French
DeutschУкраїнський інститут для дівчат у Перемишлі — Вікіпедія
| заклад освіти | ||||
| Український інститут для дівчат | ||||
 | ||||
| Країна |  Австро-Угорщина.svg){kind=small} Польська Республіка | |||
|---|---|---|---|---|
| Місто | Перемишль | |||
| Розташування | Перемишль | |||
| Студентів: | 250 (1910) | |||
Украї́нський інститу́т для дівча́т у Пере́мишлі — виховно-освітня установа, постала з ініціативи о. Д. Кордасевича заходами товариства тієї ж назви.
Розташовувався в будинку по вул. Татарська, 2. Будинок зберігся[1].
Перемишльський заклад до 1888 року називалась «Бурса для дівчат русько-католицького обряду», відтоді до 1912 — «Руський І. д. Д.»), що зібрало фонди, збудувало шкільні й житлові будинки й у 1895 році відкрило першу українську дівочу школу з пансіонатом (до 1918 року директор Інституту і школи — М. Примівна, господар М. Крвавичева).
Коли було вирішено збудувати приміщення для школи, цією справою «дуже ревно і щиро» зайнявся член Виділу (Відділення) товариства Г. Цеглинський. Будинок був готовий 1895 р. й цього ж року почав діяти інститут для дівчат[1].
З 1896 року діяв як середня школа, у 1903 році вищі класи виділової школи перетворено на ліцей (єдиний у Галичині; директор С. Зарицький, 1910 — Олекса Ярема), а у 1920 році на гімназію гуманістичного типу (директор С. Бобеляк, директор Інституту — М. Бордун, господар Леонід Бачинський[2]). В інституті вчилися переважно, тільки дівчата із західноукраїнських греко-католицьких родин та представниці світської інтелігенції[3].
Учениці мали молодіжні організації, «Пласт», спортові й культурно-освітні гуртки (краєзнавчий, «Шкільна поміч», «Шкільна кооператива», «Спартанка»). Загальна кількість студенток постійно збільшувалася, із 23 учениць у 1896 році до 250 у 1910 році.
Довголітніми опікунами Інституту були єпископ Костянтин Чехович, у 1920-х роках — Володимир Загайкевич, учитель — Сітницкий Микола.
В інституті викладали Григорій Цеглинський, Северин Зарицький, Євген Бачинський, Михайло Грушевський, Володимир Коцовський, Олена та Ольга Кульчицькі.
- Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі
- Горлицька гімназія
- Сяноцька гімназія
- Ярославська гімназія
- Холмська гімназія
- ↑ а б Парнікоза, Іван. Переишль. Український інститут для дівчат. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких. Архів оригіналу за 27 листопада 2019.
- ↑ Стасенко В. Бачинський Леонід Васильович [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 335—336. — ISBN 966-02-2681-0.
- ↑ Богачевська-Хом'як М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України 1884—1939 рр. — Київ, 1995. — С. 108.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Український інститут для дівчат у Перемишлі. 1895—1995. Ювілейна Книга Пам'яті до 100-річчя заснування / Упор. І. Гнаткевич. — Дрогобич : Видавнича фірма «Відродження», 1995. — 168 с.
 | Це незавершена стаття про освіту. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
