Федір Кандиба — Вікіпедія

Федір Кандиба
Корсунський полковник
1669 — 1672
Попередник:	Петро Суховій
Наступник:	Григорій Гуляницький
1674 — 1675
Попередник:	Григорій Гуляницький
Наступник:	Костянтин Мигалевський
Конотопський сотник
? – 1681 — ?
Попередник:	Іван Ждан
Наступник:	Ярема Боровка
Ніжинський полковий обозний
? – 1701 — ?
Ніжинський наказний полковник
(при полковнику Степані Забілі)
Народження:	не пізніше 1629 невідомо, Річ Посполита
Смерть:	не раніше 1700 невідомо
Країна:	Річ Посполита → Гетьманщина
Релігія:	православ'я
Рід:	Кандиби
Діти:	Кандиба Андрій Федорович
Військова служба
Приналежність:	Гетьманщина
Звання:	козак; сотник; полковник; полковий обозний; наказний полковник
Битви:	Список Визвольна війна Кримські походи

Фе́дір Канди́ба (Хведір^[1]; до 1629(1629) — бл. 1700) — військовий і державний діяч Гетьманщини XVII—XVIII століть. Представник шляхетсько-козацької родини Кандиб. Корсунський полковник, представник старшини Ніжинського полку. Учасник Кримських походів 1687—1689 років.

Вважається одним із потенційних авторів «Літопису Самовидця».

Відомо, що батька Федора Кандиби звали Андрієм.^[2] Федір народився не пізніше 1629 року^[3], походив зі шляхетської родини Кандиб (у деяких джерелах Федора називають «славетним паном»)^[2]. Згідно Зборівського реєстру Війська Запорозького 1649 року Федір Кандиба був вперше згаданий як козак Корсунської сотні однойменного полку.

У роки громадянської війни у Гетьманщині, відомої в українській історіографії як «Руїна», був представником правобережного городового козацтва. Біографія Кандиби була тісно пов'язана з Корсунем (нині — місто Корсунь-Шевченківський в Черкаській області) у той період. Так, він отримав королівську грамоту на володіння млином неподалік від міста на річці Росі.

На полковницькому уряді наприкінці 1660-х років був Гнат Улановський. У 1671 році гетьман Петро Дорошенко розстріляв його як прихильника Михайла Ханенка. Недовгий час полкував Петро Суховій, а потім полк на три роки очолив Федір Кандиба з наказними полковниками Жаданом Вергуном й Іваном Гладким. У 1672 році у Корсунь повернувся Григорій Гуляницький, замінивши Кандибу. Пізніше Федір знову отримав полковничий пірнач^[3], але ненадовго, впродовж 1674—1675 років^[2].

У 1671 році їздив за дорученням гетьмана Петра Дорошенка до Кримського ханства по татарську допомогу.^[1]

На початку так званих «Чигиринських походів» (серії військових акцій під час московсько-османської війни з метою захопити стратегічно-важливе місто Гетьманщини, Чигирин) Федір Кандиба перебував серед правобережних військ Дорошенка. Однак, під час правобережної кампанії лівобережного гетьмана Івана Самойловича та білгородського^[ru] воєводи Григорія Ромодановського він був одним з тих, хто підтримав Самойловича у, фактично, здав московсько-козацькому війську місто Канів.^[2] Подальші погроми Ладижина й Умані викликали масове переселення населення. Втікаючи правобережці відходили на лівий бік Дніпра.^[4]

1675 року Кандиба переселився на Лівобережжя України, а саме на Ніжинщину.^[1] У 1679 році Кандиба відомий як Значний військовий товариш.^[2] Вже 1681 року відомий як конотопський сотник і відомо, що він брав участь у Кримських походах 1687—1689 років.^[1]

Після Коломацького перевороту, через який гетьмана Івана Самойловича було усунуто від влади й новим гетьманом обрано Івана Мазепу, лояльним до останнього представникам старшини було надано універсали від гетьмана та жалувані грамоти від царя. Зокрема й Кандиба отримав грамоту.^[5] За полковництва Степана Забіли у Ніжині Федір Кандиба бував наказним полковником.^[6] При Забілі, 1701 року, Кандиба вже з'являється серед посольства у Москві, як полковий обозний Ніжинського полку. На той час полковником в Ніжині був Лук'ян Жураківський.^[1]

Федір Кандиба помер близько 1700 року.^[3]

Літературозначець першої половини XX століття, Михайло Возняк вважав саме Федора Кандибу автором «Літопису Самовидця».^[1][7] Однак, в сучасній історіографії автором козацького літопису вважається Роман Ракушка-Романовський.

У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини

Федір Кандиба

Відомо, що Федір Кандиба походив зі шляхти. У 1666 році Федір Кандиба за вірну службу Речі Посполитій, як правобережний козак отримав від короля Яна II Казимира грамоту на млин на річці Росі неподалік Корсуня. 3 (13) жовтня 1670 року купив за 3 тисяч талерів і Івана Креховецького^[3] села Кики, Гноївку та Старосілля.^[3][2]

Перехід Федора Кандиби з Правобережжя на Лівобережжя (від Дорошенка до Самойловича) не є однозначним в оцінці його політичних поглядів. Зокрема, історик Віктор Заруба писав:

Втікав так швидко, що встиг взяти лише дітей та домочадців, погубивши королівські привілеї на шляхетство, герб і маєтки.

— Віктор Заруба, доктор історичних наук, професор кафедри документознавства та інформаційної діяльності Національної металургійної академії України.[2]

На думку історика Олександра Оглоблина у створенні на Лівобережжі гетьманської держави найактивнішу участь брали визначні представники правобережної козацької старшини:

які зневірилися у політиці Дорошенка і масою посунули за Дніпро в 1670-х роках. Лизогуби, Кандиби, Гамалії, Ханенки, Кочубеї, Скоропадські, врешті, Дорошенки й багато інших правобережних фамілій поволі здобувають собі керівні місця в економічному та політичному житті Лівобережної України

— Олександр Оглоблин, доктор історії, професор Гарвардського університету, очільник Української вільної академії наук.[4]

• Михайло Возняк. Хто ж був автором т. зв. Літопису Самовидця? // Студії над українськими літописами: Збірник наукових праць / Вступна стаття, упорядкування та коментарі Назара Федорака. — Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2011. — С. 149—236. — ISBN 978–966–613–837–1.
• Заруба В. М. Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. — Дніпропетровськ : ЛІРА, 2011. — 932 с. — ISBN 978-966-383-297-5.
• Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — К. : ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. — 452 с. — ISBN 978-966-02-4850. Архівовано з джерела 27 вересня 2011
• Кандиба Хведір // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 589. — 1000 екз.