Битва при Каннах (1018) — Вікіпедія

Битва при Каннах — битва, що є частиною Нормандського завоювання Південної Італії, що відбулася в 1018 році між візантійцями під командуванням італійського катепана Василя Боіоанна та лангобардами під проводом Мелуса з Барі поблизу Канн в Апулії, що перебувала тоді під владою Візантійської імперії^[1]; в тому ж місці, де карфагенський полководець Ганнібал розгромив римську армію в 216 році до нашої ери. Лангобардів підтримували кінні норманські найманці під командуванням Гілберта Буатере^[en][2]; візантійці були посилені елітним загоном варязької гвардії^[1]. Битва закінчилася перемогою візантійців, лангобарди зазнали нищівної поразки^[1].

Декількома роками раніше Мелус підняв повстання проти візантійського панування, але після початкових успіхів зазнав поразки і був вигнаний. 1016 року почалося нове повстання, цього разу ініційоване норманами. Успіхи повстанців у 1017 році змусили імператора Василія II направити до Апулії на допомогу гарнізону загін варязької варти.

Дві армії зустрілися біля річки Офанто, в тому ж місці, де під час Другої Пунічної війни відбулася набагато відоміша Битва при Каннах. Повстанців було розгромлено. Гілберт Буатере загинув у бою, а разом з ним і більшість норманів. Мелусу вдалося втекти до Папської області і, зрештою, до двору імператора Священної Римської імперії Генріха II в Бамберзі, де він і помер у 1020 році.

Однак поразка не завадила норманським завойовникам у наступні роки встановити свою гегемонію над Італією. Через рік після Битви при Каннах норманський гарнізон був розміщений у Трої на утриманні Візантійської імперії, головним чином, він був сформований з норманів Буатере, які вціліли у битві^[3]. У 1071 році, завоювавши Барі, нормани остаточно оволоділи останнім оплотом Візантії на Апеннінському півострові.

• Norwich, John Julius. Normans in the South 1016—1130. Longmans: London, 1967.