Ян Коллар — Вікіпедія

Ян Коллар
словац. Ján Kollár
Ян Коллар
Псевдо	Čechobratr Protištúrsky[1] і Čechobratr Protištúrský[1]
Народився	29 липня 1793(1793-07-29) Мошовці, Угорське королівство[2][3][…]
Помер	24 січня 1852(1852-01-24) (58 років) Відень, Австрійська імперія[2][3][…]
Поховання	Ольшанський цвинтар[5]
Громадянство	Австрійська імперія
Національність	словак
Діяльність	письменник, мовознавець, поет, філософ, педагог, викладач університету, археолог, політик, фольклорист, педагог, folk song collector, проповідник, історик, славіст
Галузь	слов'янознавство[1], література[1], богослів'я[1], філологія[1] і історіографія[1]
Alma mater	Єнський університет
Знання мов	чеська[1], німецька і словацька[6][1][7]
Заклад	Віденський університет
Членство	Society of Serbian Lettersd і Краківське наукове товариствоd[8]
Посада	професор
Конфесія	лютеранство
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Ян Коллар (словац. Ján Kollár; 29 липня 1793, Мошовці — 24 січня 1852, Відень) — словацький політик, поет, етнограф, філософ і лютеранський священик, ідеолог і представник чеського та словацького національного відродження, мовознавець . Він був одним із головних діячів, які приєдналися до політичної програми панславізму . Він також писав під псевдонімом «Чеський брат Протиштурський» (словац. Čechobratr Protištúrsky) .  На його честь названий астероїд (20991) Янколлар.

Походив із селянсько-ремісничої родини. Вчився в гімназії в Кремниці, Банській Бистриці, а в 1812–1815 роках у лютеранському ліцеї в Братиславі, в 1817–1819 вивчав теологію в Єнському університеті. Після навчання в Братиславі тимчасово працював вихователем у родині Л. Кольбенгаєра в Банській Бистриці, де в 1816 р. склав кандидатський іспит у суперінтенданта А. Ловича, що було умовою для отримання стипендії на навчання в Німеччині. Потім він продовжив вивчати євангельську теологію в Єнському університеті (1817-1819). Тут він познайомився з німецькою молоддю, якій подобалася їхня ідея возз'єднання Німеччини, але критикувала їхній сильний націоналізм. Його теологічне та філософське мислення, засноване на європейській філософії Просвітництва та німецькій теології, викристалізувалося в Єні. Упродовж 1819–1849 років був священиком в Пешті, під час революції 1848—1849 років в Угорщині служив секретарем при дворі австрійського цісаря. У 1849 році, як подяка словакам, які брали участь у придушенні угорської революції, призначений професором Віденського університету.

Був одним з ідеологів словацького народного відродження, але дотримувався точки зору використання словаками чеської мови, це привело його до конфлікту з Людовитом Штуром, який пропагував словацьку мову. Концепція всеслов’янської взаємності Коллара базувалася на ідеї об'єднання всіх слов'янських племен в одну велику націю з однією спільною літературною мовою. За цю ідею його критикував чеський письменник Карел Гавлічек Боровський ^[9].

Останні роки життя (від 1849) провів у Відні, де очолював в університеті кафедру слов'янської археології.

Помер 24 січня 1852 у Відні. На його надмогильній плиті на Ольшанському цвинтарі (Прага) вибиті такі слова:

За життя він в серці носив
весь свій народ,
А по смерті живе він у серці
народу всього.

Найвизначнішим твором Коллар стала поема «Донька Слави» («Slavy dcera»). Вона вперше вийшла друком у 1824 р. Основу поеми в цій її редакції склали 86 сонетів, які входили у першу поетичну збірку Коллара. Поема складається із вступу, трьох пісень — «Зала», «Лаба», «Дунай» (за назвами річок, які протікають землями слов'ян), а також сонета-епілогу, в якому поет присвячував свій твір усім слов'янам. У поемі Коллар ідеалізує та звеличує історичне минуле слов'янських народів, одночасно протиставляючи його трагічній долі сучасних понімечених слов'ян, і висловлює переконання у майбутньому відродженні пригноблених слов'янських народів. Коло цих патріотичних ідей сконцентроване навколо центрального образу — доньки Слави. Життєвим прототипом Слави була кохана Коллара — Міна, оспівана у сонетах його першої поетичної збірки (Міна — це друге, скорочене ім'я Фредеріки Вільгельміни Шмідт). Але в самій поемі цей образ набуває алегоричного значення. Міна у поемі — це донька богині Слави та бога кохання Мілека, котра покликана, щоби «спокутувати страждання слов'ян». У цьому образі органічно поєдналися і образ коханої поета, і образ батьківщини, і навіть ширше — Славії загалом.

Поема «Донька Слави» спричинилася до широкого суспільного резонансу. Вона свого часу була одним із найпопулярніших у Чехії творів і сприймалася як взірцевий національно-патріотичний твір.

Коллар і надалі продовжував працювати над поемою. У 1832 р. він видав новий варіант, доповнивши ще двома частинами — «Лета» й «Ахерон». Кількість сонетів тепер зросла до 615. Одночасно частково були перероблені перші три частини поеми. У новій редакції їхню фабулу складає мандрівка Мілека та доньки Слави землями слов'ян, у зв'язку з цим поет пригадує найвизначніші події слов'янської історії, подаючи у численних авторських відступах емоційний коментар до них. Четверта частина («Ахерон») змальовує картини слов'янського раю, а п'ята («Лета») — картини пекла, у якому Коллар розмістив ворогів слов'ян.

У 1845 р., Коллар зробив третю редакцію поеми, яка складалася вже із 622 сонетів, що, проте, не вносило кардинальних змін у сам твір.

Українською мовою вірші Коллара (з «Дочки Слави») вперше переклав Б. Дідицький. Вони були надруковані 1853 року у львівському журналі «Зоря Галицька».

• «Básně» (1821);
• «Písně svetské lidu slovenského v Uhrách» 1-2, (1823-1827);

• «Slavy dcera» [Архівовано 12 липня 2010 у Wayback Machine.], 1824 р. /Поема «Донька Слави»
• «Rozprávy о jmenách, počátkách a starožitnostech národa slavského a jeho kmenů» (1830);
• «Výklad k Slavy Dcera» (історико-археологічний коментар, 1834);
• «Národnié zpievanky (1834, 1835);
• «O literárnej vzájemnosti mezi kmeny a nářečími slavskými», 1836, 1837 рр. /Трактат «Про літературну взаємність між слов'янськими племенами і наріччями»
• «Sláva bohyně a původ jména Slavův čili Slavjanův» (1839);
• «Cestopis obsahující cestu do Horní Itálie» (1843);
• «Staroitalia slavjanská» (1853).^[10]

• 20991 Янколлар — астероїд, який було названо на честь поета^[11];
• Ян Бенедікті - товариш Коллара та співавтор спільної праці «Písně svetské lidu slovenského v Uhrách» 1-2, (1823—1827)^[12].

• І. В. Євсеєнко. Коллар Ян [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 454. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• «Дочка Слави» Яна Коллара в контексті жанрової системи європейського романтизму // Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Н. Копистянська. — Л. : ПАІС, 2005. — С. 79-86.

(чес.)

• Nejedlý Z., J. Kollár, Praha, 1945;
• Rosenbaum К., J. Kollár pevec lásky k národy, Martin, 1956.
• Vybrané spisy, sv. 1‒2, Praha, 1952‒56;
• Narodnie spievanky, dl 1‒2, Brat., 1953;

(рос.)

• Антология чешской поэзии, т. 1, М., 1959;
• Словацкая поэзия XIX‒XX вв., М., 1964.
• Богданова И. А., Я. Коллар, в кн.: Очерки истории чешской литературы XIX‒XX вв., М., 1963;
• Зайцева А. К., Ян Коллар, в кн.: История словацкой литературы, М., 1970;

• Колляр Ян [Архівовано 15 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 679. — 1000 екз.
• Коллар Ян // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 774. — ISBN 966-692-578-8.
• Біографія Я.Коллара [Архівовано 19 червня 2015 у Wayback Machine.]