Титло — Вікіпедія

Ти́тло, або титлагрец. τίτλοςлат. titulus — «напис») — в середньовічній латинській, грецькій і слов'янській писемностях надрядковий діакритичний знак у виді хвилястої або зиґзаґоподібної лінії, що вказує на скорочення написаних під ним слів або числове значення букв.

Історія

[ред. | ред. код]

Виникло в латинській писемності як один з елементів винайденої Тіроном (I століття до н. е.) системи скорочень; з латиниці прийшло у грецьке письмо, звідти — в старослов'янське та інші варіанти кириличної і глаголичної писемності.

В давній кирилиці титло ставилось особливо над назвами божественних осіб, спершу зважаючи на письмове табу (наприклад: Бг҃ъ = Богъ), а потім просто для скорочення і обов'язково над буквами з числовим значенням (наприклад: а҃= 1). За візантійським зразком титло могло також покривати надрядкові букви.

Знайшло застосування в криптографії і стенографії. Графічні варіанти титла служать палеографічною прикметою, яка дозволяє уточнити датування рукопису.

Існував вислів «за титлу зачепивсь» — тобто «почав розбирати написане» (наприклад, у «Марусі» Г. Ф. Квітки-Основ'яненка: «Так отже за титлу було зачепився та й розібрав потроху…»).

Галерея

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]