Хрущов Леонід Микитович — Вікіпедія

Хрущов Леонід Микитович
Народження10 листопада 1917(1917-11-10)
Юзівка, Бахмутський повіт, Катеринославська губернія
Смерть11 березня 1943(1943-03-11) (25 років)
на території Думіницького района, Смоленська область[1], РРФСР, СРСР
загиблий у бою
ПохованняНоводівичий цвинтар
Країна СРСР
Рід військВПС
Роки служби1939—1943
Званнягвардії старший лейтенант
Командуваннявогнева група
Війни / битвиНімецько-радянська війна
ДітиХрущова Юлія Леонидівнаd
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
CMNS: Хрущов Леонід Микитович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хрущов (значення).

Леонід Микитович[2] Хрущов (10 листопада 1917, Юзівка — 11 березня 1943, Думіницький район, Смоленська область, СРСР) — радянський військовий льотчик, гвардії старший лейтенант ВПС (4.04.1942). Син Микити Хрущова від першого шлюбу (з Є. І. Писарєвою). Брав участь у радянсько-фінській та німецько-радянській війнах. Загинув у бою.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Згідно з власноручно написаною автобіографією, Леонід у 1932 році закінчив школу-семирічку, у тому ж році вступив до школи фабрично-заводського учнівства, і з 17-річного віку пішов працювати слюсарем на заводі «Мосрентген». Член ВЛКСМ із 1937 року.

Його першою дружиною була Роза Трейвас; шлюб був недовгим, оскільки він був анульований за особистим розпорядженням Микити Хрущова[3], оскільки дядько Рози — партфункціонер Борис Трейвас — був заарештований і розстріляний. У спогадах Ніни Хрущової прізвище Рози помилково вказано як Тревіс.

У 17-річного Леоніда Хрущова та Есфірі Наумівни Етінгер народився син Юрій (1935—2003, загинув в автоаварії)[4].

Його другою дружиною (фактичною, з 1939 року; формально шлюб не було укладено) стала льотчиця Любов Сизих (28 грудня 1912 — 7 лютого 2014 року)[5]. Після смерті Леоніда Любов була репресована за зв'язок із французьким дипломатом, наприкінці 1940-х років. звільнена, деякий час була інформатором МДБ[6].

У Любові від Леоніда народилася донька Юлія (1940—2017, загинула, потрапивши під потяг), яку після загибелі Леоніда удочерив Микита Сергійович[7][8][9]. Чоловіки: Микола Шмельов та Лев Сергійович Петров (1922—1970), дві доньки від другого шлюбу: Ніна Львівна Хрущова (нар. 1963), професор-політолог у США; Ксенія Львівна Хрущова (1964—2016) — соціолог і правозахисник, померла від раку[10], є діти.

Військовий льотчик

[ред. | ред. код]

У 1933 році став курсантом Балашівської школи пілотів Цивільного повітряного флоту, яку закінчив у 1937 році. Потім у 1938 році закінчив курси удосконалення командного складу ВПС в Ульяновську. У 1938 році короткий час працював льотчиком-інструктором на Центральних авіаційних курсах у Москві, того ж року переведений на таку ж роботу до Києва. У лютому 1939 року, добровільно вступивши до Червоної Армії, був зарахований слухачем підготовчого курсу командного факультету Військово-повітряної академії ім. Жуковського[11]. У лютому 1940 року переведений в Енгельську військову авіаційну школу, яку закінчив у травні 1940 року[12][13].

За твердженням Степана Мікояна, коли почалася радянсько-фінська війна, Леонід Хрущов попросився на фронт, і його прохання було задоволене. Здійснив понад тридцять бойових вильотів на літаку Ар-2, бомбив лінію Маннергейма[14][15].

З 1940 року служив командиром екіпажу бомбардувальника СБ у складі 134-го бомбардувального авіаційного полку 46-ї авіаційної дивізії (ВПС Московського військового округу), полк базувався в районі Андреаполя (Тверська область).

З перших чисел липня 1941 року брав участь у німецько-радянській війні, полк і дивізія воювали у складі ВПС 22-ї армії Західного фронту[16]. Здійснивши 12 бойових вильотів, вже 16 липня 1941 року був представлений командиром дивізії до ордена Червоного Прапора (нагородження не відбулося)[13].

27 липня 1941 року в повітряному бою біля залізничної станції Ізоча літак Хрущова був підбитий, Леонід ледве дотягнув до лінії фронту, на нейтральній смузі здійснив аварійну посадку, при якій отримав важке поранення ноги, і на рік вибув з ладу. Проходив лікування в Куйбишеві, де познайомився зі Степаном Мікояном.

У лютому 1942 року старший льотчик 134 СБАП Західного фронту лейтенант Леонід Хрущов нагороджений орденом Червоного Прапора за 27 бойових вильотів, бомбардування артилерії і танків противника в районі Великих Лук і бомбардування німецької переправи в районі Десни[17].

У березні 1942 року виписаний зі шпиталю та направлений для перепідготовки до 3-го окремого навчально-тренувального авіаційного полку, де пройшов перенавчання на винищувач Як-7.

За спогадами Ради Хрущової (єдинокровної сестри Леоніда) та Степана Мікояна, восени 1942 року Леонід на вечірці, будучи п'яним і граючи у Вільгельма Телля (замість арбалета використовувався пістолет),[18] застрелив з необережності моряка, за що, був засуджений на вісім років з відбуванням на фронті[14][19] (цей факт ставиться під сумнів Ніною Хрущовою[12]). За іншими даними, інцидент швидко «зам'яли» без будь-яких судових інстанцій[18]. У тій компанії, крім Хрущова і загиблого моряка, за словами Степана Мікояна був ще Рубен Ібаррурі[18] (проте Рубен Ібаррурі влітку 1942 воював під Сталінградом, 24 серпня був тяжко поранений, а 3 вересня 1942 помер в евакогоспіталі на вечірці не був присутній)[20]. За твердженням тодішнього заступника Берії Івана Сєрова, йому доповіли про інцидент і він порадив начальнику УНКВС застосувати покарання у вигляді відправки на передові фронтові позиції: «Мені було шкода Микиту Хрущова, який перебував на Сталінградському фронті, а син п'яний відколов такий номер». За цими законами допускалося за такий злочин засудити на умовний термін із відправкою на передові позиції. Я порадив їм разом із прокурором ухвалити таке рішення"[21].

У грудні 1942 року Леонід Хоущов був направлений до 18-го гвардійського винищувального авіаполку 303-ї авіаційної винищувальної дивізії 1-ї повітряної армії (Західний фронт). За три неповні місяці старший лейтенант Хрущов встиг здійснити 28 навчальних та шість бойових вильотів, брав участь у трьох повітряних боях.

Загибель

[ред. | ред. код]

11 березня 1943 року Леонід Хрущов не повернувся з бойового вильоту. Його літак був збитий в районі Кожановка — Ясенок — Ашково на кордоні сучасних Калузької та Брянської областей. За спогадами льотчика І. О. Заморіна, що супроводжував його: "Коли FW-190 рвонувся на мою машину в атаку, зайшовши мені знизу під праве крило, Льоня Хрущов, щоб врятувати мене від смерті, кинув свій літак навперейми вогневому залпу фоккера … Після бронебійного удару літака Хрущова буквально розсипався! "[19][22].

Командування 18-го гвардійського винищувального авіаційного полку організувало пошуки місця падіння літака з повітря, запросили партизанів, але пошуки результатів не дали. Через півтора місяця Леоніда Хрущова виключили зі списків частини як безвісти пропалого[5][13][23]. У червні 1943 року посмертно був нагороджений орденом Вітчизняної Війни I ступеня (був представлений у квітні 1943 року)[12][24][25].

Незабаром після цього його дружину Любов Сизих заарештували за підозрою у шпигунстві та відправили до таборів на п'ять років[7]. У 1948 році її відправили на заслання в Казахстан. Остаточно вона звільнилася в 1956 році[26].

Як свідчив перекладач Віктор Суходрев, через роки Микита Хрущов згадував про Леоніда як про загиблого на війні[27].

Пам'ять

[ред. | ред. код]

Прізвище старшого лейтенанта Хрущова згадується на меморіальній дошці братського цвинтаря міста Жиздри Жиздринського району Калузької області[28]. За документами висловлюються припущення про його поховання там[29].

Конспірологічні версії зникнення Леоніда Хрущова

[ред. | ред. код]

Існують інші версії зникнення Леоніда Хрущова. Зокрема, відома версія В. Уділова, який стверджує, що Леонід з власної волі перелетів до німців і почав із ними співпрацювати. Потім він, нібито на вимогу Йосипа Сталіна, був викрадений спецгрупою СМЕРШ і розстріляний у Москві. Інше припущення — Леоніда було засуджено, з відома Сталіна, до вищої міри покарання за інший злочин, подробиці якого невідомі. Цієї версії дотримувався і особисто знайомий із Леонідом Хрущовим маршал авіації Іван Пстиго[30]. Уділов припускає, що тут криється секрет патологічної ненависті Микити Хрущова до Сталіна, і робить досить далекосяжні висновки: діяльність Микити Хрущова після смерті Сталіна, розстріл Берії пояснюються особистою помстою за смерть сина[31][32]. Родичі та товариші по службі Хрущова неодноразово спростовували ці версії[12][14][33].

Внучка Леоніда Ніна Хрущова вважає, що дезінформацію про зраду її діда цілеспрямовано поширював КДБ, щоб очорнити Хрущова після відставки[34]. Існували публікації, зокрема на радіо «Свобода», згідно з якими внучці Леоніда Ніні інформацію про зраду Леоніда нібито повідомив особисто В'ячеслав Молотов.[34] Однак сама вона в ефірі радіостанції « Ехо Москви» 3 серпня 2019 року заявила, що Молотов сказав їй прямо протилежне: що Леонід не був зрадником, а загинув у бою[35].

Герой Радянського Союзу Олександр Щербаков писав: «Загалом концепція „помста Хрущова Сталіну за сина“ явно не проходить. Виступаючи проти культу особистості Сталіна, Микита Хрущов мав якісь інші спонукальні мотиви».

Образ у кіно

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Нині район перебуває у складі Калузької області РФ.
  2. ↑ По батькові Микитович наводиться в офіційних документах та інших авторитетних джерелах, проте по-батькові від російських імен на -а з морфом -ович (Микитович, Саввович) суперечать літературній нормі. У разі, по батькові, відповідне правилам граматики російської, Микитич. Див. «Русская грамматика. Существительные, мотивированные существительными»; § 336. Процитовано 16 лютого 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ Торчинов В. А., Леонтюк А. М. Вокруг Сталина: Историко-биографический справочник. — СПб., 2000.
  4. ↑ Вестник online, # 9(346) от 28.04.2004.
  5. ↑ а б Память народа :: Донесение о безвозвратных потерях :: Хрущёв Леонид Никитович, 11.03.1943, пропал без вести,. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
  6. ↑ Хрущёва Н. Л. Пропавший сын Хрущёва, или когда ГУЛАГ в головах. Издательство: АИРО-ХХI, 2020 г. ISBN 978-5-91022-418-0
  7. ↑ а б Невестка Хрущёва рассказала о семье генсека СССР 18.02.2013
  8. ↑ Смерть на рельсах. Внучка Никиты Хрущева погибла под колесами электрички | Люди | Общество | Аргументы и Факты
  9. ↑ В Москве под колесами электрички погибла внучка Никиты Хрущева — РИА Новости, 08.06.2017
  10. ↑ https://newtimes.ru/articles/detail/116170/
  11. ↑ Хрущёв Леонид Никитович
  12. ↑ а б в г Нина Хрущёва. Презумпция невиновности Леонида Хрущёва // Огонёк. — № 31 від 02.08.2004. Архівовано з джерела 28 листопада 2009. [Архівовано 2009-11-28 у Wayback Machine.]
  13. ↑ а б в Кем был Леонид Хрущёв: героем или предателем?
  14. ↑ а б в Микоян Степан Анастасович. Мы — дети войны: Воспоминания военного лётчика-испытателя. — М. : Яуза Эксмо, 2006. — 23 грудня. — ISBN 5–699–18874–6. Архівовано з джерела 21 травня 2013. Процитовано 2023-06-26. [Архівовано 2013-05-21 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Сам Л. Н. Хрущев в своей автобиографии от мая 1940 года об участии в советско-финской войне не упоминает. Нет сведений о его участии в ней и в наградных документах Л. Н. Хрущева периода Великой Отечественной войны.
  16. ↑ Память народа. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2023. [Архівовано 2016-12-20 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Память народа :: Документ о награде :: Хрущёв Леонид Никитович, Орден Красного Знамени. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
  18. ↑ а б в Что произошло с сыном Никиты Хрущева на самом деле? [Архівовано 2020-09-19 у Wayback Machine.]
  19. ↑ а б С. Бондаренко. Рада Хрущёва об отце и семейных тайнах // Ведомости. — № 15.11.2003. Архівовано з джерела 3 вересня 2007. [Архівовано 2007-09-03 у Wayback Machine.]
  20. ↑ Тем не менее, эпизод с убийством на вечеринке по неосторожности в присутствии Р. Ибаррури имеется в художественном фильме режиссёра Юрия Озерова «Сталинград»; но по фильму этот эпизод происходит в начале 1942 года.
  21. ↑ Серов И.А. Записки из чемодана. Тайные дневники первого председателя КГБ, найденные через 25 лет после его смерти / под ред., с коммент. и прим. Александра Хинштейна. — Москва : Абрис, 2019. — С. 98. — ISBN 978-5-00111-086-6.
  22. ↑ См.,.
  23. ↑ Память народа :: Донесение о безвозвратных потерях :: Хрущёв Леонид Никитович, 11.03.1943, пропал без вести,. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
  24. ↑ Память народа :: Документ о награде :: Хрущёв Леонид Никитович, Орден Отечественной войны I степени. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
  25. ↑ Архивированная копия. Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 28 грудня 2014.
  26. ↑ «после моего ареста моя дочь осталась в семье Хрущёвых и Никиту Сергеевича называла папой» 25.09.2009
  27. ↑ Личный переводчик Хрущёва, Брежнева и Горбачёва Виктор СУХОДРЕВ: "Я знал восьмерых президентов США — от Эйзенхауэра до Буша-старшего… [Архівовано 2013-10-23 у Wayback Machine.] // «Бульвар Гордона»
  28. ↑ Память народа :: Донесение о безвозвратных потерях :: Хрущёв Леонид Никитович,, ,. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
  29. ↑ Память народа :: Донесение о безвозвратных потерях :: Хрущёв Леонид Никитович,, ,. pamyat-naroda.ru. Процитовано 24 липня 2016.
  30. ↑ «Выполняя приказ, мы не останавливались ни перед чем»
  31. ↑ [1] [Архівовано 2009-09-18 у Wayback Machine.]. По публикации Вадима Удилова в «Новой газете» 17.02.1998
  32. ↑ Иосиф Виссарионович Сталин | О СЫНОВЬЯХ ХРУЩЁВА БЕЗ РУМЯН. Архів оригіналу за 9 квітня 2009. Процитовано 12 червня 2011.
  33. ↑ Нина Хрущева в программе Леонида Велехова, часть 2 // РС/РСЕ, 17 августа 2019
  34. ↑ а б ГУЛАГ в голове. Что случилось с сыном Никиты Хрущева? // Радио «Свобода», 28 Апреля 2019
  35. ↑ передача [Архівовано 2019-08-04 у Wayback Machine.] из цикла «Цена Победы» на Эхо Москвы (аудио)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хрущов_Леонід_Микитович&oldid=43933094