Ґете (кратер) — Вікіпедія

Ґете
лат. Goethe
Частина кратера Ґете (внизу видно вал, вгорі — перетяті грабенами кратери-привиди)
Частина кратера Ґете (внизу видно вал, вгорі — перетяті грабенами кратери-привиди)

Частина кратера Ґете (внизу видно вал, вгорі — перетяті грабенами кратери-привиди)

81°24′ пн. ш. 54°18′ зх. д. / 81.4° пн. ш. 54.3° зх. д. / 81.4; -54.3
Небесне тілоМеркурій
Типметеоритний
Діаметр~320 км
ЕпонімЙоганн Вольфганг фон Ґете
Назву затверджено1979
У базах даних
GPN
Ґете (Меркурій)
Ґете
Ґете
CMNS: Ґете у Вікісховищі

Ґете (Goethe) — кратер на Меркурії. Діаметр — близько 320 км, координати центру — 81°24′ пн. ш. 54°18′ зх. д. / 81.4° пн. ш. 54.3° зх. д. / 81.4; -54.3[1] Названий на честь німецького поета Йоганна Вольфганга фон Ґете. Ця назва була затверджена Міжнародним астрономічним союзом 1979 року[2].

Ґете належить до басейнів, однак додаткових кілець у нього не видно. Не помітно й явних слідів викидів навколо нього[1]. Головний вал зберігся погано[3], але простежується майже на всій довжині[1]. В давнину цей кратер, як і велику площу навколо, залила лава, зробивши його дно доволі рівним. Коли вона застигла, на її поверхні з'явилися численні гряди[3], і подекуди край Ґете окреслений лише ними[4].

Всередині басейна є два кратери-привиди — кратери, що їх цілком або майже цілком залила лава. Нині їхні краї, подібно до деяких ділянок краю самого Ґете, окреслені грядами, що пролягли над затопленими височинами. Ці кратери перетяті численними грабенами[5].

У межах Ґете є й чимало кратерів, молодших за лавовий покрив. Найбільші з них отримали назви: Фуллер (27 км) і Лакснесс (26 км). Завдяки близькості до полюса на їхньому дні є ділянки, що ніколи не освітлюються Сонцем. Як і в деяких інших приполярних кратерах Меркурія, там виявлено області з посиленим відбиттям радіохвиль[6], що інтерпретується як ознака наявності водяного льоду[7].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Fassett C. I., Head J. W., Baker D. M. H., Zuber M. T., Smith D. E., Neumann G. A., Solomon S. C., Klimczak C., Strom R. G., Chapman C. R., Prockter L. M., Phillips R. J., Oberst J., Preusker F. (October 2012). Large impact basins on Mercury: Global distribution, characteristics, and modification history from MESSENGER orbital data (PDF). Journal of Geophysical Research. 117 (E12). Bibcode:2012JGRE..117.0L08F. doi:10.1029/2012JE004154. Архів оригіналу (PDF) за 29 січня 2013. Процитовано 29 листопада 2016.
  2. Goethe. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology Research Program.
  3. а б Grego P. Venus and Mercury, and How to Observe Them. — Springer, 2007. — P. 25-26. — ISBN 978-0-387-74286-1.
  4. PIA14821: Smooth Operator. NASA. 22.09.2011. Архів оригіналу за 21 вересня 2015. Процитовано 29 листопада 2016.
  5. PIA15273: Hooked on Tectonics. NASA. 06.01.2012. Архів оригіналу за 29 листопада 2016. Процитовано 29 листопада 2016.
  6. Карта північної полярної області Меркурія. Радіояскраві області позначено жовтим.
  7. Murchie S. L., Vervack R. J., Ernst C. M. Mercury // Encyclopedia of the Solar System / T. Spohn, D. Breuer, T. Johnson. — 3. — Elsevier, 2014. — P. 301–302. — ISBN 9780124160347.

Посилання

[ред. | ред. код]