Тересва (селище) — Вікіпедія

селище Тересва
Герб Тересви Прапор Тересви
У центрі Тересви
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячівський район
Тер. громада	Тересвянська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA21080130010030764
Облікова картка	Тересва
Основні дані
Засновано	1350 (674 роки)
Статус	із 2024 року
Населення	▼ 7 480 (01.01.2022)[1]
Назва мешканців	тере́сівець тере́сівка тере́сівці
Поштовий індекс	90564
Телефонний код	+380 3134
Географічні координати	48°0′4″ пн. ш. 23°41′30″ сх. д. / 48.00111° пн. ш. 23.69167° сх. д. / 48.00111; 23.69167
Водойма	р. Тиса, Тересва
Відстань
Найближча залізнична станція:	Тересва
До райцентру:
- автошляхами:	10.7 км
До обл. центру:
- залізницею:	125 км
- автошляхами:	150 км
Селищна влада
Адреса	90564, Закарпатська обл., Тячівський р-н, смт Тересва, вул. Народна, 83
Голова селищної ради	Грабарь Ігор Іванович
Карта
Тересва
Тересва
Тересва у Вікісховищі

Тере́сва — селище на заході України, адміністративний центр Тересвянської селищної громади Тячівського району Закарпатської області. Населення — 7 617 осіб (2016).

Тересва розташована у південно-східній частині Мармароської котловини, при впадінні річки Тересви до Тиси. Відстань до райцентру становить близько 10 км і проходить автошляхом Н09. У селищі знаходиться однойменна залізнична станція Ужгородської дирекції Львівської залізниці.

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[2]:

Назва Тересва вперше згадується у грамоті у 1336 році. Інші згадки як Tarazkus у 1378 році, Taraz у 1389 році, Taraczkewz у 1495 році й Taraczköz у 1610 році. Село при злитті Тиси і Тересви зародилося в середині XIV століття і належало родині Балк, пізніше воно перейшло у власність монастиря, потім на деякий час було королівським маєтком, потім його передалиродині Драгфі. У 1373 році вона була власністю синів воєводи Сас, потім у 1419 році була передана Irholci Tatul. З вимиранням роду Татул воно перейшло у власність Довгаїв, а потім і Kornisoké по дочірній гілці.

Залишилась згадка про те, що у 1378 році королівською владою було визначено кордони між селами Тересва і Криве, які розташовані поряд. Як даровані землі Тересва переходила з рук в руки. Підтвердженням цього є дарча грамота від 1 травня 1404 року, яка була складена між синами Балки — Дмитром і Олександром. В ній стверджується, що їх батько воєвода Балк і магістр Драг подарували Грушівському монастирю три села: Тересву, Криву, і Грушево «з полями і лісами, з водою і всім прижитком», а також один млин, де «впадає Сипунца у Тису», мова йде про сусіднє село Тересви — Сопунку розташоване на протилежному березі річки Тиса. Балка і Драг подарували монастирю три села, які їм, у свою чергу, подарував король. Це було зроблено без дозволу короля, і тому дарча грамота мала силу лише за їх життя. Після смерті воєводи Балки в 1480 році король Матяш подарував село Тересву Драгові Бертолону-Белеті, проти чого протестували мешканці Тересви та навколишніх сіл.

У XVII столітті село розділили сім'ї Budai, Kölcsei, Szécsényi, Sztojka. Німецькі поселенці приїхали в село, яке було знищене під час угорського повстання 1703—1711 років. У другій половині XIX ст. Тересва була центром Торецького повіту (округу) Марамороського комітату. З 1848 р. поселення користувалося печаткою з гербом — зображенням дерева, під яким стоять вовк та лисиця.

В адміністративно-політичному відношенні село Тересва довгий період було адміністративним центром Тересвянської долини. До 1918 року тут знаходився окружний уряд, тюрма та інші органи управління. У пам'яті селян збереглася згадка про те, як під час знесення будинку окружного уряду було в стіні знайдено кістки трьох трупів, що свідчать про жорстокість колишньої адміністрації.

На початку XX століття розпочалося будівництво залізниці з Королево до Сигіта над Тисою через Тересву, бо Австро-Угорщина готувалася до війни проти Росії. Вигідне географічне розташування села сприяло розвитку лісорозробної промисловості. У 1920-х роках XX століття в Тересві побудували дві невеликі лісопилки.

На правому березі річки Тиса робітники збирали плоти, звідки сплавляли бокори річкою аж до села Вилок, де Тиса ширша, а її фарватер глибший. Плоти зшивалися, і їх переправляли до Угорщини у Солнок чи Сигіт. Цей вид «транспортування» випливав із чехословцько-угорської торговельної угоди. Торгували лісом і місцеві українські та єврейські підприємці.

У 1945 році на території села було 5 підприємств: лісопильня, спиртозавод, паровий млин, механічна ремонтна майстерня, лісгосп.

Церква Різдва пр. Богородиці. 1880 р.

Дерев'яну церкву з вежею, двома дзвонами, прикрашену образами, згадано у 1751 році. У 1801 році йшлося про дерев'яну церкву, верх якої потрібно було ремонтувати.

Сучасна церква — це мурована базиліка зі стрункою вежею, завершеною гострим шпилем, що давніше була присвячена св. арх. Михайлу. Невеликі контрфорси членують поверхню стін, декоративно збагачуючи її. Датується за написом над входом: «Года 1880-го во имня господа і бога небеснаго сей дом поставлень съ трудомъ тересуськихь вірниковъ дьля хвалы божои».

Інтер'єр прикрашають образи св. Миколи, пр. богородиці, Христа Спасителя та арх. Михайла, виконані на полотні у 1891 році художником Вашаркові. Образ олією «Зняття з хреста» виконано в Будапешті у 1892 році. У 1908 році цісар дарував на облаштування церкви 200 корон, про що зберігся напис на старій іконі: «Сія церковь обновлена и приу | крашена божьею помощю 1908 г. | за епископа Юлія Фирцака | сващенника Шереги Эмилію | куратора Васильа Волошина г… ров… заходомъ и выдатками | православных христіанъ | села Тересова и много потрудившого | ся Ивана Волошина | живописець Антсъ Пилиховскій изъ різбар… и…тникъ Новаковскій».

У 1934 році головною подією стало спорудження хорів.

У 1996 році в церкві проведено великий внутрішній ремонт. Стінопис виконав Василь Кризина.

Найдавніший дзвін на вежі храму датується 1821 роком і походить, можливо, з Німецької Мокрої, ще один дзвін відлив Ф. Еґрі у 1901 році, а третій дзвін у 1936 році.

Парох Тересви Федір Желтвай був засуджений у 1950 році на 25 років каторги. У таборі захворів і помер 15 грудня 1951 року.

Поблизу Тересви розташований пункт контролю «Тересва» на кордоні з Румунією. З румунського боку — пункт пропуску «Кимпилунг ла Тиса», жудець Марамуреш, автошлях у напрямку Сигіту.

У 1950-х роках працювала ремонтна майстерня тресту «Закарпатліспром», яка випускала вагони-їдальні для лісорубів віддалених лісосік. За радянських часів у селищі працював великий деревообробний комбінат, була розвинена харчова промисловість. Також діяла Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна (нині розібрана).

•  Вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна (нині розібрана)
• Храм Різдва пр. Богородиці (1880).

У селище народився:

• Данилюк Дмитро Дмитрович (1941—2020) — український історик.

Тересва
Старий будинок з вежечкою (при центральній вулиці)	Бокова вулиця	Вулиця біля центру Тересви	Церква святих верховних апостолів Петра і Павла

• Тересва — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тересва (селище)

• Облікова картка^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• Історія Тересви^{[недоступне посилання з травня 2019]}

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.