French
DeutschЧернь чубата — Вікіпедія
| Чернь чубата | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Самець та самка | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Aythya fuligula (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
|
Чернь чубата[1] (Aythya fuligula) — водоплавний птах родини качкових, широко поширений в Євразії. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Належить до мисливських птахів. Чернь чубата включена до Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів.
Відрізняються від інших ниркових качок темним кольором оперення, контрастним білими боками і чубом на голові. Маса тіла 0,5—1,0 кг, довжина тіла 40—47 см, розмах крил 67—73 см. У самця в шлюбному вбранні голова, шия, верх тулуба, воло, підхвістя і хвіст чорні. На голові і волі зелено-фіолетовий полиск; на потилиці довгое перо у вигляді «чуба». Боки тулуба, груди, черево, спід крил, а також «дзеркальце» білі. Дзьоб сірувато-блакитний. Ноги темно-сірі. Райдужна оболонка ока жовта. У самця в позашлюбному вбранні темні частини тіла без полиску, чорно-бурі; боки тулуба буруваті; «чуб» короткий. У дорослої самиці оперення голови, шиї, вола, верху і боків тулуба темно-буре; «чуб» короткий; біля основи дзьоба білі плями. Молодий птах схожий на самицю, але «чуба» немає; білі плями біля основи дзьоба ледь помітні.
Поширені в Північній і Східній Європі і майже по всій азійській частині Росії, крім крайньої Півночі і південних районів. Зимують у Західній і Південній Європі, в Східній Африці і в Південній Азії. Зимують також біля морського узбережжя. Під час перельотів концентруються вздовж великих річок, лиманів та озер. Під час міграцій і на зимівлях збираються великі зграї, які тримаються відкритих плесів та нараховують до декількох тисяч птахів.
В Україні гніздиться головним чином в Поліссі — у Київській, Чернігівській і Полтавських областях; мігрує скрізь; регулярно зимує біля морського узбережжя та в пониззі Дніпра, трапляється взимку і в інших регіонах.
Чисельність в Європі оцінюється в 730—880 тис. пар, в Україні — 1550—2950 пар[2].
Віддає перевагу великим водоймам з прісною водою: великим озерам, водосховищам, ставкам, річкам з повільною течією. Меншою мірою зустрічається в естуаріях та заплавах річок, на невеликих лісових озерах та морських лагунах. У період розмноження тримається вздовж берегів, густо порослих осокою, рогозом або іншою рослинністю. Більшу частину часу проводить на воді; добре плаває та пірнає на глибину до 3—4 м (рідше до 10 м). З води підіймається важко, шумно, з розбігу, але політ стрімкий та легкий. На суходолі пересувається незграбно.
Статева зрілість настає у віці одного, рідше двох років. Гніздиться парами або невеликими колоніями до 20—25 пар. Віддає перевагу гніздуванню на невеликих острівцях або плавунах, але будує також гнізда у заплавах річок або на березі лучного озера. Гніздо чашоподібне, складається зі стебел та листя свіжої або торішньої трави; будує його тільки самиця. Гніздо зазвичай розташоване на землі, неподалік від води та добре вкрите водною рослинністю — заростями очерету або осоки. Гніздо всередині рясно вистелене темно-брунатним пухом, який качка вищипує зі свого черева. Діаметр гнізда 20—23 см, висота до 10 см. Діаметр лотка 18—20 см, глибина 8 см. Протягом сезону зазвичай одна кладка з 8—11 яєць. У випадку її втрати самиця може відкласти повторну. Інколи зустрічаються великі кладки до 20—27 яєць, що відкладаються різними самицями. Яйця оливково-сірого або зеленувато-сірого кольору, розміром 59 х 41 мм та вагою близько 56 г. Період інкубації становить 23—28 діб, насиджує лише самиця[3].
Живляться переважно тваринною їжею: молюсками, личинками комах, але за браком тваринної їжі поїдають зелені частини рослин.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
- ↑ del Hoyo, J., Elliott, A. & Sargatal, J. (1992) Handbook of the Birds of the World. Volume 1: Ostrich to Ducks. Lynx Editions, Barcelona ISBN 978-84-87334-10-8
- Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
- Фауна Украины. Т. 5. Птицы. Вып. 3. Гусеобразные / Лысенко В. И. — К. : Наукова думка, 1991. — 208 с. — ISBN 5-12-001367-8.