Ядерне горіння кисню — Вікіпедія

Я́дерне горі́ння ки́сню — набір реакцій ядерного синтезу за участю ядер 16O, що відбуваються в надрах зір, важчих за Сонце. Горінню кисню передує ядерне горіння неону, а за ним слідує ядерне горіння кремнію. Коли ядерне горіння неону закінчується, ядро зорі стискається і нагрівається, доки не досягне температури займання для горіння кисню. Реакції горіння кисню подібні до реакцій горіння вуглецю, однак через вищий кулонівський бар'єр кисню вони мусять відбуватися при вищих температурах і густинах.

Реакції

[ред. | ред. код]

Ядерне горіння кисню запалюється за температур (1,5–2,6)×109 K[1] та густин (2,6–6,7)×10 12 кг/м3[2]. Основні реакції наведені нижче[3][4], а вказані коефіцієнти розгалуження відповідають високим температурам, коли дейтронний канал відкритий[3][5][6][7][8][9]:

    →   + α + 9.593 МеВ (34 %)
      →   + p + 7.676 МеВ (56 %)
      →   + n + 1.459 МеВ (5 %)
      →   + 2 p + 0.381 МеВ
      →   + d − 2.409 МеВ (5 %)
      →   + γ + 16.539 МеВ
      →   + 2 α − 0.393 МеВ

Загалом, основними продуктами ядерного горіння кисню є[10] 28Si, 32,33,34S, 35,37Cl, 36,38Ar, 39,41K і 40,42Ca. З них на 28Si і 32S припадає близько 90 %[10]. Кисень у ядрі зорі вичерпується за 0,01–5 років після початку його ядерного горіння (залежно від маси зорі та інших параметрів)[11][10] — дуже швидко за астрономічними мірками[12]. Процес горіння кремнію, що слідує далі, утворює залізо й нікель, які вже є найбільш міцно зв'язаними ядрами, нездатними реагувати далі з виділенням енергії для підтримки тиску в зорі.

Ядерне горіння кисню починається в ядрі зорі, а після вичерпання кисню в ядрі переходить в оболонку навколо ядра. В ядрі після цього може запалюватись ядерне горіння кремнію. Тим часом область ядерного горіння кисню рухається далі від ядра, а ще далі від центру зорі знаходяться неонова, вуглецева, гелієва та воднева оболонки зорі з відповідними реакціями ядерного горіння на границях цих оболонок.

Ядерне горіння кисню є останньою реакцією зоряного нуклеосинтезу, яка не відбувається через альфа-процес.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. El Eid, M. F., B. S. Meyer, and L.‐S. The. «Evolution of Massive Stars Up to the End of Central Oxygen Burning.» ApJ The Astrophysical Journal 611.1 (2004): 452–65. Arxiv.org. 21 July 2004. Web. 8 Apr. 2016.
  2. Hirschi. «Evolution and nucleosynthesis of Very Massive Stars». arXiv:1409.7053v1 [astro-ph.SR] 24 Sep 2014.
  3. а б Woosley, Heger, and Weaver. «The evolution of massive stars». Reviews of Modern Physics, Volume 74, October 2002.
  4. Clayton, Donald. Principles of Stellar Evolution and Nucleosynthesis, (1983).
  5. Caughlan and Fowler. «Thermonuclear reaction rates». Atomic Data and Nuclear Data Tables, 40, 283—334 (1988).
  6. Kasen, Woosley, and Heger. «Pair Instability Supernovae: Light Curves, Spectra, and Shock Breakout». The Astrophysical Journal 734:102, 2011 June 20.
  7. Carroll, Bradley W., and Dale A. Ostlie. «An Introduction to Modern Astrophysics». San Francisco, Pearson Addison-Wesley, 2007.
  8. S. E. Woosley and Alexander Heger. «The Remarkable Deaths of 9–10 Solar Mass Stars». arXiv:1505.06712v1. May 2015.
  9. Longair, Malcolm. «High Energy Astrophysics», 3rd edition, (2011).
  10. а б в Woosley, Heger, and Weaver. «The evolution of massive stars». Reviews of Modern Physics, Volume 74, October 2002.
  11. El Eid, M. F., B. S. Meyer, and L.‐S. The. «Evolution of Massive Stars Up to the End of Central Oxygen Burning.» ApJ The Astrophysical Journal 611.1 (2004): 452–65. Arxiv.org. 21 July 2004. Web. 8 Apr. 2016.
  12. Schneider & Arny (Feb 19). Astronomy 122: Birth and Death of Stars (Lecture 18). Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2016. Stars greater than 25 solar masses undergo a more violent end to their lives. Carbon core burning lasts for 600 years for a star of this size. Neon burning for 1 year, oxygen burning about 6 months (i.e. very fast on astronomical timescales)(англ.)

Посилання

[ред. | ред. код]