тролейбусі. Українська правда [Архівовано 11 липня 2020 у Wayback Machine.]
• Таня Малярчук: «Я перетворююся на фанатку лузерів». Українська правда [Архівовано 9 липня 2020 у Wayback Machine.]
• SUMNO.COM Остап Сливинський, 23 жовтня, 2007. «Таня Малярчук: „Говорити“ чи перестати?»
• ZAXID.NET Аліна Небельмес. «Таня Малярчук: Мені страшенно подобається галіційство». 31.10.2007 р.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• УКРАЇНСЬКИЙ ЖУРНАЛ Олег Коцарев. Таня Малярчук: «Літературою майбутнього стануть малюнки єдинорогів на скелях». 22.05.2007 [Архівовано 4 квітня 2009 у Wayback Machine.]
• ВИСОКИЙ ЗАМОК Божена Городницька. Таня Малярчук: «Рік нічого не писала. Можливо, вже ніколи не напишу…» 23.05.2007^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}
• Інтернет-часопис KUT.ORG.UA Євген Повєткін. «В літературі мусить бути хоч щось святе…» 23.05.2006 [Архівовано 8 лютого 2009 у Wayback Machine.]
• Таня Малярчук: «Я наївна?». «Без цензури» № 32 (177), 10 серпня 2006
• Таня Малярчук: «Пізнаю вповні принади іммігрантства» [Архівовано 31 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Таня Малярчук «„Забуття“ — це мої сто років, але не самотності» 15 серпня 2016 [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Яремчук і Малярчук про українських «інших» і де їх шукати // Читомо [Архівовано 13 березня 2022 у Wayback Machine.]