Фібробетон — Вікіпедія

Фібробетон — різновид цементного бетону, в якому досить рівномірно розподілені фібра або фіброволокна як армуючий матеріал.

Під збірною назвою «Фібра» маються на увазі відрізки тонкого сталевого дроту, відходи цвяхового виробництва та ін, Волокна з металу, зі скла, полімерів (головним чином пропілену). Фібра додається в бетон на стадії виробництва бетонної суміші, виконуючи функцію армуючого компонента, і сприяє поліпшенню якості бетону, підвищуючи його тріщиностійкість, деформативність, водонепроникність і морозостійкість. Додатковою перевагою фібробетону є його знижена вага в порівнянні з традиційним залізобетоном, що полегшує монтаж конструкцій з фібробетону.

Фібробетони застосовують в збірних і монолітних конструкціях, що працюють на знакозмінні навантаження. Найважливіша характеристика фібробетону — міцність на розтяг — є не тільки прямою характеристикою матеріалу, але і непрямою, і відображає його опір інших впливів. Ще одна важлива характеристика фібробетону — це його довговічність. За показником роботи руйнування фібробетону може в 15-20 разів перевершувати бетон.^[1]

• Будівельне матеріалознавство / За ред. П.В.Кривенко. — К. : Ліра-К, 2012. — 624 с. — ISBN 978-966-2609-04-2.