Шафранов Петро Григорович — Вікіпедія

Петро Григорович Шафранов
рос. Пётр Григорьевич Шафранов
Народження9 січня 1901(1901-01-09)
с. Велике Фролово
Смерть4 листопада 1972(1972-11-04) (71 рік)
Москва
ПохованняНоводівичий цвинтар
КраїнаСРСР СРСР
ПриналежністьПрапор Радянської армії Радянська армія
Рід військ артилеріяпіхотаППО
ОсвітаСумське вище артилерійське командне училище і Військова академія ракетних військ стратегічного призначення ім. Петра Великого
Роки служби19191966
ПартіяКПРС
Звання Генерал-полковник
Війни / битвиГромадянська війна в Росії
Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня

Петро Григорович Шафранов (рос. Пётр Григорьевич Шафранов; 9 січня 1901(19010109) — 4 листопада 1972) — радянський військовий діяч, Герой Радянського Союзу (1945), генерал-полковник. Депутат Верховної Ради СРСР III скликання (1950—1954).

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 9 січня 1901 року в селі Велике Фролово, нині Буїнського району республіки Татарстан, у селянській родині. Росіянин.

У Червоній Армії з жовтня 1919 року. Учасник Громадянської війни.

В 1923 році закінчив Саратовські артилерійські курси, у 1928 році Сумську артилерійську школу. Член ВКП(б) з 1926 року.

З 1928 по 1930 рік — командир батареї і тимчасовий виконувач обов'язків начальника полкової школи 56-го артилерійського полку (Псков).

у 1934 році закінчив артилерійську академію імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1935 року — інженер, з вересня 1937 року — начальник відділення Головного артилерійського управління РСЧА. З липня 1938 року — начальник сектора та начальник відділу у Комітеті оборони при РНК СРСР.

У фронтах німецько-радянської війни полковник П. Г. Шафранов з липня 1941 року. Спочатку як командир 778-го артилерійського полку 247-ї стрілецької дивізії 31-ї армії Резервного фронту. З жовтня 1941 року Шафранов командував артилерією 249-ї стрілецької дивізії в 22-й і 4-й ударній арміях на Калінінському і Північно-Західному фронтах.

249-та стрілецька дивізія в березні 1942 року за бойові успіхи була перетворена в 16-ту гвардійську стрілецьку дивізію. У вересні 1942 року став командиром цієї дивізії, переданої в 30-ту армію Західного фронту.

22 листопада 1942 року отримав чергове військове звання — генерал-майор.

У вересні 1943 року П. Г. Шафранов став командиром 36-го гвардійського стрілецького корпусу у складі 11-ї гвардійської армії Брянського, 2-го і 1-го Прибалтійських, 3-го Білоруського фронтів.

Від 13 вересня 1944 року у званні генерал-лейтенанта.

У жовтні-грудні 1944 року генерал-лейтенант П. Г. Шафранов командував 5-ю армією, а в грудні 1944 — травні 1945 року — 31-ю армією на 3-му Білоруському і 1-му Українському фронтах. До кінця січня 1945 року 31-ша армія підійшла до укріплень «Хайльсбергского трикутника». 8 лютого 1945 був штурмом узятий місто Ландсберг. Генерал-лейтенант П. Г. Шафранов керував з'єднаннями армії при ліквідації угруповання супротивника у березні-квітні 1945 року західніше міста Кенігсберга (нині — місто Калінінград).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань генерал-лейтенанту Петру Григоровичу Шафранову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 7418).

Після ліквідації Кенігсберзької угруповання гітлерівців 31-шу армію спішно перекинули до складу 1-го Українського фронту в Сілезію. На території Чехословаччини генерал Шафранов зустрів День Перемоги, беручи участь у Празькій операції.

Після війни продовжував командувати 31-ю армією. У 1948 році П. Г. Шафранов закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Е. Ворошилова.

Командував об'єднанням, військами ППО округів. На 1950 рік — командувач військ Донбаського району протиповітряної оборони (ППО) СРСР.

З липня 1956 року — начальник кафедри ППО Вищої військової академії, з грудня 1956 року — начальник Військової командної академії ППО.

З 18 лютого 1958 року у званні генерал-полковника.

У 1959—1966 роках — представник Головного командування Об'єднаних Збройних Сил держав — учасниць Варшавського Договору.

З 1966 року — у запасі. Жив у Москві. Помер 4 листопада 1972. Похований на Новодівичому кладовищі.

Література

[ред. | ред. код]
  • Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воєнвидав, 1988 — сторінка 764

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник:
генерал-полковник Крилов М. І.
жовтень 1943жовтень 1944
Командувач 5 А
жовтеньгрудень 1944
Наступник:
генерал-полковник Крилов М. І.
грудень 1944 — по кінець війни
Попередник:
генерал-полковник Глаголев В. В.
27 травня 194415 грудня 1944
Командувач 31 А
15 грудня 19449 липня 1945
Наступник:
н/д