Тулєєв Аман Гумірович — Вікіпедія

Тулєєв Аман Гумірович
каз. Аманкелді Молдағазыұлы Төлеев
Народився13 травня 1944(1944-05-13)[2]
Туркменбаші, Туркменська РСР, СРСР
Помер20 листопада 2023(2023-11-20)[1] (79 років)
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьполітик, державний діяч
Alma materСибірський державний університет шляхів сполученняd
Науковий ступіньдоктор політичних наук
Вчене званняпрофесор
Знання мовросійська
ЧленствоРада Федерації
Посадачлен Ради Федерації[d]
ПартіяЄдина Росія, КПРС і Комуністична партія Російської Федерації
Нагороди
IMDbID 2636643

Ама́н Гумі́рович Тулє́єв (уродж. Амангельди Молдагазиєвич Тулє́єв; каз. Аманкелді Молдағазыұлы Төлеев); 13 травня 1944, Красноводськ, Туркменська РСР, СРСР — 20 листопада 2023) — російський політик. Ректор Кузбасівського регіонального інституту розвитку професійної освіти з 17 вересня 2018 року.

Губернатор Кемеровської області з 1 червня 1997 року по 1 квітня 2018 року (з перервою у січні — травні 2001)[3]. З 3 квітня 2018 депутат Ради народних депутатів Кемеровської області (Голова з 10 квітня по 14 вересня 2018)[4].

Перебував на посаді губернатора більш ніж 20 років, за цим показником серед губернаторів посідав друге місце в Росії після Євгена Савченка[5]. 1 квітня 2018 року подав у відставку за власним бажанням[3][6]. Повний кавалер ордена «За заслуги перед Вітчизною»[7].

Біографія

[ред. | ред. код]

Амангельди Молдагазиєвич Тулєєв народився 13 травня 1944 року в Красноводску Туркменської РСР в сім'ї Молдагази Колдибаєвича Тулєєва (1914—1943), казаха за національністю з підроду Баликши роду Адай[8], загиблого на фронті. Мати — Муніра Файзівна Власова (уроджена Насирова; 1921—2001), наполовину татарка, наполовину башкирка[9]. Дід Тулєєва Колдибай був алашординцем і загинув у громадянську війну[10]. Виростив і виховав вітчим — Інокентій Іванович Власов (1923—1984). Після 1964 року з міркувань милозвучності Тулєєв став використовувати ім'я та по батькові «Аман Гумірович».

У 1964 році закінчив Тихорєцький технікум залізничного транспорту. У 1973 році заочно закінчив Новосибірський інститут інженерів залізничного транспорту (нині Сибірський державний університет шляхів сполучення) за спеціальністю — «інженер шляхів сполучення по експлуатації залізниць». У 1989 році заочно закінчив Академію суспільних наук при ЦК КПРС (нині Російська академія державної служби)[11].

У 1964 році почав працювати черговим по станції на залізничній станції Мундибаш Новокузнецького відділення Західно-Сибірської залізниці. Після служби в лавах Радянської Армії (1964—1967) в інженерно-саперних частинах ЗабВО повернувся на колишнє місце роботи, де працював черговим по станції (1967—1968), старшим помічником начальника станції (1968—1969) і начальником станції Мундибаш (1969—1973). Потім — начальник станції «Междурєченськ» Новокузнецького відділення Західно-Сибірської залізниці (1973—1978), заступник начальника (1978—1983) і начальник Новокузнецького відділення Кемеровської залізниці (1983—1985)[11].

У 1985—1988 роках — завідувач відділу транспорту і зв'язку Кемеровського обкому КПРС[11].

У 1988—1990 роках — начальник Кемеровської залізниці[11].

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

У 1991 році висунув свою кандидатуру на виборах президента Росії. Набрав 7 % голосів виборців, зайняв 4 місце (після Єльцина, Рижкова, Жириновського)[12].

У 1990—1993 роках — народний депутат РРФСР[13].

У 1990—1993 роках — голова Кемеровської обласної Ради народних депутатів[11]. З грудня 1990 по серпень 1991 року — голова виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів[14]. У серпні 1991 року тодішній голова кемеровського облвиконкому Тулєєв пообіцяв голові ГКЧП Геннадія Янаєва «підписатися під кожним словом» звернення ГКЧП. За це згодом Борис Єльцин призначив главою адміністрації області Михайла Кислюка — одного з лідерів робітничого руху Кузбасу[15].

У березні 1994 на виборах в законодавчі збори Кемеровської області створений ним блок «Народовладдя» отримав 63,3 відсотка голосів. У квітні Тулєєв очолив обласні законодавчі збори. Будучи спікером, систематично звинувачував призначеного Єльциним главу адміністрації Михайла Кислюка в корупції та махінаціях, ініціював різного роду парламентські перевірки діяльності обласної адміністрації, у зв'язку з чим набув широкої популярності в регіоні[15].

У 1994—1996 роках — голова Законодавчих зборів Кемеровській області, член Ради Федерації Федеральних зборів РФ[11].

22 серпня 1996 року призначений міністром Російської Федерації щодо співробітництва з державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав[11]. На думку спостерігачів, цю пропозицію було зроблено з метою відвернути Тулєєва від виборів губернатора Кемеровської області, призначених на 1997 рік. Проте до весни-літа 1997 року ситуація змінилася: в області пройшов ряд масових пікетів і мітингів, глава області Кислюк мав украй низький рівень популярності. В цих умовах Кремль сам запропонував Тулєєву стати новим головою області[15].

1 липня 1997 року призначений головою Адміністрації Кемеровської області[16]. Це призначення було прийнято Єльциним в ситуації зростаючої соціальної напруженості в Кузбасі[17].

19 жовтня 1997 року переміг на виборах губернатора Кемеровської області[11] (94,54 % голосів)[18].

25 січня 2001 року подав у відставку з поста губернатора Кемеровської області. Причиною відставки, за власним висловом Тулєєва, було бажання поєднати вибори губернатора з муніципальними виборами[19]. Знову виставив свою кандидатуру на дострокових виборах 22 квітня 2001 року і переміг, отримавши 93,5 % голосів[11]. 4 травня 2001 року знову вступив на посаду губернатора Кемеровської області.

Тричі — у 1991, 1996 і 2000 — балотувався на пост президента Росії. Під час виборів президента РРФСР 12 червня 1991 року отримав 6,81 % голосів виборців (четвертий результат із шести). На президентських виборах 1996 року зняв свою кандидатуру напередодні першого туру виборів та закликав своїх виборців віддати свої голоси на підтримку кандидата від «народно-патріотичного блоку» Геннадія Зюганова. На виборах-2000 набрав 2,95 % голосів, майже всі голоси були подані в Кемеровській області, де рівень підтримки перевищив 50 % і навіть остаточний російський результат В. В. Путіна.

На виборах у Держдуму 1999 року Тулєєв іще входив до списку КПРФ, але в Кузбасі вже підтримував «Єдність»[20]. У 2000 році був виключений з НПСР. У грудні 2003 року очолив регіональний список «Єдиної Росії», яка завдяки цьому набрала в Кемеровській області 52 %. Всі 35 депутатів Ради народних депутатів Кемеровської області були обрані від блоку «Служу Кузбасу», сформованого за підтримки Тулєєва.

У липні 1999 року відмовився прийняти від Б. Єльцина орден Пошани, пояснивши це так: «Я просто не можу принципово прийняти нагороду від влади, яка втягнула країну у злидні»[21]. Однак у вересні 2000 року прийняв цю нагороду від В. Путіна[22].

З 24 травня по 19 грудня 2003 і з 25 травня по 29 листопада 2009 року — член президії Державної ради Російської Федерації[23][24][25][26].

У 2005 році Путін подовжив Тулєєву термін повноважень до 2010 року[27]. У цьому ж році Аман Тулєєв вступив у партію «Єдина Росія».

Засновник регіонального громадського благодійного фонду «Допомога» та громадського благодійного фонду «Семипалатинський слід».

11 березня 2010 року Д. Медведєв вніс кандидатуру Тулєєва до парламенту Кемеровської області для затвердження його на посаді губернатора[28][29]. Через тиждень обласна Рада народних депутатів одноголосно затвердила на посаді губернатора Тулєєва на четвертий термін[30].

27 грудня 2011 року Рада народних депутатів Кемеровської області присвоїла Тулєєву почесне звання «Народний губернатор»[31].

У 2013—2014 роках фігурував у десятці найефективніших губернаторів у Російській Федерації за версією «Фонду розвитку громадянського суспільства»[32].

16 квітня 2015 року у зв'язку з закінченням терміну повноважень В. Путін призначав Тулєєва тимчасово виконуючим обов'язки губернатора Кемеровської області до вступу на посаду особи, обраної губернатором області. 26 травня 2015 року на праймеріз «Єдиної Росії» на пост кандидата в губернатори Кемеровської області в Новокузнецькому драматичному театрі набрав більшість голосів. 13 вересня 2015 року знову обраний головою Кузбасу, набравши 96,69 %[33]. 22 вересня 2015 року вступив на посаду губернатора Кемеровської області[34].

На парламентських виборах восени 2016 року очолив партійний список «Єдиної Росії» по Республіці Алтай, Алтайському краю, Кемеровській і Томській областях[35].

Стан здоров'я

[ред. | ред. код]

У 2011 році переніс операцію на хребті[36].

У жовтні 2016 року було прийнято рішення про необхідність планової операції, яка була відкладена до травня 2017 року. У травні-червні стали з'являтися чутки про його звільнення з посади, породжені тривалою відсутністю політика на публіці: 9 травня він не брав участі в заходах святкування Дня Перемоги, 22 травня пішов у відпустку, яку пролонгував кілька разів[36].

У травні 2017 року переніс операцію на хребті у клініці в Німеччині. В процесі лікування медики прийняли рішення про збільшення і розширення обсягу операції, яка в підсумку тривала більш ніж дев'ять годин, лікарі використовували металеві конструкції. У післяопераційний період виникли ускладнення (пневмонія), які вдалося купірувати. З 11 червня Тулєєв перебував в обласній клінічній лікарні швидкої медичної помощи № 3 ім. М. А. Подгорбунського у Кемерові[36].

1 липня 2017 року Тулєєва на ношах привезли на аеродром Кемерова і доставили в Москву на літаку МНС, обладнаному засобами для транспортування пасажирів, які перебувають у важкому стані. У Москві співробітники Всеросійського центру медицини катастроф «Захист» відвезли його в Центральну клінічну лікарню Управління справами президента, де за його здоров'ям був організований практично цілодобовий контроль та призначено низку процедур, які повинні допомогти йому відновитися після операції на хребті[37].

12 серпня 2017 року повернувся в Кемерово. Відразу приступив до роботи, перебуваючи в інвалідному кріслі; провів нараду, піддавши критиці ряд високопоставлених обласних чиновників, які не спростовували чутки про його смерть[38][39][40].

Боротьба з тероризмом

[ред. | ред. код]

Аман Тулєєв неодноразово брав участь у переговорах з терористами. У 1991 році, будучи народним депутатом РРФСР, Тулєєв допоміг звільнити з автобуса захоплену в заручниці поблизу Красної площі Машу Пономаренко, запропонувавши себе в обмін на дівчинку[41].

У 1995 році вів переговори з Євгеном Жеренковим, який захопив людей на кемеровському автовокзалі і погрожував підірвати саморобну бомбу[41].

У 1999 році в Чечні Тулєєв був засуджений до смертної кари за нібито прийняте ним християнство[42][43].

У 2001 році Тулєєв взяв участь у знешкодженні Андрія Пангіна, який узяв у заручники водія таксі в кемеровському аеропорту[41].

У 2007 році після телефонних переговорів Тулєєва з прапорщиком міліції Шаталовим, що погрожував підірвати житловий будинок і який забарикадувався у себе в квартирі, новокузнецьким силовикам вдалося знешкодити терориста і взяти його живим.

13 березня 2009 року Аман Тулєєв вів переговори з грабіжником, який захопив у заручники трьох жінок-касирів і двох охоронців у банку[44][45][46].

Пожежа в ТРЦ «Зимова вишня» і відставка

[ред. | ред. код]

25 березня 2018 року в Кемерові сталася пожежа в торгово-розважальному центрі «Зимова вишня». В результаті пожежі загинули 60 осіб, в тому числі і малолітня племінниця Амана Тулєєва. Сам Тулєєв не приїхав на місце трагедії на прохання глави МНС Росії Володимира Пучкова, щоб не ускладнювати проведення рятувальної операції[47][48].

27 березня 2018 року в місті пройшов мітинг. Більш ніж чотири тисячі мітингувальників у Кемерові зажадали відставки Тулєєва. Незважаючи на присутність на мітингу родичів загиблих, Тулєєв сказав, що на мітингу присутні 200 «бузотерів», а родичів загиблих немає. При цьому губернатор заявив, що сім'ям загиблих і постраждалих у результаті пожежі регіональними властями буде надана допомога, а особисто він зустрінеться з кожною сім'єю[49][50]. 30 березня Тулєєв перерахував свій одноденний заробіток (5803 рублі[51]) на рахунок допомоги сім'ям загиблих при пожежі в ТЦ «Зимова вишня»[52].

1 квітня 2018 року Аман Тулєєв виступив із відкритим відеозверненням до жителів Кемеровської області[53], а також звернувся до президента Російської Федерації з заявою про дострокове припинення повноважень за власним бажанням, яке було задоволено через кілька годин[54][55]. У телефонній розмові, що відбулася того ж дня, президент Володимир Путін подякував Аману Тулєєва за багаторічну роботу на посаді керівника регіону[56].

3 квітня став депутатом Кемеровської облради[57]. Хоча після регіональних виборів у Кемеровській області 2016 року Аман Тулєєв відмовився від депутатського мандату, він все ж зміг отримати його знову.

10 квітня на позачерговій сесії обласної ради Кемеровської області був обраний її спікером. Із 39 присутніх при голосуванні депутатів ради області 38 проголосували за обрання, 1 проти. Обіймав посаду спікера до 14 вересня[4].

17 вересня 2018 року був призначений ректором Кузбасівського регіонального інституту розвитку професійної освіти[58][59].

Родина

[ред. | ред. код]

Дружина — Тулєєва (уроджена Соловйова) Ельвіра Федорівна (нар. 1943). У шлюбі народилися сини Дмитро (нар. 1968) і Андрій (1972—1998; загинув в автокатастрофі в Ташкенті)[60].

Онуки — Станіслав Андрійович Тулєєв (нар. 1992), Андрій Дмитрович Тулєєв (нар. 1999) і Тетяна Дмитрівна Тулєєва (нар. 2005)[61].

Власність і доходи

[ред. | ред. код]

Сімейний дохід А. Тулєєва за 2011 рік становив 8,8 млн рублів. У 2010 році губернатор отримав дохід у розмірі 3 млн рублів[62]. Площа ділянки, на якій знаходиться дача Тулєєва, перевищує 158 гектарів. На дачі Тулєєва є три особняки загальною площею понад одну тисячу квадратних метрів, а також 12 одноповерхових будинків (їх площа не уточнюється). Через всю резиденцію проходить дорога завдовжки близько одного кілометра. Крім цього, в резиденції розташовані близько 40 господарських будівель: котельні, погреби, пральня, склад і власна артезіанська свердловина. Крім того, співробітники ФБК виявили ставок із пірсом площею чотири тисячі квадратних метрів, поруч із яким знаходиться споруда, схожа на лазню[63].

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Доктор політичних наук (тема дисертації «Політичне лідерство в регіонах сучасної Росії», 2000)[64]. Почесний професор Улан-Монгольського університету Монгольської Академії наук[11].

Дійсний член недержавних Міжнародної академії інформатизації та Міжнародної інженерної академії[11].

Основні праці

[ред. | ред. код]
  • Довге відлуння путчу. — М., 1992.
  • Влада в руках людини і … чоловік в руках влади. — Новосибірськ, 1993.
  • На зламах життя… (публічні лекції з соціології). — Новосибірськ, 1993.
  • Ціна ілюзій. — Новокузнецьк: 1995.
  • Вітчизна — біль моя. — М, 1995.
  • Судіть самі. — Кемерово, 1996.
  • Подолання. — Кемерово, 2009.
  • Все у нас вийде! (З ділових записок губернатора Кемеровської області).— Кемерово, 2013.

Нагороди

[ред. | ред. код]
Державні нагороди Російської Федерації
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» I ступеня (29 жовтня 2018 року) — за значний внесок у реалізацію державної політики Російської Федерації та активну громадсько-політичну діяльність[65]
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (16 квітня 2012 року) — за заслуги перед державою і великий особистий внесок у соціально-економічний розвиток регіону[66][67][68]
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (17 січня 2008) — за великий внесок у зміцнення російської державності та соціально-економічний розвиток області[69]
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (28 березня 2003) — за великий внесок у зміцнення російської державності та багаторічну сумлінну працю[70][71]
  • Орден Олександра Невського (16 травня 2014) — за особливі особисті заслуги перед державою та багаторічну сумлінну працю[72]
  • Орден Пошани (5 липня 1999) — за великий особистий внесок у соціально-економічний розвиток області[73][74]
Іноземні нагороди
Конфесійні нагороди
  • Орден преподобного Сергія Радонезького II ступеня (РПЦ)
  • Орден святителя Інокентія, митрополита Московського і Коломенського I ступеня (РПЦ)
  • Орден святого благовірного князя Данила Московського II ступеня (РПЦ)
  • Орден Слави і честі (РПЦ)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б https://www.vedomosti.ru/society/news/2023/11/20/1006612-umer-bivshii-gubernator-kemerovskoi
  2. ↑ Историческая энциклопедия Сибири / под ред. В. А. Ламин — Новосибирск: 2009. — ISBN 5-8402-0230-4
  3. ↑ а б Тулеев подал в отставку — Lenta.ru
  4. ↑ а б 15 сентября 2018 года спикером парламента Кузбасса стал Вячеслав Петров
  5. ↑ Meduza, 21 июня 2017. Губернатор Кемеровской области Аман Тулеев никак не может выйти из отпуска. Но и в отставку уходить не планирует
  6. ↑ Ведомости (1 квітня 2018). Путин принял досрочную отставку Тулеева. Процитовано 1 квітня 2018.
  7. ↑ Новости | ГБУ ДПО «КРИРПО». krirpo.ru. Архів оригіналу за 1 червня 2019. Процитовано 28 травня 2019. [Архівовано 2019-06-01 у Wayback Machine.]
  8. ↑ http://adebiportal.kz/upload/iblock/948/948573e5404bc074bb7aa62cf3b12da2.pdf
  9. ↑ Я приверженец классики — интервью с Аманом Тулеевым
  10. ↑ Почему Аркадий Гайдар убил деда Амана Тулеева
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м Биография Амана Тулеева — РИА Новости, 13.09.2015
  12. ↑ Илья Азар Кузбассбаши и аномальные цифры // Новая газета. — 2017. — № 84. — 04.08.2017 — С. 11-14
  13. ↑ Алфавитный список народных депутатов РСФСР/РФ
  14. ↑ 00281. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 1 квітня 2018.
  15. ↑ а б в Тулеев, Аман — Lenta.ru
  16. ↑ УКАЗ Президента РФ от 01.07.1997 n 666 О ГЛАВЕ АДМИНИСТРАЦИИ КЕМЕРОВСКОЙ ОБЛАСТИ — Сейчас.ру
  17. ↑ По детским трупам в отставку: кемеровская трагедия как следствие несменяемости и безответственности экс-губернатора области Тулеева. Архів оригіналу за 8 липня 2018. Процитовано 6 липня 2018. [Архівовано 2018-07-08 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Губернаторские выборы — 1997
  19. ↑ Аман Тулеев 25 января уходит в отставку. 24 января 2001
  20. ↑ Тулеев будет поддерживать «ЕДИНСТВО»
  21. ↑ Аман Тулеев отказался от ордена Почёта // Коммерсантъ, № 118 (1762) от 08.07.1999
  22. ↑ Губернатор Кемеровской области принял от Владимира Путина орден Почёта, от которого отказался год назад [Архівовано 2010-05-26 у Wayback Machine.] // Деловая пресса, № 38(62) от 25.09.2000
  23. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 24.05.2003 г. № 269-рп «О президиуме Государственного совета Российской Федерации»
  24. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 19.12.2003 г. № 606-рп «О президиуме Государственного совета Российской Федерации»
  25. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 25.05.2009 г. № 326-рп «О президиуме Государственного совета Российской Федерации»
  26. ↑ Распоряжение Президента Российской Федерации от 29.11.2009 г. № 797-рп «О президиуме Государственного совета Российской Федерации»
  27. ↑ А. Воронина, А. Николаева. На своём месте // Ведомости № 67 (1348), 15 апреля 2005
  28. ↑ Кандидатуру Тулеева на пост губернатора рассмотрят в Кузбассе 19 марта — РИА Новости, 12.03.2010
  29. ↑ Тулеев стал губернатором Кузбасса четвёртый раз Ведомости
  30. ↑ Кемеровские депутаты утвердили Амана Тулеева на посту губернатора
  31. ↑ Глава Кузбасса Аман Тулеев стал «народным губернатором». — РИА Новости, 27.12.2011
  32. ↑ От стрелочника до губернатора: чем запомнился Аман Тулеев. Ридус
  33. ↑ Тулеев набрал на выборах губернатора Кузбасса 96,69 процента голосов
  34. ↑ Аман Тулеев стал губернатором в пятый раз
  35. ↑ Максим Иванов. Предварительные лица // «Коммерсантъ Власть» № 26 от 04.07.2016, стр. 9
  36. ↑ а б в Прооперированный в Германии губернатор Тулеев продолжает лечение в Кемерове — Политика — ТАСС
  37. ↑ Амана Тулеева лечат в Москве — Газета Коммерсантъ № 118 (6112) от 04.07.2017
  38. ↑ Известия, 22 августа 2017. Тулеев вернулся в Кузбасс после реабилитации
  39. ↑ NEWSru.com, 22 августа 2017. Тулеев появился на рабочем месте в инвалидном кресле и сравнил себя с Рузвельтом
  40. ↑ РБК, 22 августа 2017. Тулеев вернулся на работу в коляске и обвинил подчинённых в подлости
  41. ↑ а б в Губернатор взял на себя переговоры с террористом
  42. ↑ Смертный приговор вынесен в Чечне губернатору Кемеровской области Амангельды Тулееву
  43. ↑ Кто и почему приговорил к смерти Амана Тулеева[недоступне посилання з Октябрь 2019] [недоступне посилання]
  44. ↑ М. Кларисс. Ликвидация // «Российская газета» № 47 (4871) от 19—25 марта 2009.
  45. ↑ В деле о захвате банка в Ленинске-Кузнецком появился туркменский след — Российская газета
  46. ↑ Житель Кемерово, напавший на банк, был должником — Российская газета
  47. ↑ Тулееву помешал приехать на место пожара в «Зимней вишне» глава МЧС (рос.). lenta.ru. 26 березня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
  48. ↑ В МЧС оправдались, почему Тулеев не приехал на место пожара в ТЦ в Кемерове (рос.). life.ru. 26 березня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
  49. ↑ Митингующие в Кемерове ответили Тулееву на слова о бузотёрах (рос.). Лента.ру. 27 березня 2018. Процитовано 27 березня 2018.
  50. ↑ kremlin.ru (27 березня 2018). Совещание о ликвидации последствий пожара в Кемерове (рос.). kremlin.ru. Процитовано 1 квітня 2018.
  51. ↑ Кемеровский губернатор и его заместители перечислили семьям погибших в пожаре в ТЦ свой однодневный заработок[недоступне посилання]
  52. ↑ Тулеев перечислил свой однодневный заработок семьям жертв пожара в ТЦ
  53. ↑ YouTube канал "Пресс-служба АКО". Обращение Амана Тулеева (01.04.2018). Процитовано 1 квітня 2018.
  54. ↑ Губернатор Кемеровской области Аман Тулеев обратился к президенту РФ Владимиру Путину с заявлением об отставке по собственному желанию. Администрация Кемеровской области. Архів оригіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 1 квітня 2018. [Архівовано 2018-04-01 у Wayback Machine.]
  55. ↑ Принята отставка Амана Тулеева. kremlin.ru. 1 квітня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
  56. ↑ Телефонный разговор с Аманом Тулеевым. kremlin.ru. 1 квітня 2018. Процитовано 1 квітня 2018.
  57. ↑ Аман Тулеев стал депутатом Кемеровского облсовета. kommersant.ru. Процитовано 11 квітня 2018.
  58. ↑ В Кемеровской области рассказали о новой работе Амана Тулеева
  59. ↑ Аман Тулеев на сайте КРИРПО. Архів оригіналу за 26 вересня 2019. Процитовано 23 травня 2020. [Архівовано 2019-09-26 у Wayback Machine.]
  60. ↑ Новости — Руспрес. Архів оригіналу за 27 серпня 2017. Процитовано 23 травня 2020. [Архівовано 2017-08-27 у Wayback Machine.]
  61. ↑ Иван Голунов (13 січня 2011). Высокопоставленные наследники — 2. Slon.ru. Процитовано 15 листопада 2013.
  62. ↑ Сколько зарабатывают российские чиновники. Ведомости. Процитовано 25 грудня 2012.
  63. ↑ Навальный опубликовал видео полета над дачей Амана Тулеева. snob.ru (рос.). Процитовано 11 квітня 2018.
  64. ↑ Диссертация на тему «Политическое лидерство в регионах современной России» автореферат по специальности ВАК 23.00.02 — Политические институты, этнополитическая конфликтология,…
  65. ↑ Ректору института вручен орден «За заслуги перед Отечеством» I степени. Архів оригіналу за 1 червня 2019. Процитовано 23 травня 2020. [Архівовано 2019-06-01 у Wayback Machine.]
  66. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 16 апреля 2012 года № 451 «О награждении орденом „За заслуги перед Отечеством“ II степени Тулеева А. М.». Архів оригіналу за 25 грудня 2017. Процитовано 23 травня 2020.
  67. ↑ «Ведомости»: Медведев наградит десятки чиновников, в том числе Нургалиева и Володина
  68. ↑ Раздаст по заслугам
  69. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 17.01.2008 № 52. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 21 січня 2008.
  70. ↑ Указ Президента РФ от 28 марта 2003 г. № 371
  71. ↑ ЦентрАзия[недоступне посилання]
  72. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 16 мая 2014 года № 337 «О награждении орденом Александра Невского Тулеева А. М.». Архів оригіналу за 17 травня 2014. Процитовано 16 травня 2014.
  73. ↑ Указ Президента РФ от 5 июля 1999 г. № 869
  74. ↑ Губернатор Кемеровской области принял от Владимира Путина орден почёта, от которого отказался год назад. Архів оригіналу за 26 травня 2010. Процитовано 23 травня 2020. [Архівовано 2010-05-26 у Wayback Machine.]
  75. ↑ Указ Президента Украины № 517/2004
  76. ↑ Кучма наградил Тулеева орденом Ярослава Мудрого 5-й степени. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 31 липня 2007. [Архівовано 2007-09-27 у Wayback Machine.]
  77. ↑ Распоряжение Президента Азербайджанской Республики о награждении орденом «Достлуг» А. М. Тулеева
  78. ↑ Губернатор Кемеровской области Аман Тулеев награждён Орденом «Достык» (Дружбы) Республики Казахстан
  79. ↑ Указ Президента Республики Беларусь от 5 июля 2002 года № 367 «О награждении А. М. Тулеева орденом Дружбы народов». Архів оригіналу за 19 лютого 2018. Процитовано 19 червня 2019. [Архівовано 2018-02-19 у Wayback Machine.]
  80. ↑ Губернатор Кемеровской области Аман Тулеев награждён орденом Дружбы народов. Архів оригіналу за 9 жовтня 2007. Процитовано 31 липня 2007. [Архівовано 2007-10-09 у Wayback Machine.]
  81. ↑ Указ Президента Республики Беларусь от 4 сентября 2014 года № 436 «О награждении А. Г. Тулеева орденом Почёта»
  82. ↑ Указ Президента Республики Казахстан от 11 декабря 1998 года № 4161 «О награждении Памятной медалью в честь презентации столицы Республики Казахстан „Астана“ группы работников».

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тулєєв_Аман_Гумірович&oldid=44141137