Церковний староста — Вікіпедія

Церковний староста, також кти́тор (від грец. κτήτωρ), ти́тар[1] — людина з мирян, що відає господарством церковної громади.

Історія

[ред. | ред. код]

Церковний староста не був людиною духовного звання і допомагав настоятелю парафії в управлінні майном. Першими обов'язками церковного старости було придбання свічок і зберігання церковної каси, потім старости стали відати ремонтом храму, збором пожертвувань і дотриманням порядку. Старости обиралися парафією.

У давнішій православній Церкві схожі завдання покладалися на дияконів і ктиторів, але функції останніх остаточно було передано церковним старостам у 1808 році. Царським указом від 19 жовтня 1868 року для церковних старост було запроваджено спеціальну форму[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Титар // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Інгульський степ. Збірник / Упорядник В.А. Сердюк. – К.: Ярославів Вал, 2019. – с. 207.

Посилання

[ред. | ред. код]