Анатолія — Вікіпедія
Ця стаття не містить посилань на джерела. (липень 2021) |
Було запропоновано об'єднати цю статтю або розділ з Мала Азія, але, можливо, це варто додатково обговорити. Пропозиція із січня 2021. |
Анатолія | |
---|---|
Площа | 756 000 км² |
Країна | Туреччина |
Регіон | Західна Азія |
Анатолія у Вікісховищі |
Анато́лія (грец. Aνατολή — «схід сонця») — історична назва внутрішніх районів Малої Азії, а часом і всього півострова. Тепер Анатолією називається азійська частина Туреччини. Місцевість переважно складається з гірського рельєфу.
Назва походить з грецької мови й означає «схід сонця», або просто Схід. Ця назва з'явилася близько 3 000 років тому. Давні римляни називали її — «Близький Схід».
Туреччина — країна переважно гірська. У зв'язку з цим клімат країни носить в середньому гірський характер і риси континентального клімату. Літо у внутрішніх континентальних районах Туреччини повсюдно спекотне та посушливе, зими сніжні та холодні. На Егейському та Середземному морі клімат середземноморський, з більш м'якою зимою, стійкий сніговий покрив не утворюється. На Чорному морі клімат помірно-морський з характерними для нього теплим літом та прохолодною зимою. Середня температура взимку (у січні) становить приблизно +5 °C, влітку (у липні) – близько +23 °C. Опадів випадає до 1000-2500 мм на рік. Влітку середньодобова температура може перевищити 30 і (зрідка) 35 ° C, а спека може перевищити +40 ° C, але це буває порівняно рідко на південному узбережжі Туреччини. На південному сході Туреччини клімат має риси тропічного безлюдного, і вологість низька, на відміну від високої вологості на березі Чорного моря.
Територія Анатолії в різні історичні періоди входила (повністю або в значній частині) до складу різних держав: Хеттське царство, Лідійське царство, Мідія, держава Ахеменідів, держава Олександра Македонського, держава Селевкидів, Понтійське царство, Пергам, Стародавній Рим, Візантія, Конійський султанат та інші.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |