Таубе Михайло Олександрович — Вікіпедія

|портрет= |Посада= |Діти= |Дружина=

барон Михайло Олександрович фон Таубе
Народився	15 травня 1869(1869-05-15) Павловськ, Санкт-Петербург
Помер	29 листопада 1961(1961-11-29) (92 роки) Париж
Місце проживання	Харків
Країна	Російська імперія
Діяльність	адвокат, викладач університету, поет, мемуарист, історик, політик
Alma mater	Санкт-Петербурзький університет
Галузь	правознавство
Заклад	Харківський університет
Посада	член Державної ради Російської імперії[d]
Науковий керівник	Мартенс Федір Федорович
Членство	Російське історичне товариство Russian genealogical societyd Q4407761? Інститут міжнародного права
Рід	Таубе
Батько	Aleksandr Taubed
Брати, сестри	Alexander von Taubed
Таубе Михайло Олександрович у Вікісховищі

Барон Михайло Олександрович фон Таубе (15 травня 1869 року, Павловськ, Санкт-Петербург — 29 листопада 1961 року, Париж) — російський юрист-міжнародник, історик, дипломат, католицький богослов, державний діяч. Виходець із старовинного шведсько-німецького роду фон Таубе, відомого з XIII століття, одна з гілок якого (прибалтійська — остзейського) виявилася на службі у російського престолу.

У 1887 році закінчив із золотою медаллю 6-ту петербурзьку гімназію, а в 1891 — юридичний факультет Петербурзького університету з дипломом I ступеня (за роботу «Рецепція римського права на Заході»). 1 грудня 1891 року був залишений при університеті для приготування до професорського звання по кафедрі міжнародного права. Був учнем відомого юриста-міжнародника, професора Федора Мартенса.

28 травня 1896 року був затверджений у ступені магістра міжнародного права, а 29 листопада 1899 року — доктора міжнародного права. З 1 січня 1897 року він викладав у Харківському університеті, в 1903–1911 рр. — У Петербурзькому університеті (змінив на кафедрі свого вчителя Федора Мартенса), в 1909–1917 рр. — в училищі правознавства. Професор. Був членом-засновником Російського товариства морського права (1905 рік).

З 2 січня 1892 року і до 1917 року був співробітником Міністерства закордонних справ Російської імперії. Працював у юрисконсультській частини міністерства під керівництвом Ф. Ф. Мартенса. Віце-директор Другого департаменту МЗС (з 1905 року), згодом радник (з 1907 року), неодмінний член Ради цього міністерства. В 1904–1905 роках брав участь, як юридичний представник Росії, в Паризькій міжнародній слідчій комісії у справі про Гулльського інциденту, разом з адміралом Федором Дубасовим зіграв вирішальну в успішному захисту російських інтересів у цій складній справі. У 1908–1909 роках — уповноважений Росії на конференції з морського права в Лондоні. З 18 листопада 1909 року був представником Росії в Постійної палати Міжнародного третейського суду в Гаазі. Йому доводилося давати численні роз'яснення, готувати довідки та надавати консультації з питань міжнародного права. В 1914 році, за кілька тижнів до початку Першої світової війни, переконав уряд Росії вилучити з німецьких банків все російське золото що зберігалося там.

З 22 квітня 1911 року був товаришем міністра народної освіти. Був найближчим співробітником міністра Лева Кассо, як і він, дотримувався консервативних політичних поглядів. Після смерті Кассо, з 19 жовтня 1914 по 11 січня 1915 року тимчасово керував міністерством. Неодноразово виступав у Державній думі (з питання про виділення з Царства Польського Холмської губернії в 1912 році та ін.) Брав участь у розробці закону про введення загального початкового навчання.11 лютого 1915 року був призначений сенатором, таємним радником. 1 січня 1917 року став членом Державної Ради за призначенням, член фракції правих.

Був дійсним членом Імператорського Історичного товариства (1912), Імператорського Товариства ревнителів історичного просвітництва (1914), почесним членом Московського археологічного інституту (1912), Вітебської (1909), Тульської (1913) і Псковської (1916) губернських вчених архівних комісій і Псковського археологічного товариства (1916). Професійно займався генеалогією, автор досліджень з історії родів фон Таубе і фон Ікскюль. Був одним з головних розробників Статуту Російського генеалогічного товариства (1897), був його членом-засновником. 15 березня 1914 року він був обраний товаришем голови цього Товариства. З 14 травня 1905 дійсний член Історико-родовідного товариства в Москві. Автор наукових праць, присвячених походженням російської держави і хрещенню Русі, взаєминам Русі і католицької церкви. Був дійсним членом Санкт-Петербурзького філософського товариства (1906), почесним членом Товариства класичної філології та педагогіки в Санкт-Петербурзі (1913). В еміграції видав збірку віршів «Видіння і думи». Мемуарист. Активно готував підписання Міжнародного Пакту з охорони культурних та історичних цінностей (Пакт Реріха і Прапор Миру) наприкінці 20-х початку 30-х років в Європі і США, який був підписаний у США 15 квітня 1935, і на основі якого в Гаазі в 1954 році була підписана конвенція з охорони і захисту культурних цінностей під час військових конфліктів.

З 1917 — в еміграції. Член Особливого комітету у справах росіян в Фінляндії (1918), міністр закордонних справ у сформованому в Фінляндії уряді у вигнанні під керівництвом Олександра Трепова (1918). Потім жив у Швеції (читав лекції з історії міжнародних відносин і міжнародного права в Упсальському університеті) і Німеччини. З 1928 року жив в Парижі, де викладав у філії Російського інституту при юридичному факультеті Паризького університету і в Європейському центрі Фонду Карнегі за міжнародний мир. Входив до складу вченої ради Російського наукового інституту в Берліні, читав лекції в ряді університетів Німеччини та Бельгії. Продовжував займатися дослідженням питань міжнародного права. Член Академії міжнародного права в Гаазі. У 1932–1937 — професор Мюнстерського університету (Німеччина), після розірвання з ним контракту (за особливим розпорядженням з Берліна) повернувся до Парижа. Член Вищої Монархічного Ради і Товариства «Ікона» в Парижі. У 1930-х роках був юрисконсультом великого князя Кирила Володимировича. Був членом Російського історико-родовідного товариства в США. Парафіянин храму Святої Трійці в Парижі, учасник Російського апостоляту, публікувався в бюлетені «Наш прихід».

• Таубе М.А. Международный конгресс на Волыни в 15 ст. – Русский вестник, 1898 г., № 5, с.^[1]
• История зарождения современного международного права. том I, СПб., 1894; том II, Харьков, 1899.
• Христианство и организация международного мира. 2-е изд., М., 1905.
• Система междугосударственного права. СПб, 1909.
• Восточный вопрос и австро-русская политика в первой половине XIX столетия. — Пг., 1916.
• Вечный мир или вечная война? (Мысли о Лиге Наций). — Берлин, 1922.
• Етюди про історичний розвиток міжнародного права в Східній Європі. 1926 (французькою мовою).
• Рим и Русь в домонгольский период. Париж, 1928.^[2].
• Аграфа: О незаписанных в Евангелии изречениях Иисуса Христа. — Варшава, 1936. — 150 с. (также: М.: Крутицкое Патриаршее Подворье, 2007).
• Познаниеведение (гносеология) по Славянофильству. — Петроград: Тип. М. И. Акинфиева, 1912 ^[3]
• Аграфа у Отцов Церкви. Варшава, 1937.
• Аграфа в древнехристианских апокрифах. Париж, 1947.
• Аграфа в иудейских и магометанских писаниях. Париж, 1951.
• Імператор Павло I — великий магістр Мальтійського ордену. Париж, 1955 (французькою мовою).
• «Зарницы»: воспоминания о трагической судьбе предреволюционной России (1900–1917). М., 2006.

• Батько — Олександр Фердинандович (19 серпня 1834 — 12 липня 1897), інженер.
• Мати — Ганна Яківна, уроджена Буторова (1833–1916).

• Таубе Михайло Олександрович [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Таубе Михайло Олександрович [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• (фон) Таубе Михаил Александрович РЕЛИГИОЗНЫЕ ДЕЯТЕЛИ И ПИСАТЕЛИ РУССКОГО ЗАРУБЕЖЬЯ [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Л. Н. Толстой и М. А. Таубе, переписка, христианство В л а д и м и р К о л у п а е в. ЛЕВ НИКОЛАЕВИЧ ТОЛСТОЙ И НОВОЕ О НЕМ (ПО РУССКИМ КАТОЛИЧЕСКИМ ИСТОЧНИКАМ В ИТАЛИИ) // «НЛО» 2011, № 109 [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• М. Таубе ФРАНЦИЯ Приход Святой Троицы в Париже [Архівовано 9 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Таубе М. А. Биографический справочник деятелей русского католического апостольства в эмиграции 1917–1991 гг. Омск — 2005 / Составитель: Голованов С. В.
• Батлер У. Э., Иваненко В. С. 150-летие профессора М. А. Таубе: годы становления и триумфа, забвения и возрождения. Вестник Санкт-Петербургского университета. Право. 2019. № 4. С. 796–814. [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.] (link [Архівовано 6 травня 2020 у Wayback Machine.])
• Таубе Михаил Александрович (Д-р) [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.] // Матер Э. Немецкие авторы России. Энциклопедия. Том 8. С. 27 – 29.
• Бовкало А. А. Барон Михаил Александрович Таубе [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.] // Из истории Русского генеалогического общества. СПб. 2001. С. 88-93.
• Таубе Михайло Олександрович // Біобібліографічний словник-довідник професорсько-викладацького складу кафедри міжнародного і європейського права юридичного факультету Харківського університету (1805-2020 рр.). Харків: ТОВ «Планета-Прінт», 2020. C. 131 - 134.

Це незавершена стаття про юриста. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.