Товариство Лева — Вікіпедія

Товариство Лева
АбревіатураТЛ
Типорганізація
Засновано1987
Розташуванням. Львів

Товариство Лева — одна з найперших незалежних організацій в УРСР, створена у Львові 16 жовтня 1987 року групою національно свідомої молоді. Діяльність Товариства була спробою «скасувати радянську традицію як неавтентичну, сфальсифіковану; спробою взяти під сумнів її статус у культурі. Загалом можна говорити про стихійний рух, метою котрого було визначити тожсамість наново, створити нову модель українськості»[1].

Суспільно-політична вага і значення громадської організації Товариство Лева у боротьбі за відновлення української державності у 2-й пол.80-х років.[2]

Ігор Гавришкевич Гавришкевич [email protected]

Відновлення Української державності могло не відбутися, якби не унікальне явище, що розпочалося від Товариства Лева у Львові у 2й пол. 80х.рр. 20ст.

Тепер навіть важко припустити, що тоді  у  час совка в бездержавній Україні все і скрізь, що мало

навіть найменший символ українського етносу було під залізною забороною.

Кожен, хто найменшим чином боровся за свободу і права людини, були або заморені голодом, чи розстріляні ще у 30рр. а інших у 60-70-х рр.на десятки років "совком" було через тюрми і КДБ ізольовано від суспільства. Навіть у 2й пол. 80-х Гельсінська група, куди належав В'ячеслав Чорновіл і Левко Лук'яненко спочатку через московські репресії не мала жодних шансів взаємодії із українським суспільством, а значить і впливу на нього. Радикальні зміни наступили у наслідок унікального збігу дуже важливих

обставин пов'язаних

із "пом'якшенням" атеїзму. Заборона "совком" релігії в Україні і використання храмів під склади виглядала дуже дивакуватою. Етнічна свідомість українців сприймала це, як повну моральну деградацію московської імперії (СРСР). Політика її лідера Горбачова шукала бодай якихось у цьому змін. Саме у цей час у Львові при владній структурі "комсомолії" об'єдналася талановита молодь, яка не поділяла поглядів своєї ж влади. Товариство Лева офіційно організувалося 18жовтня 1987р. Лідером його став доволі харизматичний

з високими морально-національними почуттями своєї гідності керівник відділу Орест Шейка.

Дуже швидко навколо

нього згуртувалися ті, хто був спраглий до таких споконвічних цінностей українців, як

національні традиції.

Згодом процес відновлення цих традицій не залежно від планів Товариства Лева - став вибухом боротьби за свободу.

Адже все суспільство

було на стільки спресоване страхом заборон, що нагадувало бочку із порохом.

Момент запаленного шнура для вибуху розпочався тоді, коли

великий загал людей на прикладі Товариства Лева, яке в 1988р. провело біля церкви перші Гаївки у Шевченківському гаю у Львові наглядно переконався, що можна не боятися, що можна відновлювати не тільки національні традиції, але і пам'ять.

Мудра поміркованість

Товариства у всіх наступних його проукраїнських заходах швидко привернула до себе увагу українських, прибалтійських та інших дисидентів. Тут

вони отримали доступ

до суспільства. Тут зародилася ідея охоплення всієї України молодіжним рухом через створення у 1988р. Студентського Братства,  а також формування маси осередків Товариства української мови ім. Тараса Шевченка і Українського культурологічного клубу у Києві.

Із всього, що тоді відбувалося складалося враження,

що Товариство Лева на стільки влучно і своєчасно запалило

вогонь свободи, що він бездоганно послідовно захоплював весь український  поневолений народ

до безкомпромісної

боротьби за свободу, яку вже згодом об'єднав Народний Рух України і привів до перемоги у 1991р.https://www.facebook.com/share/p/125fm6mdngm/

Історія

[ред. | ред. код]

«Товариство Лева» мало на меті активну участь у процесах національного відродження і те, що згодом отримало назву «розвиток громадянського суспільства». Починало діяти в умовах комуністичної партійної монополії, вдало використовуючи «дах» Львівського міського комітету ЛКСМУ. Діяльність розпочалася від весни 1987 року добровільною працею на відновленні пам'яток Личаківського цвинтаря.

Згідно з тодішнім статутом ТЛ голова Товариства не міг бути обраним більше, ніж на один рік. Першим головою був Орест Шейка, наступними — Ігор Гринів, Левко Захарчишин, Ярослав Рибак та інші. Співавтор першого статуту і перший голова етнографічної секції — Мирослав Решетило.

Однією з перших публічних акцій ТЛ був вечір, присвячений пам'яті Василя Симоненка, який набув скандального резонансу через те, що на ньому чи не вперше після звільнення з ув'язнення виступили дисиденти В'ячеслав Чорновіл і Михайло Горинь (на той час штучно ізольовані від суспільства).

Найпомітнішими акціями перших років діяльності ТЛ було відродження народних традицій (вертепи, гаївки, обжинки тощо), впорядкування занедбаних пам'яток архітектури (Личаківський цвинтар, монастир Кармелітів Босих, костел Єлизавети у Львові), активізація молодіжної української музичної культури, проєкт «Історичний театр», Еколого-культурологічна експедиція «Дністер» (почалася 1988 року), перший в Україні концерт пам'яті Володимира Івасюка (1989, Львівський театр опери та балету), акції з відродження осередку димленої кераміки в селі Гавареччина (Львівська область), якими опікувалася передовсім відома режисерка Дарія Ткач та інші.

Підсумком першого року діяльності ТЛ був резонансний скандал навколо заборони проведення звітно-виборної конференції Товариства (жовтень 1988)[3].

Заходами активістів Товариства 1990 року було створено історико-архітектурний заповідник на Личаківському цвинтарі (у подальшому, одним із директорів був колишній член ТЛ Ігор Гавришкевич)[4].

Під впливом успішної діяльності Товариства Лева у Львові однойменне товариство було створене наприкінці 1980-х років у Луцьку (голова — Олег Покальчук). Члени ТЛ активно співпрацювали з іншими молодіжними самодіяльними формуваннями: товариствами «Рух» (Івано-Франківськ), «Вертеп» (Тернопіль), Студентське Братство (Львів), Пласт тощо.

Дуже швидко члени ТЛ активно включилися в бурхливе суспільно-політичне життя Львова, зокрема, у збирання підписів за державний статус української мови, спроби (невдалі) створення «Демократичного фронту» (1988), згодом — (вдалі) Народного Руху України (1989).

Навесні 1989 року активісти ТЛ почали видавати одну з перших в Україні самвидавчих газет «Поступ».

Члени Товариства були ударною силою в ході виконання успішного політичного проєкту — обрання народним депутатом СРСР від Львова альтернативного комуністичному офіціозу кандидата — письменника Ростислава Братуня, якого вважали ідейним натхненником ТЛ (1989).

Навесні 1990 року народними депутатами України стали члени Товариства Лева Тарас Стецьків та Ігор Гринів. У 1994–2002 народним депутатом України був також член ТЛ Ігор Коліушко. У 1988–1989 у Товаристві перебував також майбутній (1990–1994) народний депутат України Іван Макар.

Членами ТЛ свого часу були й інші непересічні особистості: письменник Юрій Винничук, журналісти Олександр Кривенко, Володимир Павлів, Олесь Пограничний, Андрій Квятковський, історики Ігор Марков, Ярослав Грицак[5], Ігор Чорновол, діяч фермерського руху Ярослав Кардаш, музикант і перекладач Віктор Морозов (разом з акторами театру «Не журись!»), археолог Юрій Лукомський, голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило, директор музею-заповідника «Личаківський цвинтар» у 1997-2012, заслужений діяч мистецтв України Ігор Гавришкевич, секретар Львівської міської ради (2002–2006) Зиновій Сірик, біолог і громадська діячка Дзвенислава Калинець-Мамчур, архітектор і громадський діяч Юрій Волощак, краєзнавець Петро Радковець та ін. Деякі члени товариства одночасно входили до складу Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

Згодом діяльність Товариства Лева втратила колишню масштабність, дуже звузився його вплив у соціумі. Утім, організація з такою назвою діє у Львові і тепер. Вона займається розвитком громадянського суспільства (зокрема, шляхом проведення тренинґів) і міжнародної співпраці, краєзнавством тощо. Під егідою ТЛ щоліта мандрує найбільшою галицькою рікою еколого-культурологічна експедиція «Дністер».

Цілий розділ (The Lion Cubs of Western Ukraine) своєї монографії «Карнавал революції: Центральна Європа 1989» присвятив діяльності Товариства Лева у 1987–1989 американський історик Педрик Кені[en][6][7].

Див. також

[ред. | ред. код]

Книга Ореста Шота "Товаристо Лева та Пласт"

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ [1]Оля Гнатюк. Прощання з імперією: Українські дискусії про ідентичність. — К.: Критика, 2005. — 528 с. — С.118-125. ISBN 966-7679-79-9
  2. ↑ Facebook. www.facebook.com. Процитовано 15 вересня 2024.
  3. ↑ Василь Худицький. Заборонена конференція // Дзеркало тижня, 21 грудня 2012[недоступне посилання]
  4. ↑ Лариса Марчук. Ігор ГАВРИШКЕВИЧ: «Бути українцем лише за походженням - недостатньо. Потрібно відчути та пережити свою причетність до рідного».//Віче, №5, березень 2010
  5. ↑ The Ukrainians
  6. ↑ A Carnival of Revolution: Central Europe 1989 / 1. Архів оригіналу за 25 грудня 2004. Процитовано 10 березня 2005.
  7. ↑ A Carnival of Revolution: Central Europe 1989 / 2. Архів оригіналу за 19 квітня 2005. Процитовано 10 березня 2005.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Неприбуткові організації Це незавершена стаття про неприбуткову організацію.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Товариство_Лева&oldid=43501673