Формула-1 — Гран-прі Німеччини 1969 — Вікіпедія

Гран-прі Німеччини 1969

нім. XXXI Grosser Preis von Deutschland
7-й з 11 етапів сезону 1969/ Гонка №№180
← 6. Велика Британія • 8. Італія →
Дата	3 серпня 1969 року
Місце	Німеччина
Траса	Нюрбургринг
Довжина кола	22,835 км
Дистанція	319,690 км (14 кіл)
Погода	Сонячно, тепло, сухо
Поул
9:04,0	Жакі Ікс	Бребгем-Форд
Найшвидше коло
9:36,0 (8 коло)	Жакі Ікс	Бребгем-Форд
Подіум
Переможець	Жакі Ікс	Бребгем-Форд
2 місце	Джекі Стюарт	Матра-Форд
3 місце	Брюс Макларен	Макларен-Форд
1968 ←  Гран-прі Німеччини 1969  → 1970

Гран-прі Німеччини 1969 року — сьомий етап чемпіонату світу 1969 року з автоперегонів у класі Формула-1, який відбувся 3 серпня на трасі Нюрбургринг. У гонці спільно брали участь автомобілі Формули-1 та Формули-2.

На денному п'ятничному тренуванні загинув Герхард Міттер. Четверо гонщиків після цього відмовилися брати участь у гран-прі.

Жакі Ікс, здобувши поул, виборов другу перемогу в кар'єрі та показав своє перше найшвидше коло.^[1]

Склад учасників залишався тим самим, як і на Сільверстоуні двома тижнями раніше, за винятком відсутності команди Феррарі у повному складі та Джека Бребгема, який зламав кісточку. Австралієць був присутній у паддоку на милицях і планував повернутися до кабіни наступного гран-прі.^[2]

До складу пілотів приєднався Маріо Андретті на заміну Джона Майлза у команді Лотус. Він мав пілотувати експериментальний повнопривідний Lotus 63,^[3] на якому категорично відмовилися виступати Йохен Ріндт і Ґрем Хілл. Останній навіть назвав автівку «Смертельною пасткою» (англ. «Deathtrap»).

Джекі Стюарт прибув до Нюрбургрингу абсолютним лідером чемпіонату. На його рахунку вже було п'ять перемог у сезоні. За умови першого місця в Німеччині та набору найближчим переслідувачем у заліку, Брюсом Маклареном, не більше, ніж одного балу, він ставав чемпіоном на цьому етапі.^[1]

У зв'язку з невеликою кількістю учасників, організатори гран-прі Німеччини вирішили влаштувати об'єднані перегони для гоночних автомобілів Формули-1 та Формули-2, як це практикувалося кількома роками раніше.^[3] Гонщикам Формули-2 при цьому очки не зараховувалися.^[4]

Команда	№	Пілот	Шасі	Двигун	Шини
Gold Leaf Team Lotus	1	Ґрем Хілл	Lotus 49B	Ford Cosworth DFV 3.0 V8	F
	2	Йохен Ріндт
	3	Маріо Андретті	Lotus 63
Brabham Racing Organisation	6	Жакі Ікс	Brabham BT26A		G
Matra International (Tyrrell)	7T	Джекі Стюарт	Matra MS841		D
	7		Matra MS80
	8	Жан-П'єр Бельтуаз
Bruce McLaren Motor Racing	9	Денні Гальм	McLaren M7A		G
	10	Брюс Макларен	McLaren M7C
Rob Walker Racing Team	11	Йо Зіфферт	Lotus 49B		F
Antique Automobiles	12	Вік Елфорд	McLaren M7B		G
Owen Racing Organisation	14	Джон Сертіс	BRM P139	BRM P142 3.0 V12	D
	15	Джекі Олівер	BRM P138
Ecurie Bonnier	16	Йо Бонніер	Lotus 49B	Ford Cosworth DFV 3.0 V8	F
Frank Williams Racing Cars	17	Пірс Кураж	Brabham BT26A		D

¹ Джекі Стюарт пілотував Matra MS84 лише на вільних заїздах.

Команда	№	Пілот	Шасі	Двигун	Шини
Ahrens Racing Team	20	Курт Аренс	Brabham BT30	Ford Cosworth FVA 1.6 L4	D
Roy Winkelmann Racing	21	Ганс Геррманн	Lotus 59B		F
	22	Рольф Штоммелен
BMW AG München	23	Г'юберт Гане	BMW F269	BMW M12/1 1.6 L4	D
	24	Герхард Міттер
	25	Дітер Квестер
Matra Sports	26	Анрі Пескароло	Matra MS7	Ford Cosworth FVA 1.6 L4	D
	27	Джонні Серво-Гавен
Tecno Racing Team	28	Франсуа Север	Tecno TF69		D
Frank Williams Racing Cars	29	Річард Еттвуд	Brabham BT30		D
Squadra Tartaruga	30	Ксав'є Перро	Brabham BT23C		F
Felday Engineering Ltd.	31	Пітер Ветсбері	Brabham BT30		F

Погода протягом майже всього вікенда стояла суха, сонячна та спекотна. Гонщики почали заїзди у доброму настрої, намагаючись показати найкращий результат.

Ранкове тренування у п'ятницю пройшло спокійно, за винятком того, що Андретті проїхав лише кілька миль на повнопривідному Lotus до поламки розподільного вала, а Зіфферт переплутав час початку і прибув якраз перед закінченням, через що не показав швидкого кола.^[2]

Під час денного п'ятничного тренування Ікс, Зіфферт, Стюарт, Ріндт і Макларен подолали 8-хвилинний бар'єр проходження кола. Серво-Гавен набагато випередив інших гонщиків Формули-2 і показував швидкість майже таку, як Сертіс на BRM. Практика Олівера була недовгою, оскільки паливна система на другому BRM вийшла з ладу.^[2]

Герхард Міттер потрапив у летальну аварію між Flugplatz та Schwedenkreuz. Ймовірно, це відбулося через несправність передньої підвіски. За словами очевидців, у його BMW 269 відірвалося колесо, і німець нічого не міг зробити.^[5] Коли стюарди приспіли на допомогу, Міттер був уже мертвий: шия була зламана основою шолома.^[1] Г'юберт Гане, Дітер Квестер і Ганс Германн відмовилися після цього від участі у перегонах.

На суботніх заїздах Ікс покращив свій час до 7 хвилин 42,1 секунди, у той час як Стюарт відповів результатом у 7 хвилин 42,4 секунди. Андретті покращив своє коло з 8 хвилин 58 секунд до 8 хвилин 15 секунд, після чого на боліді зламався ще один розподільний вал, і вже другий двигун Cosworth вийшов з ладу. Боннієр, який не виступав у п'ятницю, очікуючи доставку авто, нарешті отримав свій Lotus 49B, втім, йому було так тісно в кабіні, що він не міг зігнути праву руку, аби керувати важелем перемикання передач, і мав справлятися лівою.^[2]

Джекі Стюарт на тренуваннях пілотував повнопривідну Матра MS84, але зауважив, що вона нервово веде себе у поворотах, і у кваліфікації виступав на своїй звичайній МS80.^[6] Жакі Ікс, залишившись єдиним представником команди Бребгем, мав на вибір BT26-3 і BT26-4 і, зрештою, віддав перевагу новішому.^[2] Джон Сертіс вирішив, що його BRM P139 надто небезпечна через проблеми з підвіскою для даної траси, і також не брав участі у гран-прі.

Незважаючи на короткочасний дощ після тренувань, чудова погода зберігалася протягом усієї неділі, і, за приблизними оцінками, 350 000 глядачів відвідали Нюрбургринг, аби подивитись перегони.^[2]

Поз	№	Пілот	Команда	Час	Проміжок
1	6	Жакі Ікс	Бребгем-Форд	7:42.1	—
2	7	Джекі Стюарт	Матра-Форд	7:42.4	+0.3
3	2	Йохен Ріндт	Лотус-Форд	7:48.0	+5.9
4	11	Йо Зіфферт	Лотус-Форд	7:50.3	+8.2
5	9	Денні Гальм	Макларен-Форд	7:52.8	+10.7
6	12	Вік Елфорд	Макларен-Форд	7:54.8	+12.7
7	17	Пірс Кураж	Бребгем-Форд	7:56.1	+14.0
8	10	Брюс Макларен	Макларен-Форд	7:56.5	+14.4
9	1	Ґрем Хілл	Лотус-Форд	7:57.0	+14.9
10	8	Жан-П'єр Бельтуаз	Матра-Форд	8:00.3	+18.2
11	27	Джонні Серво-Гавен	Матра-Форд	8:11.1	+29.0
12	14	Джон Сертіс	БРМ	8:12.1	+30.0
13	28	Франсуа Север	Техно-Форд	8:13.9	+31.8
14	26	Анрі Пескароло	Матра-Форд	8:14.8	+32.7
15	3	Маріо Андретті	Лотус-Форд	8:12.1	+30.0
16	15	Джекі Олівер	БРМ-Форд	8:16.2	+34.1
17	23	Г'юберт Гане	БМВ	8:19.5	+37.4
18	31	Пітер Ветсбері	Бребгем-Форд	8:20.0	+37.9
19	20	Курт Аренс	Бребгем-Форд	8:23.2	+41.1
20	29	Річард Еттвуд	Бребгем-Форд	8:24.6	+42.5
21	25	Дітер Квестер	БМВ	8:26.8	+44.7
22	22	Рольф Штоммелен	Лотус-Форд	8:28.1	+46.0
23	16	Йо Бонніер	Лотус-Форд	8:35.0	+52.9
24	30	Ксав'є Перро	Бребгем-Форд	8:35.4	+53.3
25	24	Герхард Міттер	БМВ	8:36.5	+54.4
26	21	Ганс Геррманн	Лотус-Форд	8:50.3	+1:08.2

Жакі Ікс, маючи поул, пропустив момент старту і після кількох поворотів опинився на четвертій позиції. У лідери вийшов Стюарт, відразу за яким трималися Зіфферт та Ріндт. Маріо Андретті, намагаючись впоратися зі своїм повнопривідним болідом, розбив його, не проїхавши і кількох кілометрів дистанції. На його відламане колесо відразу наїхав Вік Елфорд. Вилітаючи з траси, його McLaren кілька разів перекинувся. Андретті допоміг Елфорду залишити розбиту автівку, а заразом і надав першу медичну допомогу, оскільки рука британця виявилася зламаною в трьох місцях. На другому колі Кураж надто круто звернув на спуск, і його Brabham опинився в кюветі. Боннієр після чотирьох кіл заїхав у бокси з бензобаком, що почав протікати.^[2]

У лідируючій групі Жакі Ікс поступово скорочував відставання від Стюарта. Спершу він обігнав Ріндта, який мав проблеми із запалюванням, через що той за кілька кіл і зійшов. Зіфферт також недовго чинив опір натиску бельгійця. Після цього двох лідерів чемпіонату поділяли лише 9 секунд, на ліквідацію яких в Ікса пішло ще кілька кіл. На сьомому — він випередив і шотландця. Втім, з шостого кола Стюарт мав проблеми з коробкою передач: перехід на підвищені передачі доводилося дублювати, оскільки механізм не завжди спрацьовував правильно. Однак, ще протягом двох кіл шотландець тримався за Іксом, не пресингуючи, але залишаючись у дзеркалах бельгійця, і очікуючи на його помилку. Втім, цього не сталося, і на десятому колі Matra сповільнилася майже на десять секунд. Ріндт заїхав у бокси після дев'яти кіл, скаржачись, що його двигун глухне, але його повернули на трасу, проте на наступному колі зійшов остаточно. У Гальма вийшла з ладу коробка передач, яка видавала шум і міцно блокувалася, навіть у той час, коли механіки відкочували болід.^[2]

Після повернення лідерства Ікс очолював пелетон до самого фінішу і здобув свою першу перемогу для команди Бребгем. Стюарт, відставши на хвилину, приїхав до фінішу другим. Зіфферт впевнено йшов третім, коли на тринадцятому колі, неподалік Карусселя, його підвіска зламалася, і він, залишившись неушкодженим, з'їхав з траси. Третім несподівано став Брюс МакЛарен, четвертим – Ґрем Хілл. Загалом, з пілотів, які виступали на машинах Формули-1, дісталися тільки ці четверо. При цьому з восьми пілотів Формули-2 достроково зійшли лише двоє. Першим у своєму класі став француз Анрі Пескароло, який фінішував п'ятим у загальному заліку. Штоммелен, Еттвуд та Аренс боролися за друге місце. На останньому відрізку з-під Lotus 59B вирвалося полум'я, від чого Штоммелен не зупинився, а продовжив їхати до фініша, де, як він знав, мав бути начальник пожежної охорони. Полум'я швидко загасили, і, хоча цей інцидент позбавив німця другого місця, він не отримав жодних опіків.^[2] Другим і третім стали Річард Еттвуд, який виступав за команду Френка Вільямса, та Курт Аренс на особистому Brabham BT30.^[6]

	Пілот	Команда	Кіл	Час	Старт	Очок
1	Жакі Ікс	Бребгем-Форд	14	1:49:55,4	1	9
2	Джекі Стюарт	Матра-Форд	2	+57,7	4	6
3	Брюс Макларен	Макларен-Форд	14	+3:21,6	8	4
4	Ґрем Хілл	Лотус-Форд	14	+3:58,8	9	3
5	Анрі Пескароло	Матра-Форд	14	+7:11,0	17
6	Річард Еттвуд	Бребгем-Форд	13	+1 коло	20
7	Курт Аренс	Бребгем-Форд	13	+1 коло	19
8	Рольф Штоммелен	Лотус-Форд	13	+1 коло	21
9	Пітер Ветсбері	Бребгем-Форд	13	+1 коло	18
10	Ксав'є Перро	Бребгем-Форд	13	+1 коло	22
11	Йо Зіфферт	Лотус-Форд	12	підвіска	4	2
12	Жан-П'єр Бельтуаз	Матра-Форд	12	підвіска	10	1
Схід	Денні Гальм	Макларен-Форд	11	трансмісія	5
Схід	Джекі Олівер	БРМ-Форд	13	витік палива	20
Схід	Йохен Ріндт	Лотус-Форд	10	запалювання	3
Схід	Франсуа Север	Техно-Форд	9	шестерня приводу	16
Схід	Джонні Серво-Гавен	Матра-Форд	6	двигун	15
Схід	Йо Бонніер	Лотус-Форд	4	витік палива	14
Схід	Пірс Кураж	Бребгем-Форд	1	аварія	7
Схід	Вік Елфорд	Макларен-Форд	0	аварія	6
Схід	Маріо Андретті	Лотус-Форд	0	аварія	12
Відм	Джон Сертіс	БРМ		проблеми з підвіскою/відмова	11
Відм	Г'юберт Гане	БМВ		відмова	23
Відм	Дітер Квестер	БМВ		відмова	24
Відм	Ганс Геррманн	Лотус-Форд		відмова	26
НС	Герхард Міттер	БМВ		летальна аварія	25

• 1—6 — Джекі Стюарт;
• 7—14 — Жакі Ікс.

• 
  Ґрем Хілл
• 
  Йохен Ріндт
• 
  Маріо Андретті
• 
  Джекі Олівер

Особистий залік Поз Пілот Очки 1 Джекі Стюарт 51 2 Жакі Ікс 22 3 Брюс Макларен 21 4 Ґрем Хілл 19 5  Йо Зіфферт 15

Кубок конструкторів Поз Конструктор Очки 1 Матра-Форд 51 2 Бребгем-Форд 28 3 Лотус-Форд 28 4 Макларен-Форд 24 (26) 5 Феррарі 4

• Примітка: Тільки 5 позицій включені в обидві таблиці.

• Джекі Стюарт і кілька інших учасників виступили за убезпечення траси. Автомобільний клуб Німеччини обіцяв покращення на 1970 рік, і наступне гран-прі відбулося на Гоккенгаймі. Оновлений Нюрбургринг відкрили в сезоні 1971 року.^[1]
• Німецький автогонщик Удо Шютц, який у червні 1969 року потрапив у аварію на 24 годинах Ле-Мана, після смерті у серпні на трасі Міттера остаточно вирішив назавжди залишити перегони.^[5]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Формула-1 — Гран-прі Німеччини 1969

• Гран-прі Німеччини 1969 року (англ.)
• Стартова решітка гран-прі (англ.)
• Енциклопедія Формули 1:1950-2023. Гран-прі Німеччини 1969 (рос.)
• Результати гран-прі Німеччини 1969 на офіційному сайті Формули-1 (англ.)
• Гран-прі Німеччини 1969 року на сайті журналу «Motor Sport» (англ.)
• Історія Нюрбургрингу. 1969 (нім.)