Хачатрян Ашот Суренович — Вікіпедія

Ашот Хачатрян
Особисті дані
Повне ім'я	Хачатрян Ашот Суренович
Народження	3 серпня 1959(1959-08-03)[1] (65 років)
	Вірменія
Зріст	177 см
Громадянство	СРСР  Вірменія
Позиція	захисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1976—1991 «Арарат» (Є) 366 (21) 1991—1996 «Сі-Ле-Мулено» 8 (0)
Національна збірна**
Роки	Збірна	І (г)
1978 1979—1980 1984 1992—1995	СРСР (U-18) СРСР (U-21) СРСР (U-23)  Вірменія	? (?) ? (?) 4 (?) 4 (0)
Тренерська діяльність***
Роки Клуб Посада 1996—1997 «Ван» 1997 «Єреван» 1997—1998 «Єреван» 1999—2000 «Спартак» (Є)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Інформацію про ігри та голи за національну збірну оновлено 22 лютого 2022.
*** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 22 лютого 2022.

Ашот Суренович Хачатрян (вірм. Աշոտ Սուրենի Խաչատրյան; нар. 3 серпня 1959, Вірменська РСР, СРСР) — радянський та вірменський футболіст. Всю ігрову кар'єру провів у єреванському «Арараті». Майстер спорту міжнародного класу (1980). Капітан команди «Арарат» у 1985—1991 рр.

Закінчив філологічний факультет Єреванського педагогічного інституту (1980) та Єреванський інститут народного господарства (1987).

1976 року закінчив Єреванську футбольну школу. Перший тренер — Ашот Гургенович Сарібекян. Того ж року був прийнятий у дубль «Арарату».

Восени 1976 року дебютував у радянській вищій лізі, проте повноцінним гравцем основи став із 1978 року.

В «Арараті» був штатним пенальтистом, багато забивав із гри. Після того, як у 1989 році в Лужниках у грі проти московського «Спартака» не зумів забити Станіславу Черчесову, пенальті у грі більше не пробивав^[2].

У 1991 році підписав контракт на 1,5 роки з французьким аматорським клубом «Сі-Ле-Мулено». У Франції грав до закінчення сезону 1995/96.

У 1996 році повернувся до Вірменії, очолив клуб «Ван». Потім очолював клуби «Єреван» та «Аракс» (Арарат).

Грав у складі молодіжної збірної СРСР. Став віце-чемпіоном світу у 1979 році, у фіналі грав персонально проти Дієго Марадони. У 1980 році став чемпіоном Європи серед молодіжних команд.

Був кандидатом до основної збірної СРСР перед московською Олімпіадою. У грі проти Пахтакора отримав травму меніска, через яку тривалий час лікувався^[2]. У 1982 році провів чотири гри за олімпійську збірну СРСР, після чого в збірні команди не викликався.

Дебютував у складі збірної Вірменії 16 липня 1994 року у товариській грі проти збірної Мальти. Матч проходив у Єревані на стадіоні «Раздан» і закінчився з рахунком 1:0. Це була третя гра збірної Вірменії у її історії. Гравців на полі в капітанській пов'язці виводив Хачатрян^[3]. У наступній грі проти бельгійської збірної також брав участь, однак у наступних 5 матчах був відсутній.

Знову вийшов у складі збірної через рік, 16 серпня 1995 року проти збірної Данії^[4]. У виїзній грі, яка проходила в Скоп'є проти збірної Македонії, Хачатрян вийшов на поле на 84 хвилині матчу. Це була його остання гра у національній команді^[5].

«Арарат» (Єреван)

• Срібний призер чемпіонату СРСР : 1976 (весна)
• Фіналіст Кубка СРСР : 1976
• Чемпіон Європи серед юніорів : 1978
• Бронзовий призер Юніорського чемпіонату Європи: 1977
• Чемпіон Європи серед молодіжних команд : 1980
• Бронзовий призер Молодіжного чемпіонату Європи: 1982
• Срібний призер чемпіонату світу серед молодіжних команд : 1979 (найкращий захисник турніру)
• Список 33 найкращих футболістів сезону в СРСР : № 2 — 1979

Одружений. Дружина Каріна, дочка Ліліт, син Сурен.

• Хачатрян Ашот Суренович на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
• Профіль на armfootball.tripod.com [Архівовано 17 липня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
• Хачатрян Ашот Суренович на сайті FootballDatabase.eu (англ.) (фр.) (ісп.)
• Профіль футболіста на сайті soccerway.com (англ.) (нім.)
• Хачатрян Ашот Суренович на сайті Playerhistory.com (англ.)