Дрізд чорний — Вікіпедія

Чорний дрізд
Співⓘ
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Дроздові (Turdidae)
Рід: Дрізд (Turdus)
Вид: Чорний дрізд
Turdus merula
Linnaeus, 1758
Мапа поширення чорного дрозда
Мапа поширення чорного дрозда
Посилання
Вікісховище: Turdus merula
Віківиди: Turdus merula
EOL: 45510215
ITIS: 179757
МСОП: 103888106
NCBI: 9187
Fossilworks: 365958
Спів
Спів чорного дрозда

Дрізд чо́рний[1], або кіс, род. в. ко́са[2] (Turdus merula) — вид птахів роду дроздів (Turdus) родини дроздових (Turdidae). Поширений майже по всій території Європи, інтродукований в Новій Зеландії та Австралії. В Україні — гніздовий, перелітний, зимуючий вид.

Чорний дрізд — птах, розміром значно менший за галку, але удвічі більше горобця. Маса тіла 80-110 г, довжина тіла близько 25 см. Дорослий самець цілком чорний; дзьоб і навколоочне кільце жовті або жовтогарячі; ноги темно-бурі. Доросла самка темно-бура; низ світліший, з нечіткими темно-бурими плямами на волі; дзьоб темно-бурий; жовтого навколоочного кільця нема. Молодий птах подібний до дорослої самки, але світліший, зі світлими плямами зверху і темними — знизу. Від гірського дрозда відрізняється суцільно темним забарвленням крил і відсутністю білої смуги на волі, а дорослий самець — також однотонно жовтим дзьобом та жовтим навколоочним кільцем.[3]

Чорний дрізд – майстер вишуканого імітування різних звуків. Своє вокальне соло він нерідко прикрашає свистом, яким хазяї підзивають до себе своїх собак, виском автомобільних гальм, свистом чайника або дзвінками телефонів[4]

Поширення та умови існування

[ред. | ред. код]

Дрозди живуть у лісах з будь-яких деревних порід. Вони селяться як у теплих тропічних лісах, так і в північних гаях, навіть у чагарниках та саванах, а останнім часом — і в міських парках та садах.

Поширені в більшості країн Європи. Ареал з Європи доходить до північного узбережжя Середземного моря Африки. У меншій кількості, чорні дрозди розповсюджені від берегів Чорного моря до берегів Каспійського моря. Невелике поширення чорних дроздів є у Індії та у більшій чисельності на півострові Індокитай. Менша за кількістю популяція є по всій Австралії та Новій Зеландії.

В Україні чорний дрізд є одним з найпоширеніших видів дроздів.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Гніздо будує не високо над землею, будує з ґрунту, обмазує землею. Іноді краде землю з квіткових горщиків. Гнізда дрозди в'ють із тоненьких сухих прутиків, моху, корінців, та інших стеблин. Усередині з посиленою дбайливістю чорні дрозди викладають суху траву. У гнізді чорного дрозда найчастіше 2-4 яйця, забарвлених в зеленуватий, або синюватий колір, з крапочками рудого кольору. Пташенята народжуються безпомічними. Розміром вони трохи менші за горобця.

Коли до гнізда наближається чужий, зазвичай самець, сміливо атакує ворога. А якщо оборона не приносить результату, дрізд прикидається хворим і кульгавим, ідучи і ведучи за собою, ворога подалі від гнізда.

Живлення

[ред. | ред. код]

Живляться дрозди цього виду комахами, слимаками, черв'яками, рідше всякими ягодами. Чорний дрізд дуже любить дощових черв'яків, уміє витягати їх із землі, не розриваючи на частини.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Традиційне для більшості слов'янських народів, у тому числі українських гуцулів, ім'я цього птаха дало назву низці географічних об'єктів. Серед найвідоміших:

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Б. Д. Грінченко. Словарь української мови, т. 1-4. Київ, 1958–1959
  3. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  4. Співи Птахів (19 липня 2019), Дрізд чорний (рідкісні звуки птахів) [Turdus merula / Чёрный дрозд ] - співи птахів, процитовано 19 липня 2019
  5. О. О. Бірюкова. Феномен Косовського конфлікту: етнополітичний аспект аналізу[недоступне посилання з липня 2019]
  6. Історія Косова на сайті Kosiv Art. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 19 грудня 2017.