Ходов Володимир Анатолійович — Вікіпедія

Володимир Анатолійович Ходов
Прізвисько	Абдулла
Народження	9 жовтня 1976(1976-10-09) Бердянськ, Запорізька область, УРСР, СРСР
Смерть	3 вересня 2004(2004-09-03) (27 років) Беслан, Північна Осетія, РФ
Країна	СРСР  Росія
Приналежність	Чеченська Республіка Ічкерія
Роки служби	2000—2004
Війни / битви	Напад на Назрань (2004) Захоплення заручників в Беслані (2004)

Володи́мир Анатóлійович Хóдов (ос. Ходты Анатолий фырт Ладымер; також відомий як Абдýлла^[1]; 9 жовтня 1976, Бердянськ, Запорізька область, УРСР, СРСР — 3 вересня 2004, Беслан, Північна Осетія, Росія) — російський терорист, прихильник ваххабізму. Один із командирів терористів, які захопили школу в Беслані 1 вересня 2004 року.

Володимир Ходов, який перебував у розшуку за зґвалтування, прийнявши іслам під впливом молодшого брата, приєднався до чеченських повстанців на початку 2000-х років і пройшов підготовку в одному з їхніх таборів. Після завершення курсу навчання Ходов безпосередньо брав участь в організації та здійсненні низки терористичних актів, спрямованих проти військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів та мирного населення на території Північної Осетії та Інгушетії, включаючи підрив автомобіля у Владикавказі та поїзда на залізничному перегоні біля села Ельхотово у лютому — травні 2004 року та рейд на Назрань у червні того ж року. У складі групи терористів Ходов здійснив напад на школу в Беслані під час святкової лінійки, присвяченої початку навчального року, і за три дні після захоплення заручників Володимир разом з іншими членами групи був убитий.

Народився 9 жовтня 1976 року в Бердянську Запорізької області Української РСР^[2]. Його матір'ю була Олександра Самошкіна, батько невідомий^[2].

1979 року Олександра вийшла заміж за інженера Анатолія Ходова. Разом вони переїхали до осетинського села Ельхотово, де мати Ходова вступила на роботу медсестрою до місцевої лікарні, а його вітчим став електриком колгоспу «Кавказ». Анатолій Ходов усиновив Володимира, а за рік у сім'ї народився другий син — Борис. Володимир Ходов ріс хворобливою та нетовариською дитиною, у школі його улюбленими предметами були російська мова та література^[3]. Під час канікул він їздив до Бердянська до свого діда; після смерті останнього в середині 1990-х років його квартира в будинку № 18 на вулиці Свободи перейшла у спадок до Володимира.

Коли 1996 року Бориса Ходова засудили до восьми років позбавлення волі за вбивство сусіда, Володимир став часто відвідувати молодшого брата у в'язниці. Під час одного з таких візитів Ходов здійснив зґвалтування в Майкопі та був вперше оголошений у федеральний розшук^[1]. 2000 року Володимир Ходов востаннє відвідав Бердянськ, для зустрічі зі своїм дідом^[4]; своїм знайомим він зізнався, що після відбуття терміну за зґвалтування почав ненавидіти жінок, і натякнув, що тепер віддає перевагу чоловікам^[5]. За іншими даними, у цей період Ходов служив в армії.

Під впливом молодшого брата Ходов прийняв іслам і пройшов навчання в одному з медресе міста Черкеська^[6]. Пізніше в Адигеї він став прихильником ваххабізму і приєднався до збройних формувань. За оперативними даними, спочатку Володимир Ходов перебував у загоні Руслана Гелаєва, де виконував обов'язки кухаря; потім він перейшов у загін Ілляса Горчханова. Наприкінці 2002 року Ходов прибув на тренувальну базу під назвою «Талібан», яка розташовувалась на території покинутого піонерського табору біля інгушського села Галашки. У таборі новобранців навчали поводженню зі зброєю та вибухівкою; там Ходов узяв собі прізвисько «Абдулла»^[6]. Під час навчання на тренувальній базі «Талібан» Ходов потоваришував із карачаївцем Анзором Іжаєвим — терористом-смертником, який підірвав бомбу в московському метро в лютому 2004 року^[7].

У липні 2003 року Володимир повернувся в Ельхотове на похорон свого брата. Борис Ходов, звільнений із в'язниці на початку того ж року, спробував викрасти свою односельчанку Світлану Габісову, щоб одружитися з нею проти її волі^[8]. Коли Борис з'явився біля будинку Габісових з пістолетом, один із братів Світлани у бійці вихопив у нього зброю і застрелив його^[1]. Володимир з'явився на похорон брата, одягнений у сукню та молельну шапочку; він різко чинив опір бажанню жителів села поховати Бориса за християнським обрядом, витяг його тіло з труни і забрав із собою, щоб організувати поховання за канонами ісламу^[1]. Під час поминок Володимир спробував перевернути столи з алкоголем, погрожуючи розстріляти тих, хто зібрався, за порушення норм ісламської віри.

Після завершення у жовтні 2003 року курсу навчання на базі під Галашками Володимир Ходов був направлений до Північної Осетії з метою організації терористичних актів. 3 лютого 2004 року у Владикавказі у припаркованому біля одного з міських банків автомобілі було підірвано 120-мм артилерійський снаряд^[1]. У момент вибуху повз заміновану машину проїжджала вантажівка з курсантами училища внутрішніх військ; випадкова перехожа загинула на місці, а один із курсантів був тяжко поранений і помер у лікарні наступного дня^[1]. Серед десятка поранених була і однорічна дитина^[1]. Правоохоронним органам швидко вдалося встановити пряму причетність Ходова до цього злочину: його зафіксували камери зовнішнього спостереження^[1].

Наступним терактом, відповідальність за який ніс Ходов, був підрив поїзда «Москва — Владикавказ» в районі станції Ельхотово 29 травня 2004 року. О 7 годині 27 хвилині ранку під двома вагонами поїзда здетонували вибухові пристрої, потужність яких склала 800г у тротиловому еквіваленті; внаслідок вибуху з 18 вагонів 10 зійшли з рейок. На цій ділянці поїзд йшов на маленькій швидкості через невелику відстань між станціями, тому жертв вдалося уникнути^[1].

Володимир Ходов брав участь у нападі на Назрань у ніч з 21 на 22 червня 2004 року. Він командував однією з бойових груп, яка мала взяти штурмом будівлю РВВС і захопити зброю, що зберігалася всередині.

За спогадами мешканців Ельхотово, влітку 2004 року Ходов жив у селі за місцем прописки, не ховаючись від працівників міліції навіть незважаючи на те, що був оголошений у розшук. Володимир не мав роботи, і він проводив дні, молячись у мечеті. Своїм сусідам Ходов говорив, що у майбутньому мріє стати муллою, а також вирушити на хадж до Мекки^[1].

Володимир Ходов був одним із командирів терористів, які захопили заручників у школі № 1 в Беслані 1 вересня 2004 року. Під час захоплення школи він був поранений у руку^[3]. Лікарка Лариса Мамітова, що потрапила в заручники, перев'язала Ходову рану, а також надала медичну допомогу іншому пораненому при захопленні терористу^[9].

Під командуванням Ходова була група терористів, яка здійснювала контроль над заручниками в спортзалі школи. У перший день захоплення він особисто відібрав чоловіків із заручників і наказав їм барикадувати будівлю^[10][11].

Багато заручників, що вижили, відзначали особливу жорстокість Володимира Ходова^[1][2]. За їхніми свідченнями, він неодноразово знущався з жінок і дітей: зокрема, Ходов змушував їх прикладати до голів кисті рук, імітуючи заячі вуха, і довго перебувати в цій позі^[12]. Коли заручники починали сильно шуміти, Володимир погрожував розстріляти кілька людей, щоб досягти тиші в залі^[13]. На прохання заручниці Лариси Кудзієвої видати бинти для тяжко пораненого заручника Вадима Боллоєва Ходов відповів відмовою в лайковій формі, а потім розпорядився прибрати Боллоєва, що вмирає, зі спортзалу, при цьому сказавши Кудзієвої, що заручник вирушає в «лікарню». Крім того, Ходов бив заручників: Надію Бадоєву він вдарив прикладом за те, що вона вирішила розім'яти ноги, що затекли від багатогодинного сидіння навпочіпки, витягнувши їх на підлозі спортзалу. Ходов накинувся на 10-річних близнюків Аслана і Сослана Токмаєвих, учнів четвертого класу, що виходили з туалету, і побив одного з них.

Заручниця Світлана Власова стала свідком розмови Ходова з терористом на ім'я Ібрагім: Ходов наказав йому розстрілювати заручників, якщо федеральні сили почнуть штурм школи, і пригрозив, що особисто вб'є Ібрагіма у разі невиконання наказу^[14].

За даними газети «Московський комсомолець», мати Ходова Олександра Самошкіна була залучена російськими спецслужбами до перемовин з терористами і кілька разів розмовляла з сином по телефону, намагаючись переконати його звільнити заручників. Володимир відмовився задовольнити прохання матері і сказав їй, щоб вона йому більше не дзвонила^[1].

Після того, як 2 вересня 2004 року ЗМІ поширили інформацію про те, що в захопленій бойовиками школі утримуються 354 особи (насправді заручників було більше 1000), розлючений Ходов зажадав від заручників у спортзалі перерахувати одне одного, щоб встановити їхню точну кількість^[15]. У той же день він під страхом смерті заборонив заручникам пити воду з умивальників.

Коли 3 вересня 2004 року в спортзалі пролунали вибухи, Володимир Ходов разом з іншими терористами став переганяти заручників, що вижили, в шкільну їдальню. Там Ходов змушував жінок і дітей ставати на підвіконня і відстрілювався через їхні спини, використовуючи заручників як «живий щит». За спогадами заручниці Надії Гурієвої, в той момент, коли російським спецназівцям вдалося зірвати ґрати з вікна шкільної їдальні, Ходов відкрив вогонь по людям, які знаходилися в приміщенні, розстрілявши двох дітей з кулемету.

У ході штурму Ходова було вбито^[2]; його труп було виявлено в актовій залі на другому поверсі будівлі^[11].

На початку листопада 2004 року в газеті «Комсомольська правда» була опублікована стаття, в якій стверджувалося, що спецназу вдалося взяти Ходова живим, проте надалі ця версія була спростована. За словами заступника Генерального прокурора РФ Володимира Колесникова, серед убитих у школі терористів Володимира Ходова було упізнано найпершим: його особу було встановлено як у ході слідства, так і в результаті дактилоскопічної експертизи.

У перші роковини захоплення бесланської школи Шаміль Басаєв виступив із заявою, в якій стверджував, що Ходов був агентом російських спецслужб. За словами Басаєва, Ходов зізнався йому в тому, що був засланий до бойовиків з метою впровадження; Басаєв потім запропонував Ходову стати подвійним агентом та використати цю ситуацію для здійснення теракту в Беслані. Однак дані твердження були категорично спростовані представниками правоохоронних органів: зокрема, помічник заступника генпрокурора в Південному федеральному окрузі Сергій Прокопов назвав заяву Шаміля Басаєва «маячнею» і «не відповідною фактичним матеріалам кримінальної справи по Беслану».

1. ↑ ^{а б в г д е ж и к л м н} ПОЗЫВНОЙ "AБДУЛЛА”. Україна кримінальна. 7 вересня 2004. Процитовано 4 червня 2024.
2. ↑ ^{а б в г} Владимир Ходов - боевик из Бердянска, участвовавший в захвате детей в Беслане. OBOZREVATEL NEWS (рос.). 5 вересня 2017. Процитовано 4 червня 2024.
3. ↑ ^{а б} Бесланское досье: часть первая. old.memo.ru (рос.). Процитовано 4 червня 2024.
4. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 10 лютого 2006. Процитовано 24 квітня 2006.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
5. ↑ Абдуллу звали Вовкой. www.trud.ru (рос.). 12 жовтня 2004. Архів оригіналу за 9 травня 2017. Процитовано 4 червня 2024.
6. ↑ ^{а б} Профессиональные террористы. Время новостей (рос.). 14 вересня 2004. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 4 червня 2024.
7. ↑ Обнаружены посмертно. Время новостей (рос.). 29 вересня 2004. Архів оригіналу за 17 грудня 2011. Процитовано 4 червня 2024.
8. ↑ Tracing a tragedy. The Guardian (англ.). 30 вересня 2004. Процитовано 4 червня 2024.
9. ↑ В Беслане взорвалась шахидка. Известия (рос.). 22 серпня 2005. Архів оригіналу за 3 січня 2018. Процитовано 4 червня 2024.
10. ↑ 10-е заседание по делу Кулаева. www.pravdabeslana.ru (рос.). Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 4 червня 2024.
11. ↑ ^{а б} 13-е заседание по делу Кулаева. www.pravdabeslana.ru. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 4 червня 2024.
12. ↑ В Беслане учатся улыбаться. Газета «Труд» (рос.). 30 грудня 2004. Архів оригіналу за 15 січня 2018. Процитовано 4 червня 2024.
13. ↑ 4-е заседание по делу Кулаева. www.pravdabeslana.ru. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 4 червня 2024.
14. ↑ 18-е заседание по делу Кулаева. www.pravdabeslana.ru. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 4 червня 2024.
15. ↑ 16-е заседание по делу Кулаева. www.pravdabeslana.ru. Архів оригіналу за 14 серпня 2007. Процитовано 4 червня 2024.