Хроматизм — Вікіпедія

Хроматизм в музиці — інтервальна система, в основі якої лежить півтон. В історії музики розрізняють хроматизм у давньогрецькій та новій європейській інтервальній системах.

Протягом XVIII—XIX ст. в європейській музиці домінуючу роль займали семиступеневі діатонічні лади мажору та мінору. Однак в кінці XVIII на початку XIX, а особливо з другої половини ХІХ ст., в творчості різних композиторів помітною стає тенденція до збагачення і розширення виразних можливостей діатонічних ладів. Все частіше в музиці з'являються хроматично змінені ступені (підвищені та понижені на хроматичний півтон). І усіляка зміна висоти будь-якої з семи ступенів ладу (тобто підвищення або пониження їх на півтона за допомогою неключових знаків альтерації) є явищем хроматичного порядку. Взагалі, хроматизмом (від гр. chromatos — колір, фарба) називається півтонова видозміна діатонічних ступенів ладу. В результаті в діатоніку включаються додаткові тони, які не виконують самостійної функції, а співіснують з основними ступенями як їх варіанти. В мелодичному русі розрізняють два види хроматичних звуків:

• прохідні, взяті між двома сусідніми діатонічними ступенями, що знаходяться в цілотонному співвідношенні; 
• допоміжні, взяті на півтона вище (верхні допоміжні) або нижче (нижні допоміжні) будь-якого діатонічного ступеня між ним та його повторенням .

Хроматичні тони виникають як увідні з сусідніми діатонічними ступенями. Усвідомлення увіднотонності — одна із важливіших умов точного і виразного інтонування голосом і на інструменті із нефіксованою висотою (скрипка, віолончель). По значенню в музичній тканині розрізняють: — мелодичний хроматизм, який сприяє розцвічуванню перш за все мелодичної лінії за рахунок використання хроматичних прохідних та допоміжних звуків в тому чи іншому голосі — гармонічний хроматизм, пов'язаний із загостренням існуючих чи утворенні нових ладофункційних тяжінь, які виявляються перш за все в гармонії в акордових засобах .

Гама, звуки якої розташовані послідовно за півтонами вгору або вниз, називається хроматичною гамою. У межах октави повна хроматична гама має 12 звуків. Вона не утворює самостійного ладу, а є різновидом мажору та мінору, звукоряд яких включає крім основних ступенів їх підвищені та понижені варіанти.

Правопис хроматичної гами.

• 1. Хроматична гама нотується із урахуванням звукоряду діатонічного мажору та мінору, ступені якого завжди залишаються незмінними .
• 2. В мажорній хроматичній гамі: — при русі вверх основні ступені підвищуються на півтону, за винятком III ст. (півтонова відстань) та VI, замість якого понижується VII ст.; — у низхідному русі основні ступені понижуються на півтону, за винятком V ст., замість якого підвищується IV.
• 3. В мінорній хроматичній гамі при русі вверх і вниз незмінними залишаються I і V ст. ладу .

Нотація висхідної мажорної гами збігається з висхідним паралельним мінором . Правопис низхідної хроматичної гами мінору збігається з низхідним однойменним мажором. У висхідному русі кожний підвищений ступінь сприймається як напружений увідний тон — терція D7 або пріма VII7 до тональності I ст. спорідненості, тризвук якої будується на наступному щаблі основного звукоряду . Саме тому в мажорі VI ст., а в мінорі — I ст. ладу не підвищуються. В низхідному русі усілякий понижений ступінь розглядається як септима D7 (IV ст.) чи як септима зм .VII 7 (VI ст.) у відповідних споріднених тональностях . Цей звук повинен розв'язуватись ходом на пів тону вниз в квінту тризвуку спорідненої тональності. Тому в мажорі V ст. ладу, а в мінорі VII ст. не понижуються. Тим не менше в музиці ХІХ і особливо ХХ ст. зустрічаються випадки і більш вільної нотації деяких звуків у відрізках хроматичної гами (у випадку нотації паралелізма голосів по півтонам, для наочності запису та зручності читання нот.)

«Хроматичними» інтервалами вважаються інтервали, що утворюються сім'ю квінтовими кроками і більше:

• Збільшена прима (і зменшена октава);
• Збільшена квінта (та зменшена кварта);
• Збільшена секунда (і зменшена септима);
• Збільшена секста (і зменшена терція);
• Збільшена терція (і зменшена секста).

У ладовому контексті мажорно-мінорної тональності хроматичні інтервали надають мелодії підвищену експресію, а тональній гармонії (наприклад, альтеровані акорди) — загострену функціональну динаміку.

• Хроматична гама

• Барский В. Хроматика как категория музыкального мышления // Laudamus : к 60-летию Ю. Н. Холопова. — Москва, 1992. — С.114—120. — (рос.).
• Barsky, Vladimir. Chromaticism. — N.Y. : Routledge, 1996. — (англ.)
• Холопов Ю. Н. Гармония. Теоретический курс. — Москва, 2003. — (рос.).
• Музыкально-теоретические системы : учебник для историко-теоретических и композиторских факультетов музыкальных вузов. — Москва, 2006. — (рос.).
• Алексеев Б. Элементарная теория музыки / Б. Алексеев, А. Мясоедов. — Москва : Музыка, 1986. — С. 189—195,198—201. — (рос.).
• Красинская Л. Элементарная теория музыки / Л. Красинская, В. Уткин. — Москва : Музыка, 1983. — С. 177—186. — (рос.).
• Островский А. Л.. Курс теории музыки. — Ленинград : Музыка, 1978. — С. 95 —103. — (рос.).
• Смаглій Г. А. Основи теорії музики / Г. А. Смаглій, Л. В. Маловик. — Харків : Факт, 2001. — 292 — 299.

• Юрій Юцевич. Музика: словник-довідник. — Тернопіль, 2003. — 404 с. — ISBN 966-7924-10-6. (html-пошук по словнику, djvu)
• Холопов Ю. Н. Хроматизм // Музыкальный энциклопедический словарь. М., 1990. — С. 606—607.

Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, додайте виноски з посиланнями на відповідні джерела до тексту статті. (червень 2018)