Фрідріх Гунд — Вікіпедія

Фрідріх Гунд
Friedrich Hund
Фрідріх Гунд, 1925 рік
Народився	4 лютого 1895(1895-02-04) Карлсруе, Німецька імперія
Помер	31 березня 1997(1997-03-31) (102 роки) Геттінген, Західна Німеччина
Місце проживання	Німеччина
Країна	Німецька імперія  ФРН
Діяльність	фізик, викладач університету, письменник-документаліст, фізик-ядерник, хімік
Alma mater	Лейпцизький університет Єнський університет Ростоцький університет Геттінгенський університет[1]
Галузь	теоретична фізика
Заклад	Франкфуртський університет Лейпцизький університет Геттінгенський університет Єнський університет Ростоцький університет
Посада	професор і rector of the University of Jenad
Науковий керівник	Макс Борн
Аспіранти, докторанти	Harry Lehmannd[1] Едвард Теллер[1] Карл Фрідріх фон Вайцзеккер[1] Рудольф Паєрлс[1] Gerhard Hoehlerd[1] Щербан Цицейка[1] Bernhard Kockeld[1] Ганс Ейлер[1] Gerhard Heberd[1] Jürgen Schnakenbergd[1] Werner Rennebergd[1] Georg Ludwig Hofackerd[1] Edwin Karl Gorad[1] Detlof Julius Alexander Ponsonby Lyond[1] Alfred Recknageld[1]
Членство	Прусська академія наук Академія наук НДР Саксонська академія наук (1 квітня 1951) Леопольдина BBAW Геттінгенська академія наук International Academy of Quantum Molecular Scienced Саксонська академія наук
Відомий завдяки:	основи квантової механіки, Правило Гунда
Діти	Gerhard Hundd
Нагороди	премія Отто Гана з хімії та фізики (1974) медаль імені Макса Планка (1943) Медаль Котеніуса (1971)
Фрідріх Гунд у Вікісховищі

Фрідріх Гунд (нім. Friedrich Hund; 4 лютого 1896(18960204), Карлсруе — 31 березня 1997, Геттінген) — німецький фізик. Учасник розробки методу молекулярних орбіталей та автор формулювання правила Гунда.

Гунд був сином торговця виробів з металів та товарів домашнього вжитку. Відвідував школи у Карлсруе, Ерфурті. У Наумбурзі у реальній гімназії отримав абітуру у 1915 році. На початку першої світової війни зламав ногу і не попав на фронт. У той час допомагав своєму вчителеві професорові Паулю Шенгальсу у проведенні занять. Через два роки його призвали на службу у синоптичну службу при військовому флоті.

Після закінчення війни вивчав математику, географію та фізику в університеті Марбурга та Геттінгена. У 1921/22 роках здав державні іспити на кваліфікацію вчителя. У 1922 році в Геттінгенському університеті захистив дисертацію під керівництвом Макса Борна на тему ефекту Рамзауера, працюючи у той час референдарем у гімназії Геттінгена. У 1922—1927 роках був асистентом Борна поряд з Вернером Гайзенбергом та Паскуалем Йорданом. Після габілітації у 1925 році став приват-доцентом теоретичної фізики в університеті Геттінгена. У 1925/25 роках провів стажування у Нільса Бора в Копенгагені. З 1927 року професор теоретичної фізики у Ростоці. Після запрошення та перебування у Гарвардському університеті в 1929 році перебрався у Лейпциг. З 1929 по 1946 Гунд — професор Лейпцизького університету, у 1946—1951 роках — Єнського університету, 1951—1956 роках — університету Франкфурта-на-Майні, та у 1956 — Геттінгенського університету.

У 1931 році Фрідріх Гунд одружився з Інґебор Сейнше, пізніше доктором математики та мав з нею 6 дітей. З 1996 року Фрідріх Гунд почесний громадянин міста Єна.

Гунд опублікував понад 250 робіт^[2]. Основні праці з квантової механіки, спектроскопії (систематика атомних і молекулярних спектрів), магнетизму та історії фізики. У 1925 році він встановив чотири емпіричні правила в атомній фізиці, що дозволяють описати стани електронних конфігурацій атомів, які тепер носять його ім'я: правила Гунда^[3]. У хімії перше з цих правил особливо важливе і часто згадується просто як правило Гунда.

Біографія Фрідріха Гунда [Архівовано 1 жовтня 2013 у Wayback Machine.]