Ядерне горіння кисню — Вікіпедія
Я́дерне горі́ння ки́сню — набір реакцій ядерного синтезу за участю ядер 16O, що відбуваються в надрах зір, важчих за Сонце. Горінню кисню передує ядерне горіння неону, а за ним слідує ядерне горіння кремнію. Коли ядерне горіння неону закінчується, ядро зорі стискається і нагрівається, доки не досягне температури займання для горіння кисню. Реакції горіння кисню подібні до реакцій горіння вуглецю, однак через вищий кулонівський бар'єр кисню вони мусять відбуватися при вищих температурах і густинах.
Ядерне горіння кисню запалюється за температур (1,5–2,6)×109 K[1] та густин (2,6–6,7)×10 12 кг/м3[2]. Основні реакції наведені нижче[3][4], а вказані коефіцієнти розгалуження відповідають високим температурам, коли дейтронний канал відкритий[3][5][6][7][8][9]:
+ → + α + 9.593 МеВ (34 %) → + p + 7.676 МеВ (56 %) → + n + 1.459 МеВ (5 %) → + 2 p + 0.381 МеВ → + d − 2.409 МеВ (5 %) → + γ + 16.539 МеВ → + 2 α − 0.393 МеВ
Загалом, основними продуктами ядерного горіння кисню є[10] 28Si, 32,33,34S, 35,37Cl, 36,38Ar, 39,41K і 40,42Ca. З них на 28Si і 32S припадає близько 90 %[10]. Кисень у ядрі зорі вичерпується за 0,01–5 років після початку його ядерного горіння (залежно від маси зорі та інших параметрів)[11][10] — дуже швидко за астрономічними мірками[12]. Процес горіння кремнію, що слідує далі, утворює залізо й нікель, які вже є найбільш міцно зв'язаними ядрами, нездатними реагувати далі з виділенням енергії для підтримки тиску в зорі.
Ядерне горіння кисню починається в ядрі зорі, а після вичерпання кисню в ядрі переходить в оболонку навколо ядра. В ядрі після цього може запалюватись ядерне горіння кремнію. Тим часом область ядерного горіння кисню рухається далі від ядра, а ще далі від центру зорі знаходяться неонова, вуглецева, гелієва та воднева оболонки зорі з відповідними реакціями ядерного горіння на границях цих оболонок.
Ядерне горіння кисню є останньою реакцією зоряного нуклеосинтезу, яка не відбувається через альфа-процес.
- ↑ El Eid, M. F., B. S. Meyer, and L.‐S. The. «Evolution of Massive Stars Up to the End of Central Oxygen Burning.» ApJ The Astrophysical Journal 611.1 (2004): 452–65. Arxiv.org. 21 July 2004. Web. 8 Apr. 2016.
- ↑ Hirschi. «Evolution and nucleosynthesis of Very Massive Stars». arXiv:1409.7053v1 [astro-ph.SR] 24 Sep 2014.
- ↑ а б Woosley, Heger, and Weaver. «The evolution of massive stars». Reviews of Modern Physics, Volume 74, October 2002.
- ↑ Clayton, Donald. Principles of Stellar Evolution and Nucleosynthesis, (1983).
- ↑ Caughlan and Fowler. «Thermonuclear reaction rates». Atomic Data and Nuclear Data Tables, 40, 283—334 (1988).
- ↑ Kasen, Woosley, and Heger. «Pair Instability Supernovae: Light Curves, Spectra, and Shock Breakout». The Astrophysical Journal 734:102, 2011 June 20.
- ↑ Carroll, Bradley W., and Dale A. Ostlie. «An Introduction to Modern Astrophysics». San Francisco, Pearson Addison-Wesley, 2007.
- ↑ S. E. Woosley and Alexander Heger. «The Remarkable Deaths of 9–10 Solar Mass Stars». arXiv:1505.06712v1. May 2015.
- ↑ Longair, Malcolm. «High Energy Astrophysics», 3rd edition, (2011).
- ↑ а б в Woosley, Heger, and Weaver. «The evolution of massive stars». Reviews of Modern Physics, Volume 74, October 2002.
- ↑ El Eid, M. F., B. S. Meyer, and L.‐S. The. «Evolution of Massive Stars Up to the End of Central Oxygen Burning.» ApJ The Astrophysical Journal 611.1 (2004): 452–65. Arxiv.org. 21 July 2004. Web. 8 Apr. 2016.
- ↑ Schneider & Arny (Feb 19). Astronomy 122: Birth and Death of Stars (Lecture 18). Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 13 лютого 2016.
Stars greater than 25 solar masses undergo a more violent end to their lives. Carbon core burning lasts for 600 years for a star of this size. Neon burning for 1 year, oxygen burning about 6 months (i.e. very fast on astronomical timescales)
(англ.)
- Fusion of Carbon and Oxygen / The Astrophysics spectator, 2005
- Arnett, W. D. Advanced evolution of massive stars. VI — Oxygen burning / Astrophysical Journal, vol. 194, Dec. 1, 1974, pt. 1, p. 373—383.(англ.)