Штундизм — Вікіпедія

Штундизм (від нім. Stunde — година) — застаріла, історична, народна^{[джерело?]} назва руху протестантів на півдні царської Росії, на землях сучасної України, Білорусі, Польщі, започаткованого серед німецьких колоністів (лютеран, реформатів, менонітів)^[1]. Назва охоплювала вірних різних течій євангельських християн: п'ятидесятників, баптистів, адвентистів, штундистів тощо^{[джерело?]}.

Штундисти, штунди — прийнята в православ'ї назва членів ряду християнських конфесій, які виникли в 2-й половині XIX ст. в царській Росії під впливом протестантів, що переселилися сюди із Західної Європи.

Штундизм поширився на півдні України у середині 19 ст. Місцевому православному населенню подобалися молитовні години німецьких колоністів меннонітів, з читанням Біблії, співом гімнів, з активною участю вірян.

Склалися дві основні течії штундизму — біблійські християни (великоруська штунда) та духовні християни (пд.-рос. штунда), які утворили основу російського баптизму.

У висліді діяльності неофітів (селяни Онищенко і його учень Михайло Ратушний на Одещині, Вітенко і Герасим Балабан на Київщині, Іван Рябошапка на Херсонщині) та інших штундизм швидко розповсюджувався і виявився у різних формах, між ними як віровизнання с. Чаплинки, що його склав селянин Я. Коваль.

У 1870-их pp. штундисти і баптисти почали відокремлюватися від православної церкви^[2], закладаючи громади євангельських християн, які 1879 були офіційно визнані як секта, що сприяло їхньому розвиткові, творенню домів молитви, друку збірників релігійних пісень тощо. 1884 відбувся з'їзд штундистів, баптистів і молоканів з пашковцями. 1894 року міністерство внутрішніх справ заборонило молитовні збори штунд, і лише революція 1905 скасувала це й попередні обмеження. Тоді євангельські християни настільки зміцніли, що заснували у молоканській Астраханці (Таврія) місіонерську семінарію.

Революція 1917 спершу сприяла поширенню штундизму, пробуджуючи серед вірних також національну свідомість (хоч мова проповідей і тексти гімнів ще лишалися переважно російською).

Між двома світовими війнами штундизм (в його п'ятидесятницькому варіанті) поширився також серед православного населення Волині й Поділля. В 1930 у Рівному оформилося Об'єднання слов'янських євангельських християн, яке мало 95 громад і нараховувало понад 30 000 вірних та мало 20 проповідників і 6 місіонерів.

З приходом радянської влади групи штунд зазнали дискримінації, проте, попри переслідування, кількість євангельських християн сягало до 2 млн в СРСР. В 1926 році українські євангельські християни мали окреме Всеукраїнське об'єднання, що входило до Всесоюзного об'єднання штунд (як різні групи євангельських християн-баптистів). В 1960 році на Харківщині було 56 громад, на Київщині 170, відбувалося близько 15 000 хрещень щороку. Більше половини усіх штунд в СРСР жило на українських землях. Прохання про захист від переслідувань радянської влади, з якими вони зверталися до міжнародних релігійних і гуманітарних організацій, залишилися без наслідків.

З початку XX ст. термін «штундизм» втратив самостійне значення.

Ця стаття містить перелік посилань, але походження окремих тверджень залишається незрозумілим через брак внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. (листопад 2019)

• Штундизм // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.

Це незавершена стаття про протестантизм. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Штундизм