Чех (князь) — Вікіпедія

Чех (чеськ. Čech), або Боге́м (лат. Bohemus, Богемус) — легендарний прабатько чехів. Вперше згадується як князь Богем в латинській «Chronica Boemorum» Козьми Празького (1125). Він із своїм племенем осів на незаселених землях і заснував державу, назвавши її своїм іменем. Хроніка розповідає, що князь заснував своє місто на горі Ржип, де також було капище (богів і ритуали вони принесли із своєї батьківщини). За Космасом, після Богема влада перейшла до Крока, що був його сином (так пише Градісте-Опатовіцький (Hradiště-Opatovice) літопис). Хроніка Даліміла вказує на те, що Богем прибув до чехів разом із дружиною і 6 братами з Каринтії, звідки його вигнали за вбивство. Літописець Вацлав Гаєк провів підрахунки, за якими Богем зі своїм плем'ям осів у Чехії в 644 році. Нарешті, Великопольська хроніка зазначає, що Чех був молодшим братом Ляха і Руса, і прибули вони із Паннонії. В пізнішій, чеській версії, цієї легенди, Рус уже не згадується.

• Чех, Лех і Рус

• Сас П. М. Чех, Лех і Рус [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 534. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Strzelczyk Jerzy, «Mity, podania i wierzenia dawnych Słowian», «Rebis», Poznań, 2007, ISBN 978-83-7301-973-7

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чех (князь)