Вогнетривкість — Вікіпедія

Вогнетри́вкість — властивість матеріалу (виробу) протистояти, не розплавляючись, впливу високих температур. Вогнетривкість є основною характеристикою вогнетривких матеріалів[1].

Визначення вогнетривкості матеріалів

[ред. | ред. код]

Вогнетривкість матеріалів у межах температур 1580…2000 °C визначають таким способом. З випробовуваного матеріалу за ГОСТ 21739-76[2] виготовляють піроскопи (конуси Зегера), що мають форму трикутних зрізаних пірамід висотою 4-5 см. Піроскоп у вертикальному положенні поміщають на підставці у піч і нагрівають. З підвищенням температури піроскоп розм'якшується і нахиляється. Температуру, за якої верхній кінець піроскопа торкнеться підставки, називають вогнетривкістю даного матеріалу. Піроскоп нахиляється поступово, оскільки вогнетривкий матеріал є багатокомпонентною системою і під час нагрівання її компоненти розм'якшуються і розплавляються послідовно, починаючи з найбільш легкоплавких.

Вогнетривкість глинистих порід

[ред. | ред. код]

За вогнетривкістю (ДСТУ Б В. 2.7-60-97[3]) слід розрізняти три групи глинистих порід:

  • легкоплавкі — показник вогнетривкості менше 1 350 °C;
  • тугоплавкі — показник вогнетривкості від 1 350 °C до 1 580 °C включно;
  • вогнетривкі — показник вогнетривкості понад 1580 °C.

Легкоплавкі глинисті породи як правило полімінеральні. В них присутні монтморилоніт, бейделіт, гідрослюди і домішки кварцу, слюд, карбонатів та інших мінералів. Вміст глинозему в цих породах не перевищує 15-18 %, кремнезему — 80 %, оксидів заліза — 8-12 %. Для них характерний також високий вміст плавнів — тонкодисперсних домішок залізистих, кальцієвих, магнієвих і лужних мінералів.

Вогнетривкі різновиди глинистих порід мають в основному каолінітовий склад. У хімічному складі вогнетривких глинистих порід переважають Si2O3 і Al2O3, які у найкращих різновидах вогнетривких глин знаходяться у кількостях, близьких до вмісту їх у каолініті (Si2O3 — 46,5 %, Al2O3 — 39,5 %). У деяких різновидах вогнетривких глин вміст Al2O3 знижується до 15—20 %. Оксиди заліза і сульфіди знаходяться у підпорядкованих кількостях. Шкідливими домішками є кальцит, гіпс, сидерит, сполуки Mn і Ti.

Тугоплавкі глинисті породи за мінеральним складом не витримані: у них присутні каолініт, галуазит, бейделіт, гідрослюди і домішки — кварц, слюда, польовий шпат та інші мінерали. Вміст глинозему в цих породах становить 18-24 %, іноді 30-32 %, кремнезему — 50-60 %, оксидів заліза — 4-6 %, іноді 7-12 %.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. «Вогнетривкість» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] в УРЕ
  2. ГОСТ 21739-76 Пироскопы керамические. Технические условия.
  3. ДСТУ Б В. 2.7-60—97 Сировина глиниста для виробництва керамічних будівельних матеріалів. Класифікація.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Будник А. Ф. Енергетика обладнання термічних цехів і дільниць: навч. посіб. / А. Ф. Будник, В. Б. Юскаєв. — Суми: Вид-во СумДУ, 2010. — 246 с. — ISBN 978-966-657-277-9


Література

[ред. | ред. код]
  • Наказ «Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ глинистих порід» 17 грудня 2004.

Посилання

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]