Європейська політика сусідства — Вікіпедія

Країни-сусіди ЄС:
   Європейський Союз
   Офіційні кандидати
   Європейська політика сусідства
   Південна група
   Інші країни Середземноморського Союзу

Європе́йська полі́тика сусі́дства (ЄПС) (англ. European Neighbourhood Policy) — політика Європейського Союзу; має на меті створити на південь і схід від нових кордонів розширеного Європейського Союзу зону стабільності миру і добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин з сусідніми країнами.

Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій Європейського Союзу


Раді Європейського Союзу
Угорщина Угорщина
(липень–грудень 2024)

Конфігурації







Група Європейського інвестиційного банку





Інші незалежні установи


Міжвідомчі установи

Європейська політика сусідства (ЄПС) спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами, і надати їм можливість брати участь в різних видах діяльності ЄС шляхом тіснішої політичної, економічної, культурної співпраці та взаємодії в галузі безпеки. Концепція ЄПС охоплює такі країни: Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдова, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія.

Вперше концепція ЄПС була викладена у зверненні Комісії «Ширша Європа» у березні 2003 року. Вона засвідчила, що формування відносин з сусідами — один з пріоритетів зовнішньої політики розширеного ЄС. ЄПС не торкається питання потенційного членства. Вона пропонує сусіднім країнам привілейовані відносини, які будуватимуться на взаємному визнанні спільних цінностей, головним чином у сфері верховенства права; справедливого управління; дотримання прав людини, зокрема, прав меншин; принципів ринкової економіки та безперервного розвитку. Глибина цих відносин залежатиме від того, наскільки ефективно втілюватимуться спільні цінності.

Європейський Союз повинен зміцнювати політику сусідства в регіоні, орієнтуючись на два основні завдання:

  • Співпраця з партнерами з метою зниження рівня бідності та створити зону спільного процвітання й цінностей, які базуються на глибшій економічній інтеграції, міцних політичних й культурних зв'язках, посиленій транскордонній співпраці та спільній відповідальності за запобігання конфліктам між ЄС та її сусідами.
  • Закріплення позицій ЄС щодо конкретної вигоди і привілейованих відносин у межах диференційованих рамок, які відповідають прогресу, зробленому партнерськими країнами в політичних та економічних реформах.

Підхід Європейського Союзу базується на таких цілях:

  • розширення внутрішнього ринку та регуляторних структур;
  • привілейовані торговельні відносини та відкриття ринку;
  • перспективи для законної міграції та руху людей;
  • інтенсивна співпраця з метою запобігання і боротьби зі спільними загрозами для безпеки;
  • активне політичне залучення ЄС для запобігання конфліктам і їх вирішення;
  • активніші зусилля для сприяння правам людини, глибшій культурній співпраці та поглибленню взаєморозуміння;
  • інтеграція в торговельні, енергетичні та телекомунікаційні мережі і європейську дослідницьку зону;
  • нові інструменти для сприяння і захисту інвестицій;
  • підтримка інтеграції у глобальну торговельну систему;
  • посилена допомога, краще реагування на потреби;
  • нові джерела фінансування.

Для фінансування діяльності в рамках ЄПС запроваджується новий «Інструмент європейського сусідства й партнерства» (ІЄСП), який починаючи з 2007 року замінить чинні програми технічної допомоги «ТАСІС» і «МЕДА» в країнах ЄПС і в Росії. Його мета - надання допомоги Європейським Співтовариством з метою розвитку зони процвітання та добросусідства та її ефективнішого використання. Період дії - 2007-2013 роки[1]. ІЄСП має новий спеціальний компонент для підтримки транскордонного співробітництва на кордонах ЄС. До 2006 року включно для фінансування транскордонної співпраці Комісія буде спрямовувати кошти за допомогою чинних інструментів у так звані «Програми сусідства».

12 травня 2004 року Комісія представила конкретну Стратегію реалізації ЄПС і аналітичні доповіді щодо семи перших країн з «кола друзів»: Ізраїлю, Йорданії, Марокко, Молдови, Палестинської автономії, Тунісу та України. На основі стратегії виробляються детальні плани дій з кожною країною-партнером. Плани дій визначають пріоритетні завдання, виконання яких має зблизити країну з ЄС. Моніторинг виконання чинних Планів дій здійснює як Європейська комісія, так і громадське експертне середовище країн «кола друзів»[2].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Інструмент європейського сусідства і партнерства – нові можливості для України /Під ред. Н. Андрусевич. – Львів, 2008. – 160 с. Архів оригіналу за 2 листопада 2013. Процитовано 20 травня 2011.
  2. Оцінка виконання Плану дій Україна-ЄС: довкілля та сталий розвиток / Під ред. Н. Андрусевич. Львів. 2009. 104 с. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 18 квітня 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]