Хабіру — Вікіпедія

Хабіру давньоєгипетськими
ієрогліфами
a
p W y
r
A1Z2

Хабіру або ж хапіру чи апіру, давньоєгипетське: ˁpr.w; (назва походить ймовірно від хабару — виїжджати, емігрувати; тобто хабіру — чужинці, прибульці, біженці, бездомні) — група людей, соціальна група країнах родючого півмісяця у ІІ тисячолітті до нашої ери.

Історія

[ред. | ред. код]
Єгипетське зображення мандрівників
Цей давньоєгипетський малюнок зображує не хабіру, а невіжомих мандрівників чи біженців, однак хабіру приблизно так і виглядали. Певно, жінок в них було менше, а зброї — більше.

Перші згадки про хабіру трапляються в асирійських та вавилонських документах XVIII–XVII століть до нашої ери в яких вони виступають як воїни на утриманні місцевих правителів у Вавилонії, Кападокії, Марі. В документах з Алалаху XV століття до нашої ери перераховуються бойові загони хабіру по сусідніх містах. В джерелах того ж часу з Нузі вказують, що загони та окремі хабіру знаходилися під захистом держави. В акадських документах з Угарита говориться про хабіру хетського царя і про окремий квартал хабіру в місті Халбу. В XV–XII сторіччях до нашої ери вони згадуються і в єгипетських документах як полонені з Ханаану та Сирії та як раби зайняті на важких роботах в каменярнях та руднях і часом в сільському господарстві.

Хабіру ніколи не були якимось єдиним народом. В Марі наприклад відомий допоміжний загін званий іамутбальські хабіру — за назвою західносемітського клану та території в Межиріччі на північ від сучасного Багдаду. В джерелах з Марі та Алалху вказуються міста з яких походять місцеві хабіру. В Нузі вони були вихідцями з Аккаду, Асирії та інших місць. Так само різноманітними є імена хабіру — в ранньовавилонських джерелах вони переважно аккадські та західносемітські, в Аллаласі переважно несемістські, в Нузі як акадські так і несемітські. Характерною ознакою соціальної, а не етнічної природи хабіру є те, що цей термін в джерелах різними мовами ніколи не вживається з закінченнями які вказують, що це назва народу чи племені.

Оскільки хабіру були біженцями та безправиними чужинцями, то в нових місцях мали низький статус і змушені були йти під руку місцевих правителів. Щодо деяких з хабіру прямо вказується, що вони втекли з батьківщини від правителів, власних проблем чи були злочинцями. Зазвичай хабіру наймалися на військову службу, але іноді наймитували на домашніх чи сільських роботах. В часи політичного безладу та занепаду значення хабіру зростало. Згадується, що вони грабували міста, часом в спілці з жителями сусідніх міст. Наприклад, в XVXIV століттях до нашої ери послаблення єгипетського впливу в Ханаані та міжусобні війни місцевих князів викликали посилення розбійницьких банд хабіру. Вони діяли чи самі чи в спілці з місцевими, чи як найманці князів або єгипетських намісників — в будь-якому випадку це призводило до грабунків та посилювало безлад та беззаконня в країні.

Як явище хабіру виникли на початку ІІ і зникли на початку І тисячоліття до нашої ери. Ні їх поява ні зникнення не були випадковими, а є наслідком соціально-політичних процесів регіону. На початку ІІ тисячоліття суспільство зазнало глибоких соціальних змін — руйнування старої общинної структури суспільства, політична нестабільність, війни та жорсткі боргові умови тощо виштовхували людей зі звичного місця і змушували кидати свої громади та шукати кращої долі на чужині. Натомість на початку І тисячоліття виникли великі національно-територіальні держави які стабілізували ситуацію та поклали край міграціям декласованих людей.

Хабіру та стародавні євреї

[ред. | ред. код]

Вже давно зауважено, що терміни хабіру та біблійна назва євреїв іврім схожі. Тож існує теорія, що друга походить від першої. З одного боку незрозуміло як підкерслено соціальний, позаетнічний термін став назвою народу. З іншого боку в Біблії термін іврім вживається щодо євреїв лише в додержавний період і лише в контекстах де вони є емігрантами та чужинцями, або ж його використовують філістимляни як назву народу з якого виходять найманці правителів філістимлянських міст. Тобто фактично Біблія використовую слово іврім так само як інші давньосхідні джерела хабіру.

Література

[ред. | ред. код]
  • W.F. Albright, "The Amarna Letters from Palestine," Cambridge Ancient History, vol. 2.
  • Forrest Reinhold, Hurrian Hebrews; Ea as Yahweh; The Origins Of The Hebrews & "The Lord Iowa, 2000.
  • Israel Finkelstein and Neil Asher Silberman, The Bible Unearthed: Archaeology's New Vision of Ancient Israel and the Origin of its Sacred Texts. 2003
  • Moshe Greenberg, The Hab/piru, American Oriental Society, New Haven, 1955.
  • Oxford History of the Biblical World, page 72. ISBN 0-19-513937-2
  • Mirjo Salvini, The Habiru prism of King Tunip-Te??up of Tikunani. Istituti Editoriali e Poligrafici Internazionali, Rome (1996). ISBN 88-8147-093-4
  • Robert D. Biggs, (Review of the above). Journal of Near Eastern Studies 58 (4), October 1999, p294.
  • Mendenhall, George E. The Tenth Generation: The Origins of the Biblical Tradition, The Johns Hopkins University Press, 1973.
  • Mendenhall, George E. Ancient Israel's Faith and History: An Introduction to the Bible in Context, Westminster John Knox Press, 2001.
  • George Roux, Ancient Iraq, third edition 1992 ISBN 0-14-012523-X
  • Daniel C. Snell, Life in the Ancient Near East, Yale, 1997. ISBN 0-300-06615-5
  • Robert Drews, The End of the Bronze Age: Changes in Warfare and the Catastrophe CA. 1200 B.C., Princeton, 1993. ISBN 0-691-02591-6
  • Robert Drews, The Coming of the Greeks: Indo-European Conquests in the Aegean and the Near East, Princeton, 1988. ISBN 0-691-03592-X
  • Ancient Near Eastern Texts Relating to the Old Testament, James B. Pritchard, Ed. Second Edition. Princeton, 1955.
  • Harrelson, Walter (February 1957). Wright, G E (ред.). Part I. Shechem in Extra-Biblical References. Biblical Archaeologist. The American Schools of Oriental Research. 20 (1): 2—10. doi:10.2307/3209166. JSTOR 3209166.
  • van der Steen, Eveline J. Tribes and Territories in Transition: The Central East Jordan Valley: A Study of the Sources Peeters 2003 ISBN 978-90-429-1385-1