Терпило Данило Ількович — Вікіпедія

Данило Ількович Терпило
Псевдо	Отаман Зелений
Народився	28 грудня 1886(1886-12-28) Трипілля, Київська губернія
Помер	1919(1919) Стрітівка
Громадянство	УНР
Національність	українець
Місце проживання	Трипілля
Діяльність	військовослужбовець, офіцер, політик
Галузь	військова служба[1]
Відомий завдяки	командир I Дніпровської повстанської дивізії
Знання мов	українська[1]
Конфесія	православний
Медіафайли у Вікісховищі

Данило Терпило (отаман Зелений; 16 (28) грудня 1886(18861228), Трипілля — †  кінець листопада 1919, Стрітівка) — український громадський діяч, революціонер і повстанський отаман Російської імперії, а згодом України.

Народився 16 (28 грудня) 1886 року в селі Трипіллі (тепер Обухівського району Київської області). Закінчив церковнопарафіяльну школу і двокласне земське училище. Навчався в Житомирській школі прапорщиків.

Під час революції 1905—1907 років став членом гуртка соціалістів-революціонерів, який очолював з 1906 року. Вперше арештований 1907 року. Просидів у в'язниці три місяці. Вдруге арештований 22 вересня 1908 року за антиурядову діяльність і засланий у Холмогори Архангельської губернії на три роки. Брав участь у першій світовій війні: у 1914–1917 роках мобілізований до російської армії. Проходив службу на Західному фронті при штабі XXXV корпусу.

У 1917 році повернувся в Україну. 1917 року навчався в Житомирській школі прапорщиків, де в той час викладав сотник Никифор Авраменко^[2].

Після Жовтневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради. Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом Трипільська організація соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці: Трипільську, Черняхівську, Германівську, Обухівську та Великодмитрівську волості. В той час Данило Терпило з товаришами і закладали мережу майбутнього повстанського руху: структура війська, старшини, зброя, місця збору, агентура, оповіщення та все інше, що входить в поняття забезпечення мобілізаційної готовності.

У березні 1918 року в Трипілля зайшли німці та війська Української Держави. Ліберально налаштована українська інтелігенція зайняла антигетьманську позицію.

Агітував за Центральну Раду. У листопаді 1918 брав участь у повстанні проти гетьманського уряду на Трипільщині. 21 листопада вояки Данила Терпила розгромили Трипільську гетьманську варту. Тоді його загін налічував близько 4 000 селян.

В листопаді 1918 року, визнавши верховенство Директорії УНР, створив тритисячну I Дніпровську повстанську дивізію, яка спільно із загонами Петлюри та січових стрільців у грудні 1918 року зайняла Київ.

В грудні розпустив дивізію. 22 січня 1919 з Києва відправлено загін Січових стрільців на чолі з сотником Думіним на придушення бунту отамана Зеленого (Данила Терпила), якій відмовився виступити на фронт у район Чернігова. В січні 1919 знову зібрав армію та співпрацював з червоними, проте після спроби червоних реформувати загони Зеленого на зразок Червоної Армії змінив рішення.

На початку січня 1919 р. із середовища партій, що входили до складу уряду Директорії, виділилися фракції: з УСДРП — «незалежники», а з УПСР — ліві есери. Всі вони визнали Радянську владу в Україні. В Трипіллі на повітовому селянсько-козачому з'їзді Зелений заявив, що його устрімлення розійшлися з політикою Директорії і він вступає з нею в конфронтацію. Після з'їзду повстанці навколишніх волостей почали збиратися в Трипіллі. Через кілька днів у Григорівці було скликано другий повітовий з'їзд, на який прибуло 80 делегатів. З'їзд обрав повітовий виконком і командиром загону затвердив отамана Зеленого. Згодом загін було найменовано — Перша Київська Радянська дивізія.

5 лютого 1919 року більшовики зайняли Київ, почався грабунок Київщини більшовицькими продзагонами, що спонукало українське село до опору. В квітні 1919 року, опираючись на підтримку населення, Терпило розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка ще в березні оголосила його поза законом.

Він зайняв Трипілля та вбив там більшовицьких агітаторів. Отаман Зелений увійшов до підпільного Всеукраїнського ревкому, який очолював Олександр Грудницький, а до складу ревкому входили отамани Ангел і Соколовський. Зелений став військовим комісаром ревкому. У зверненні «До селян і робітників України» наголошувалося: «Ми домагаємося такого: — Україна мусить бути незалежною…».

8-10 квітня 1919 отаман Зелений разом з отаманами Струком, Соколовським^[3] та Бурлакою на короткий час оволоділи Києвом, підтримавши Куренівське повстання проти більшовиків. Повстанці значною мірою паралізували більшовицькі структури на Київщині.

Загони Зеленого отримали назву «Першої Київської дивізії». Тоді ж було утворено на Васильківщині й «Другу Київську повстанську дивізію» (отаман Марко Шляховий). Ці дві дивізії були зведені в «Перший повстанський кіш», який очолив отаман Зелений. І вже влітку район Трипілля-Васильків- Мотовилівка-Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців. На початку травня до отамана Зеленого приєднався отаман Ангел з невеликим загоном, зазнавши поразки від більшовиків на Чернігівщині.

Більшовицька влада в травні 1919 року кинула проти повстанців зведений загін кількістю 21 тисяча вояків Червоної Армії. Червоні задіяли проти повсталих навіть Дніпровську флотилію. До 14–16 травня отамана вибили з його району, а його армія розійшлася по домівках, скоротившись до двох тисяч і розпавшись на дрібні загони^[4]. В кінці травня 1919 року Раднарком України оголосив про винагороду за голови Зеленого та Ангела, живих чи мертвих, у сумі 50 тис. рублів. Зелений і Ангел на початку червня 1919 року перебралися на лівий берег Дніпра через вітачівський дерев'яний міст у районі Обухова і розпустили козаків. Було поширено чутки, що Зеленого і Ангела зарубали козаки^[5]. В Переяславі поріділі загони Зеленого з'єдналися з військами отамана Григор'єва.

Але вже в ніч з 26 на 27 червня 1919 року червоні були вибиті з Трипілля 1-м полком Підкови (полковник Максим Удод) та 2-им полком під керівництвом Максима Терпила — двоюрідного брата Зеленого.

Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області, а також на території Чернігівської, Полтавської і Подільської губерній.

У Переяславі 15 липня 1919 р. отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «возз'єднання» з Московією. В цей час його сили становили близько 30 тисяч козаків і старшин.

Див. також: Трипільський похід 1919

31 серпня 1919 року білогвардійці Денікіна захопили Київ. У вересні 1919 року отаман Зелений з одним із загонів відбув до Кам'янець-Подільського, де разом з отаманом Ангелом та делегацією від отамана Гаврашенка 17 вересня зустрівся з урядовцями Директорії і особисто з Симоном Петлюрою. Повстанці вимагали надання боєприпасів та негайного початку наступу на денікінців^[6]. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.

Всю осінь отаман Зелений воював з денікінцями, очоливши велику партизанську армію, в якій нараховувалося до 30 тисяч вояків. Зоною діяльності партизанських зелених загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. Зелені вибили денікінців з Кагарлика, а 11 жовтня 1919 року їм вдалося на деякий час захопити і Київ.

У жовтні 1919 року Зелений вступив у бій з денікінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. Дорогою до Трипілля отаман помер у селі Стрітівка.

Похований у Трипіллі на березі річки Красної на кутку Заброди. Могила не збереглася.

• В його рідному Трипіллі отаману Зеленому встановлений пам'ятник.
• Вулиця Отамана Зеленого у Борисполі^[7].
• Вулиця Отамана Зеленого в Києві
• Вулиця Отамана Зеленого в Обухові
• Вулиця Отамана Зеленого у Трипіллі^[8]
• Дума про отамана Зеленого^[9]
• Пісня про отамана Зеленого^[10]

• Зелена армія

• Роман Коваль. «Отаман Зелений» (видання третє, доповнене, виправлене). — К: Наш Формат, 2014. — 560 с. — ISBN 978-966-97405-3-3.
• Клим Поліщук. «Отаман Зелений». — Львів, 1922, вид. «Русалка».  — 140 с.

• О. Д. Бойко. Зелений // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 322. — ISBN 966-00-0610-1.
• Р. М. Коваль. Зелений // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Терпило Данило Ількович

• Отаман Зелений. Той, хто скасував Переяславський договір 1654 року..
• Герої не вмирають. Про отамана Зеленого і повстанський рух..
• ЛЕГЕНДАРНИЙ ТРИПІЛЕЦЬ — ОТАМАН ЗЕЛЕНИЙ
• «Отаман Зелений» — спроба нового бачення