Центральний Військово-Революційний Комітет Донбасу — Вікіпедія

Центральний Військово-Революційний Комітет Донбасу
Загальна інформація:
Юрисдикція:
Тип:	Губернська рада ДКРР
Структура:
Голова ЦВРКД:	Грузман Шулим Айзикович[1][2] (РСДРП(б)) з 17.12.1917- 28.01.1918
Голова ЦВРКД:	Харечко Тарас Іванович[3] (РСДРП(б)) з 02.1918 - 05.1918
Голова ЦВРКД:	Васильченко Семен Пилипович (РСДРП(б)) з 17.01.1919 - 01.02.1919
Голова ЦВРКД:	Харечко Тарас Іванович (РСДРП(б)) з 01.02.1919[4] - 18.03.1919

Центральний Військово-Революційний Комітет Донбасу ЦВРКД — координаційний орган більшовицьких організацій і збройних угруповань, діяв і претендував на владу в окремих регіонах Катеринославської та Харківської губерній колишньої Російської імперії протягом 1917—1919 рр.^[5]

Також носив назви:

• Центральне бюро військово-революційних комітетів Донбасу
• Центральне бюро рудничних і гірничозаводських комітетів 
• Центральне бюро ревкомів (Центробюроревком)
• Центральний ревком Донбасу (Центроревком ДБ)^[6]

4 (17) грудня 1917 р. з ініціативи районного комітету більшовиків на ст. Микитівка відбувся з'їзд підконтрольних більшовикам ревкомів Донецького басейну. На ньому було обрано координаційний орган більшовицьких збройних загонів — Бюро військово-революційних комітетів Донбасу^[7]

До його складу увійшли 5 осіб: Грузман Шулим Айзикович, Пономарьов Дем'ян Іванович, Хильков Семен Олексійович, Харечко Тарас Іванович і Сирцов Сергій Іванович, якого незабаром змінив Трифонов Євген Андрійович.^[8][9]

Крім цих людей за відомостями А. Фролова в ревком увійшли представники Макіївського району Митрофанов, Рябцев.^[10]

5(18) січня 1918 за рішенням бюро військово-революційних комітетів Донбасу з представників петроградського, московського та місцевих червоногвардійських загонів утворений Центральний штаб Червоної гвардії Донбасу.^[11]

28 січня 1918 р. конференція підконтрольних більшовикам ревкомів і рад Донбасу реорганізувала Бюро у Центральний військово-революційний комітет Донбасу.^[12], який діяв до моменту зайняття України військами Німеччини та УНР.

1 квітня 1918 Центральний ревком Донбасу віддав наказ усім ревкомам приступити до евакуації майна у зв'язку з наступом німецьких військ.

Після заняття німцями Ростова-на-Дону військовий відділ і частина членів ЦВРКД не припинили свою роботу а разом з 5-ю армією РСЧА евакуювалися в Царицин. 3 -го липня 1918 року Центральна Штаб Червоної Гвардії Донбасу і частина членів ЦВРКД прибутку в Царицин після чого згадки про ЦВРКД і ЦШКГД зникають.^[13]

В оперативному звіті який отримав Вацетіс 20 грудня 1918 роки вже згадується що в Донбасі діє Обласний революційний комітет і його військовий орган Оперативний штаб який керує місцевими повстанцями. Оперативний штаб діяв в союзі з частинами Махно очищав регіон від частин Армії УНР та Донської армії і відновлює радянську владу.^[14]

У грудні 1918 року Ревком було відновлено більшовиками з метою захоплення влади в умовах евакуації німецьких військ та антигетьманського повстання. Деякий час ревком працював у підпіллі, після захоплення більшовиками Донбасу та створення ними Донецької губернії 5 лютого він працював легально-на ст. Яма. Став органом управління Донецької губернії.^[15]

За іншими відомостями відомим їх газети «Известия ЦВК» від 26 січня 1919 року стало відомо що 23 січня на станції Яма був утворений Центральний Військово-Революційний комітет Донецького басейну. Президія складався з трьох чоловік ініціатора колишнього наркома ДКР Васильченко Семена, колишнього голови ЦВРКД в 1917—1918 році Харечко Тараса і деякого Ясного. Функціонувало 7 відділів.^[16]

При цьому український уряд в Харкові (ВУЦВК) на створення ревкому відреагувало з подивом тому що не хто не давав розпорядження на створення цієї структури в Донбасі. Негативно на створення ЦВРКД відреагував Донське бюро РКБ, член РКБ Френкель писав до Харкова:

"Безсумнівно, що ця затія на станції Яма або авантюра або фантастична затія, абсолютно не викликається об'єктивними веліннями революції.

Безсумнівно також і те, що буде, ймовірно, повторюватися, історія лютого — травня 1918 і слідом за станцією Яма, на цілому ряді інших станцій будуть організовані «республіки» «центрально-військово революційні комітети» і всякі інші і всякими дозвільними суб'єктами і шукачами пригод. "^[17]

При цьому Донське бюро РКП виступало проти відновлення Донецько-Криворізької республіки. Бажаючи попередити відродження Донецько-Криворізької республіки Донське бюро 28 січня зажадало щоб до Харкова і на станцію Яма відправити члена ЦК для обстеження нової організації і для прийняття потрібних заходів. Шляхом посередництва Ворошилова 5 лютого конфлікт був врегульований шляхом створення другої Донецької губернії а ще до цього 1 лютого ЦВРКД був легалезірованн як губернський орган влади.^[18]

Незабаром, 1 лютого, з Харкова, який був тоді столицею Радянської України, надійшла телеграма:

«Центральний Военоревком Донецького Басейну, що виник в процесі боротьби за звільнення Донецького Басейну, затверджується на правах Тимчасового Губернського Ревкома з найменуванням: Військовий Революційний Комітет Донецького басейну в складі 7 членів: т.т. Тараса, Хотимський (Бориса), Смолякова, Шишкова, Хилькова, Марапулеца і Пономарьова… Народний комісар вн. управління Ворошилов»^[4][19]

З 4 грудня 1917 — 4 січня 1918

• Харечко Тарас Іванович — голова.
• Грузман Шулим Айзикович — голова.
• Пономарьов Дем'ян Іванович — військовий відділ.
• Сирцов Сергій Іванович — фінансовий відділ.
• Хильков Семен Олексійович

Крім того, активну роботу вели за дорученням бюро — Фролов, Дубові (батько і син), Малахов, Вайнер, Острогорский, Лапін, Кліпів, Шишковський, Коробкін, Шкуро. Подільський, Варганов, Сухоруков, Таран, Манагаров, Рязанцев, Сергєєв, та ін.

4 січня 1918 — 28 січня 1918

• Харечко Тарас Іванович — голова.
• Грузман Шулим Айзикович
• Пономарьов Дем'ян Іванович — військовий відділ.
• Хильков Семен Олексійович
• Трифонов Євген Андрійович

28 січня 1918 — 1 березня 1918

• Харечко Тарас Іванович — голова.
• Грузман Шулим Айзикович
• Пономарьов Дем'ян Іванович — військовий відділ.
• Хильков Семен Олексійович
• Трифонов Євген Андрійович
• Пашина — застрелилася через нез'ясовані особисті мотиви і померла в лікарні Ртутного рудника в лютому 1918 р

1 березня 1918 — була проведена реорганізація шляхом об'єднання колегії ЦВРКД і ЦШЧГДБ

Колегія ЦВРКД

• Харечко Тарас Іванович
• Вербицький Карл Борисович
• Михайлов
• Фіногенов Ілля
• Пєліхов Семен Григорович
• Грузман Шулим Айзикович
• Пономарьов Дем'ян Іванович
• Хильков Семен Олексійович

У першій половині березня в колегію ЦВРКД біли включені члени розформованого Штабу 8-ї армії, Баранов, Геккер, до 8 квітня, Крусер.

Голови відділів

• Відділ мобілізації — Соколов
• Відділ формування і навчання — Пєліхов Семен Григорович
• Відділ постачання — Фіногенов
• Відділ зв'язку — Михайлов
• Організаційно — агітаційний відділ — Вербицький
• Оперативна колегія — Пономарьов, Соколов, Фіногенов.
• Медико-санітарний відділ — Семашко А. незабаром його замінила Єсава.
• Видавничий відділ — Грузман Шулим Айзикович
• Фінансовий відділ — Хильков Семен Олексійович
• Начальник ЦШЧГД — Пономарьов Дем'ян Іванович
• Голова ЦВРКД і ЦШЧГД — Харечко Тарас Іванович
• Секретар ЦШЧГД — Осташенков.^[20]

Після прибуття Васильченко Семена який хотів відродити ДКР і Харечко Тараса до повстанців на станцію Яма перший і другий 17 січня відродили ЦВРКД бажаючи закріпити свою владу в регіоні при цьому частина слена ЦПР взяли участь в роботі ЦВРКД.

ЦВРКД складався з 10 осіб.

Президія:

• Васильченко Семен Пилипович
• Харечко Тарас Іванович
• Ясний

Після проголошення Донецької губернії в 1 лютого 1919 зі складу ЦВРКД були призначені нові члени ЦВРКД у складі 7 чоловік^[4]:

• Харечко Тарас Іванович
• Хотимський Валентин Іванович
• Смоляков Лазар Абрамович
• Шишков Петро Іванович
• Хильков Семен Олексійович
• Марапулець Василь Семенович
• Пономарьов Дем'ян Іванович^[21]

Суперечливі члени ЦВРКД

• Медне Едуард Мартинович
• Каменський Абрам Захарович^[22]

• Першак, Д. А. Хроника великих дней / Д. А. Першак. Донецк: Донбас, 1977.
• Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 3. — М.-Л.: Госвоениздат, 1932. — 350 с. — Тираж 5000 экз.;
• Прокофьева Л. Т. Не смолкнет слава. Историко-краеведческий очерк о периоде гражданской войны в Донбассе (1917—1920 гг.) Донецк: Донбас, 1978. 160 с.
• Борьба за Октябрь на Артемовщине. Сборник воспоминаний и статей. 1929 г. Острогорский М. (сост.) Издательство: Издательство «Пролетарий»
• История рабочих Донбасса Том 1 Рабочие Донбасса в эпоху капитализма и в переходный период от капитализма к социализму. 1981 Издательство: «Наукова думка». Киев.
• «Летопись революции» 1927. № 5-6 (26-27) Історичний журнал. До 1929 був друкованим органом Істпарту ЦК КП(б)У, потім — друкованим органом Інституту історії партії і Жовтневої революції на Україні при ЦК КП(б)У. 1922—1933
• Борьба за власть Советов на Дону 1917—1920 гг.: Сборник документов. Ростов-на-Дону, 1957.
• Збірник статей. — Донецьк: Донецький національний університет, 2010. — 264 с.

• Донецько-Криворізька радянська республіка
• Донецька губернія
• Протести в Юзівці 20 березня 1918 року
• Слов'янське повстання
• Повстання в Маріуполі