Хачатрян Ашот Суренович — Вікіпедія

Ф
Ашот Хачатрян
Особисті дані
Повне ім'я Хачатрян Ашот Суренович
Народження 3 серпня 1959(1959-08-03)[1] (65 років)
  Вірменія
Зріст 177 см
Громадянство СРСР СРСР
Вірменія Вірменія
Позиція захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1976—1991 СРСР «Арарат» (Є) 366 (21)
1991—1996 Франція «Сі-Ле-Мулено» 8 (0)
Національна збірна**
Роки Збірна І (г)
1978
1979—1980
1984
1992—1995 		СРСР СРСР (U-18)
СРСР СРСР (U-21)
СРСР СРСР (U-23)
Вірменія Вірменія 		? (?)
? (?)
4 (?)
4 (0)
Тренерська діяльність***
Роки Клуб Посада
1996—1997 Вірменія «Ван»
1997 Вірменія «Єреван»
1997—1998 Вірменія «Єреван»
1999—2000 Вірменія «Спартак» (Є)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
оновлено 22 лютого 2022.

*** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 22 лютого 2022.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хачатрян.

Ашот Суренович Хачатрян (вірм. Աշոտ Սուրենի Խաչատրյան; нар. 3 серпня 1959, Вірменська РСР, СРСР) — радянський та вірменський футболіст. Всю ігрову кар'єру провів у єреванському «Арараті». Майстер спорту міжнародного класу (1980). Капітан команди «Арарат» у 1985—1991 рр.

Закінчив філологічний факультет Єреванського педагогічного інституту (1980) та Єреванський інститут народного господарства (1987).

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

1976 року закінчив Єреванську футбольну школу. Перший тренер — Ашот Гургенович Сарібекян. Того ж року був прийнятий у дубль «Арарату».

Восени 1976 року дебютував у радянській вищій лізі, проте повноцінним гравцем основи став із 1978 року.

В «Арараті» був штатним пенальтистом, багато забивав із гри. Після того, як у 1989 році в Лужниках у грі проти московського «Спартака» не зумів забити Станіславу Черчесову, пенальті у грі більше не пробивав[2].

У 1991 році підписав контракт на 1,5 роки з французьким аматорським клубом «Сі-Ле-Мулено». У Франції грав до закінчення сезону 1995/96.

Тренерська кар'єра

[ред. | ред. код]

У 1996 році повернувся до Вірменії, очолив клуб «Ван». Потім очолював клуби «Єреван» та «Аракс» (Арарат).

Кар'єра у збірній

[ред. | ред. код]

Грав у складі молодіжної збірної СРСР. Став віце-чемпіоном світу у 1979 році, у фіналі грав персонально проти Дієго Марадони. У 1980 році став чемпіоном Європи серед молодіжних команд.

Був кандидатом до основної збірної СРСР перед московською Олімпіадою. У грі проти Пахтакора отримав травму меніска, через яку тривалий час лікувався[2]. У 1982 році провів чотири гри за олімпійську збірну СРСР, після чого в збірні команди не викликався.

Дебютував у складі збірної Вірменії 16 липня 1994 року у товариській грі проти збірної Мальти. Матч проходив у Єревані на стадіоні «Раздан» і закінчився з рахунком 1:0. Це була третя гра збірної Вірменії у її історії. Гравців на полі в капітанській пов'язці виводив Хачатрян[3]. У наступній грі проти бельгійської збірної також брав участь, однак у наступних 5 матчах був відсутній.

Знову вийшов у складі збірної через рік, 16 серпня 1995 року проти збірної Данії[4]. У виїзній грі, яка проходила в Скоп'є проти збірної Македонії, Хачатрян вийшов на поле на 84 хвилині матчу. Це була його остання гра у національній команді[5].

Досягнення

[ред. | ред. код]
«Арарат» (Єреван)

Родина

[ред. | ред. код]

Одружений. Дружина Каріна, дочка Ліліт, син Сурен.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Transfermarkt.de — 2000.
  2. ↑ а б Юдин Юрий. Ашот Хачатрян: Любовь была взаимной // Футбол. — 1991. — № 22. — с. 2
  3. ↑ Протокол матча Армения — Мальта [Архівовано 2017-03-31 у Wayback Machine.](англ.)
  4. ↑ Протокол матча Армения — Дания [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)
  5. ↑ Протокол матча Македония — Армения [Архівовано 29 січня 2022 у Wayback Machine.](англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хачатрян_Ашот_Суренович&oldid=37363266