Франсуа Канробер — Вікіпедія

Франсуа Канробер
фр. François Marcellin Certain de Canrobert фр. François Certain de Canrobert
Ім'я при народженні	фр. François Certain Canrobert
Народився	27 червня 1809(1809-06-27)[2][2][…] Сен-Сере[3]
Помер	28 січня 1895(1895-01-28)[1] (85 років) або 28 січня 1896(1896-01-28)[2][2] (86 років) Париж[3]
Поховання	склеп губернаторівd
Країна	Франція
Діяльність	політик, офіцер, військовослужбовець
Alma mater	Особлива військова школа Сен-Сір
Знання мов	французька[1]
Учасник	французько-прусська війна
Роки активності	з 1828
Посада	Сенатор Другої імперіїd[2] і сенатор Третьої Французької Республікиd[2]
Військове звання	маршал Франції
Батько	Antoine Certaind
Нагороди	маршал Франції
Медіафайли у Вікісховищі

Франсуа Сертен де Канробер (фр. François Certain de Canrobert; 27 червня 1809(18090627) — 28 січня 1895) — французький військовий діяч, Маршал Франції (18 березня 1856 року), сенатор (17 серпня 1855 року).

Проходив службу в Алжирі. 13 січня 1850 року підвищений у бригадні, а 14 січня 1853 року в дивізійні генерали.

Під час Східної війни 1853—1856 років командував з 23 лютого по 26 вересня 1854 року спочатку 1-ю піхотною дивізією, потім, після смерті маршала Леруа де Сент-Арно, взяв 26 вересня головне командування над французькою армією під Севастополем. 8—18 квітня 1855 року союзники зробили потужне бомбардування Севастополя. У результаті велика частина оборонних споруджень росіян була зруйнована. Проте штурму не було: командувачі арміями союзників вели по телеграфу нескінченні суперечки зі своїми урядами щодо деталей операції. У результаті оскаженілий втручанням у свої справи генерал Франсуа Канробер подав у відставку.

16 травня 1855 року він здав головне командування генералові Жан-Жак Пеліс'є, залишаючись при облогових військах командувачем 16—25 травня I корпусом, а з 21 травня по 1 серпня 1855 року 1-ю піхотною дивізією II корпусу Східної армії.

З 1 серпня 1855 по 18 березня 1856 року був ад'ютантом імператора Наполеона III.

З 1 червня 1858 по 22 квітня 1859 року і з 10 березня по 14 жовтня 1862 року був Головнокомандувачем Шалонським табором. Під час австро-італійської війни 1859 року з 22 квітня командував III корпусом Італійської Французької армії; залишаючись на посаді командира корпусу до 10 березня 1862 року. 14 жовтня 1862 року отримав у командування IV корпус.

З 22 червня 1865 року командир I корпусу й одночасно 1-го Військового округу (Париж).

Під час франко-пруської війни 1870 року, з 17 липня 1870 року командував VI корпусом Рейнської армії, 12 серпня відмовився взяти загальне командування Рейнською армією, і Головнокомандувачем став маршал Франсуа Ашиль Базен. Брав провідну участь у боях за Мец, а після капітуляції Рейнської армії з 28 жовтня 1870 по березень 1871 року перебував у німецькому полоні.

Після війни займав пост члена Вищої військової ради Франції (6 жовтня 1872 — 11 березня 1874 року), був сенатором від департаменту Шаранти (9 листопада 1879 — 7 січня 1894 року).

• Орден Почесного легіону:
  • Кавалер (11 листопада 1837);
  • Офіцер (6 серпня 1843);
  • Командор (10 грудня 1849);
  • Великий офіцер (21 жовтня 1854);
  • Кавалер Великого хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря (20 травня 1855);
• Військова медаль (13 січня 1855);
• Пам'ятна медаль за італійський похід (1859);
• Пам'ятна медаль за Крим (Велика Британія);
• Лицар Великого хреста Ордена Бані (Велика Британія);
• Кавалер Великого хреста Ордена Ніхам Іфтікар (Туніс);

Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)