Тимошенко Сергій Прокопович — Вікіпедія

Сергій Прокопович Тимошенко
Народження	5 лютого 1881(1881-02-05) с. Базилівка, Сумська область, Україна
Смерть	6 липня 1950(1950-07-06) (69 років) Пало-Альто, Каліфорнія, США ° інфаркт міокарда[1]
Національність	українець
Країна	Російська імперія →  УНР →  США
Навчання	Петербурзький інститут цивільних інженерів
Діяльність	архітектор, інженер, політик
Праця в містах	Ковель, Київ, Лубни, Львів, Луцьк
Архітектурний стиль	український архітектурний модерн
Найважливіші споруди	станція Албаши, станція Ведмідівка
Заклад	Українська господарська академія[1]
Брати, сестри	Тимошенко Володимир Прокопович[1] і Тимошенко Степан Прокопович[1]
Діти	·невідомо[1]
Тимошенко Сергій Прокопович у Вікісховищі

Сергі́й Проко́пович Тимоше́нко (5 лютого 1881 Базилівка — 6 липня 1950 Пало-Альто) — український архітектор і суспільно-політичний діяч. Голова Слобідської Української Ради з 16 квітня 1917 року, 1919—1920 — міністр шляхів в урядах УНР І. Мазепи, В. Прокоповича та А. Лівицького; учасник Другого зимового походу.

Народився в селі Базилівці на Чернігівщині, брат Володимира і Степана. Батько Сергія, Прокіп Тимофійович, був кріпаком, який отримав «вольну», здобув домашню освіту, закінчив Харківські курси землемірів і, набувши капітал, одружився з донькою відставного військового, яка закінчила Фундуклеївську жіночу гімназію в Києві Юзефіною Сарнавською. Дитячі роки Тимошенків проходили серед сільських дітей. Першою вчителькою була мати, а потім їх навчав і готував до вступу в Роменське реальне училище педагог Михайло Коваленко.^[2]

Після закінчення реального училища в місті Ромни Полтавської губернії Сергій Тимошенко навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Як студент Інституту цивільних інженерів у Петербурзі був діячем Української Студентської Громади і членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП). Під час демонстрацій двічі (у 1902 і важче в 1905 році) отримав поранення й через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.

По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві (будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі), Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка, проекти міст-садів), Лубни (каплиця-усипальниця Шеметів, Михайла Казиміровича, його дружини і дочки).

З 1907 року брав участь у виставках та конкурсах у Москві, Києві, Харкові, Єлисаветграді, на яких здобув понад 10 нагород, зокрема за проєкти шпиталю для губернського міста, церкви на 2 тисячі парафіян у Харкові, каплиці-усипальниці у Лубнах, надгробків на могилах композитора Миколи Лисенка та інженера Олександра Варяницина, кількох народних будинків тощо. У 1912 р. став одним із засновників Українського художньо-архітектурного відділу Харківського літературно-художнього гуртка.^[2]

З початком революції 1917 — губернський комісар Харківщини. У квітні його обирають членом Центральної Ради. З листопаду — голова Селянського з'їзду Слобідської України. Очолював міністерство шляхів в урядах Ісаака Мазепи, В'ячеслава Прокоповича та Андрія Лівицького.^[2] Уповноважений українського уряду на переговорах з урядом Війська Донського для координування спільних антибільшовицьких військових операцій.

Брав участь в Другому зимовому поході. Харківський архів Сергія Тимошенка безповоротно втрачений: у 1921 році чекісти забрали все майно і вивезли вантажівками в невідомому напрямку.

У подальші роки:

• 1922—1923 запроектував церкви у передмістях Львова Клепарові та Левандівці, монастир Студитів у селі Зарваниці та ін.);
• 1924—1929 професор Української Господарчої Академії в Подєбрадах і Української студії пластичного мистецтва в Празі;
• 1927—1928 обіймав посаду ректора Подебрадської академії, наступного року очолював кафедру водно-санітарної техніки.
• Храм Успення Пресвятої Богородиці (Борислав). Розпочато будівництво у червні 1928 року, завершено у листопаді 1929 року, а решта робіт було закінчено в 1931 році. Будувався за і під керівництвом пароха (керівника церкви) Івана Ліщинського, на кошти місцевих жителів та власників копалень нафти у м. Бориславі. Архітектори: Сергій Тимошенко, Олександр Пежанський. Будував церкву інженер Лев Шелевич^[3].
• Церква святого Андрія (Львів, Клепарів). Будівництво за проектом Сергія Тимошенка^[4] розпочато 1926 року і тривало до 1932.
• 1930—1939 у Луцьку — головний архітектор для сільськогосподарського будівництва на Волині (серед іншого — проекти зразкових хуторів), автор близько двох десятків житлових будинків у стилі модернізму в Луцьку, діяч Волинського Українського об'єднання (з 1935 його голова і посол до польського сойму, 1938 — 39 — до Сенату) і Української Православної Церкви (між іншим — перший голова Товариства ім. Петра Могили).

Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі. У 1931 він став головою Ради Луцького Чесно-хресного братства, очолив Товариство прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили. Установчі збори товариства імені П. Могили відбулися в приміщенні Українського клубу «Рідна Хата» в Луцьку 19 листопада 1931 року. Тут працювали протоієрей отець Павло Пащевський, Іван Власовський, Михайло Тележинський. Осередки товариства утворені в Рівному, у Кременці, Новогрудську, Сарнах, Острозі, Здолбунові, Володимирі, Дубно, з лютого 1935 працювала Богословська секція, діячі якої готували та видавали релігійну літературу українською мовою. Товариство імені митрополита П. Могили видало чотири числа журналу «За соборність», після його заборони польською владою в 1935 — часопис «Церква і Нарід» (1935—1939). Брав участь у роботі Волинського Українського об'єднання, був одним із його керівників^[5]. Разом з ним там працювали Петро Певний, Євген Богуславський, Мартин Волков, Олександр Ковалевський, Степан Скрипник.

У січні 1935 р. Сергій Тимошенко — делегат Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян як представник від Товариства імені митрополита Петра Могили. Від 1937 року входив до комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.^[6]

1935 року обраний послом до польського Сейму, у 1938 став сенатором Польської Республіки.

17 жовтня 1933 року в Луцьку представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні (ВГКДГУ). Очолив комітет сенатор Микола Маслов, заступниками стали інженер Сергій Тимошенко та професор Іван Власовський

У 1940 — 1941 рр. у Любліні, у 1941—1943 рр. у Луцьку, згодом у Німеччині.

У 1943 році  його було мобілізовано до німецької будівельної організації Торта, працював у містах: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад, Гейдельберг. Після розгрому гітлерівської Німеччини потрапив до табору для переміщених осіб. Від видачі радянській владі його врятувало лише довоєнне польське громадянство.^[2]

У 1946 р. емігрував до США. Спроєктував кілька церков та інших споруд для української громади в Канаді, Аргентині, Парагваю та США.^[2]

Син Олександр — архітектор, був головним архітектором вашингтонського метрополітену, будував хмарочоси в Нью-Йорку, був фундатором Товариства українських інженерів Америки.^[2]

Помер 6 липня 1950 року в містечку Пало-Альто в Каліфорнії від серцевого нападу, залишивши незакінченим проєкт церкви для аргентинського Буенос-Айреса.^[2]

З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко здійснено близько 400 будов. Автор надгробної плити на могилі Симона Петлюри в Парижі. Прагнучи відродження українського стилю, він базувався на спадщині українського мистецтва, зокрема на мурованій архітектурі українського бароко. Серед його творів у стилі українського архітектурного модерну, зокрема, такі як будинки станцій Албаши, Ведмідівка та інші.

У Подебрадах вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення».

На вшанування пам'яті братів Володимира, Степана та Сергія Тимошенків у Конотопі та Львові названо вулиці.

У Ковелі^[7] та Луцьку^[8][9] існують вулиці Сергія Тимошенка.

У Луцьку^[10] та Харкові^[11] встановлені меморіальні таблиці на честь видатного архітектора.

2021 року в центрі села Шпотівка Дубов'язівської селищної ради Конотопського району відкрили пам'ятний знак братам Тимошенкам^[12].

Відомий волинський журналіст і письменник Іван Корсак присвятив братам Тимошенкам свій історичний роман «Борозна у чужому полі»^[13].

В Національному музеї імені Андрея Шептицького (Львів) від 1924 року зберігається живописний портрет Сергія Тимошенка художника Юрія Магалевського, який подарував музею сам архітектор^[14].

Художник-графік Микола Михайлович Бондаренко створив портрет Сергія Тимошенка, який надрукований в альбомі «Корінням із Сумщини»^[15].

2020 року у Луцьку була створена інтерактивна карта модерних будинків архітектора Тимошенка^[16].

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Вітченко Д. Харківський період життя та творчості Сергія Тимошенка // Пам'ятки України. — 2014. — № 12. — С. 42—43.
• Давидюк Р. Архітектор у політиці: громадсько-політична діяльність Сергія Тимошенка в 30-х роках XX століття // Волинські історичні записки: зб. наук. праць / ред. С. М. Міщук ; редкол. Л. В. Баженов [та ін.]. — Житомир: Полісся, 2010. — Т. 5. — С. 228—235.
• Корсак І. Борозна у чужому полі. — Київ: Ярославів Вал, 2014. — 224 с.
• Сергій Тимошенко. Повернення / за наук. ред. О. Михайлишин. — Харків: Раритети України, 2021. — 288 с.; 480 іл. — Бібліогр.: 364 назви. — (Сер. «Архітектура, події, люди»). — ISBN 978-617-7691-50-0
• 1881 — народився Сергій Тимошенко, архітектор і державний діяч УНР — Український інститут національної пам'яті.

• Власенко В. До біографії С. П. Тимошенка // Сумська старовина. — 2001. — № 8–9. — С. 96—103.
• Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України. — Київ, 2010. — С. 74—77.
• Давидюк Р. Сергій Тимошенко // Давидюк Р. З поляками за Україну: Наддніпрянська еміграція в суспільно-політичному житті міжвоєнної Волині. — Рівне: ПП ДМ, 2014. — С. 145—157.
• Власенко В. Архітектор і політик (Сергій Тимошенко) // Власенко В. Уродженці Сумщини — учасники Української революції 1917—1921 рр. — Суми: Мрія, 2016. — С. 115—130. — Бібліогр. : 42 назви.
• Бенедюк П. О. Архітектура станційних комплексів Північно-Донецької залізниці у творчому доробку С. П. Тимошенка // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — 2016. — № 43. — С. 47—58.
• Гаврилюк О. Н. Сергій Тимошенко та справа реконструкції Володими-Волинської Свято-Василівської церкви // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки: Історичні науки. — Луцьк, 2016. — № 13. — С. 59—63.

• Власенко В. Тимошенко Сергій Прокопович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.242-245
• Тимошенко Сергій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1897-1898. — 1000 екз.