Чуб (зачіска) — Вікіпедія

Чу́б, чупри́на — чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові. Одні з найперших згадок про чуб є у візантійських описах князя Святослава Ігоровича.

Була поширена у євразійських кочовиків, а також народів, що виводили від них своє походження. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. В Османській імперії чуб був зачіскою яничарів. У Речі Посполитій був атрибутом «сарматської моди» й мав поширення серед шляхти і козаків.

На теренах Східної Європи найдовше зачіска носилася в Україні: до кінця XVIII століття серед січового козацтва (як ознака приналежності до Січі), а до 1-ї половини XIX століття — українських міщан (як символ приналежності до козацького народу). Інші назви — чуприна, оселедець (російська назва від Катерини ІІ), хохол (московська назва шляхетсько-козацької зачіски в XVII—XIX століттях й зневажлива назва українців, що від неї походить).

Одні з найперших згадок про чуб знаходяться у візантійських описах князя Святослава Ігоровича, при цьому така зачіска розглядається як ознака знатного походження. Зокрема відомий візантійський історик-хронист Лев Диякон таким чином зображує київського князя^[1]:

…середнього зросту, не надто високого й не дуже низького, бровастий, з ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим волоссям над верхньою губою. Голова була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду…

Відомо, що тюрки-кизилбаші голили бороди, відпускали довгі азербайджанські вуса, а на голеній голові залишали чуб.^[2] За словами агента Московської компанії Лайонеля Племтрі, який побував в Сефевідській імперії в 1568—1574 рр., довжина чуба в кизилбашів могла досягати 2 футів (~ 61 см), а її власники вірили в те, що за допомогою нього вони легше перенесуться на небо, коли помруть.^[3]

Також широко поширеною чуприна була за часів козаків, ставши одним з основних елементів опису козака в образотворчому мистецтві та літературі:

Степан Руданський^[4]

Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим^[5].

Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу.^[6] Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди^[7]. В Україні існував навіть спеціальний термін «чупринди́рь»^[8] — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові^[9].

Щоб отримати право поголити чуприну згідно козацького звичаю, молодики повинні були пройти ряд випробовувань.^[10]

• 
  Борці Делі
• 
  Герб князів Шварценбергів з головою яничара
• 
  Скульптура турка^[11] в складі пам'ятника Великому Магістрові Ніколо Коттонеру з Мальтійського собору
• 
  Османський кіннотник з чубом
• 
  Поляки б'ють чубатих яничарів під Віднем 1683
• 
  Ян ІІІ Собеський над яничаром
• 
  Зліва надгробок у вигляді мужчини з довгим чубом на кладовищі юруків-алевітів в турецькому Елазигі. Зправа - юрук з чубом на фотографії Фелікса фон Лушана.

• 
  Азербайджанець з Карабаху під час траурної ходи з традиційною зачіскою "кекіл".

• 
  король Стефан Баторій
• 
  князь Дмитро Вишневецький
• 
  князь Ольбрахт-Владислав Радзивілл
• 
  Вацлав Лещинський
• 
  князь Ярема Вишневецький
• 
  Томаш Замойський
• 
  князь Єжи Оссолінський
• 
  Миколай Вольський
• 
  Олександр Корвін-Госевський
• 
  Фелікс Тишкевич
• 
  Мартин Тишкевич
• 
  Тадеуш Рейтан
• 
  Пажі (правий з чубом)
• 
  Шляхта на заручинах Лжедмитра.

• 
  Дмитро Вишневецький
• 
  Отаман
• 
  Козак Мамай. 18 століття
• 
  18 століття
• 
  19 століття
• 
  20-21 століття, сучасний бандурист з Ялти (АР Крим) Остап Кіндрачук

• 
  Тризна воїнів Святослава, Руси
• 
  Святослав I Хоробрий
• 
  Святослав I Хоробрий
• 
  Гуни на Каталонських полях

• Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1 (укр.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чуб (зачіска)

• Оселедець // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1249-1250. — 1000 екз.
• «Оселедець», або чуприна Зачіски // Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 2. / Олекса Воропай. — Мюнхен: Українське видавництво, 1958. — C. 232—233.
• Чоловічі зачіски та головні убори // Ілюстрована енциклопедія українського народу. Звичаї. Свята. Традиції / Уклад. І. І. Сметана. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012. — 416 с. — С. 60—62.
• Чуб // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2063. — 1000 екз.
• Оселедець // Етимологічно-семантичний словник української мови. Т. 3: М — О / Митрополит Іларіон. — Вінніпег: Накладом Товариства «Волинь», 1982. — С. 394—395.
• Левержет // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 814. — 1000 екз.