Жадько Віктор Олексійович — Вікіпедія

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (грудень 2015)

Жадько Віктор Олексійович
Народився	16 лютого 1952(1952-02-16) (72 роки) Іваньки
Діяльність	письменник публіцист науковець видавець
Галузь	література[1], публіцистика[1], краєзнавство[1] і видавнича справа[1]
Alma mater	Миколаївський педагогічний інститут (1976) Вища партійна школа при ЦК КПУ (1981) Академія суспільних наук при ЦК КПРС (1983).
Знання мов	українська[1]
Нагороди	мистецька премія «Київ»

Віктор Олексійович Жадько́ (нар. 16 лютого 1952(19520216), с. Іваньки, Маньківський район, Черкаська область)  — письменник, публіцист, науковець, видавець, некрополезнавець, декабристознавець, краєзнавець, енциклопедист, фотоаматор; біограф Тараса Шевченка. Доктор філософських наук (2008), професор (2011), Почесний академік Національної академії педагогічних наук України (листопад,2021); академік АН ВО України (з 2008; Відділення масової комунікації), академік-секретар Відділення; Заслужений працівник освіти України (2007); Відмінник столичної освіти (2012). Засновник кафедри журналістики Національного педагогічного університету (2005—2022); Освітянин 2007, 2008, 2010—2012, 2015, 2017—2020 років; доцент кафедри журналістської майстерності Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1991—1999). Директор Інституту суспільно-політичних наук Національної академії керівних кадрів працівників культури і мистецтв (2011—2012);позаштатний радник Міністра культури України (2010—2012);позаштатний радник Голови Київської обласної державної адміністрації (2016—2018 роки); з 5 вересня 2021 — радник Першого віце-прем'єра — міністра України — Міністра економіки України; позаштатний радник Міністрів освіти і науки України. Член Національної Спілки журналістів України (1978), член Національної спілки письменників України (2002). Член Національної спілки краєзнавців України (2010; 2017 року добровільно залишив Спілку). Активний учасник усіх Майданів, в тому числі — Революції Гідності.

Народився 16 лютого 1952 року в селі Іваньки на Черкащині в родині коваля. Батько — Олексій Прокопович працював ковалем, мати, Валентина Василівна — на сільськогосподарських роботах. Навчаючись у старших класах школи, Віктор щоліта працював у місцевому колгоспі помічником тракториста, у будівельній бригаді, а також писав, як юнкор, дописи до районної газети «Промінь комунізму».

Після закінчення школи Віктор приїхав до Миколаєва: тут у морській авіації служив його старший брат, Анатолій, деякий час працював на заводі «Дормашина» токарем, пізніше — водієм у міському Будинку офіцерів.

Повернувшись до Миколаєва, після військової служби у Латвії та Литви, Віктор став студентом філологічного факультету Миколаївського державного педагогічного інституту імені В. Бєлінського (1972—1976). Вчився на відмінно, був одним з активних учасників і організаторів пошукового студентського загону «Прометей», який очолював викладач кафедри фізичного виховання А. І. Тихомиров. Подорожі Кримом, визначними місцями Миколаївщини, слідами партизанського з'єднання Сидора Ковпака від Путивля до Карпат, написав і видрукував дві повісті: «Де стежку торували партизани» та «Живуть після смерті». А ще — участь у студентських наукових конференціях, організатор та ведучий Міжнародного студентського фестивалю молодіжної пісні; знайомство та співпраця з відомим краєзнавцем Віктором Ліфановим, найстарішим у місті літератором Андріаном Топоровим, праця в архівах і Миколаївській обласній бібліотеці.

Віктор Жадько— ініціатор створення літературного об'єднання студентів філологічного факультету «Вітрила». Його статті та оповідання часто з'являлися в місцевій та республіканській періодиці. Миколаївське письменницьке «братство» того часу — Л. Куліченко, М. Божаткін, І. Григурко, В. Бойченко, В. Юр'єв, Е. Январьов, К. Курашкевич, В. Пучков, К. Голубкова, Д. Кремінь — завжди радо спілкувалися з молодим автором, цінували його натхнення й завзяття.

Після закінчення інституту Віктор обрав професію журналіста. Він — кореспондент обласної молодіжної газети, заступник редактора районної газети «Прапор Жовтня». Після закінчення Вищої партійної школи, попрацювавши деякий час на Миколаївщині— редактором та на партійній роботі; переїхав до Києва, де очолив один із відділів журналу «Україна», був головним редактором журналу Державної податкової адміністрації України «Департамент».

Місто юності Миколаїв назавжди ввійшло в душу та серце Віктора Жадька. Десять творів— роман, повісті, художньо-документальні нариси та історичні календарі пов'язані з історією міста корабелів і його сьогоденням.

• Миколаївський педагогічний інститут (1976) із червоним дипломом
• Вища партійна школа при ЦК КПУ (1981),
• Академія суспільних наук при ЦК КПРС (Москва,1983).

Працював:

• на партійно-державній роботі (Миколаїв, 1981—1984);
• у газеті «Прапор Жовтня» (Миколаїв, 1978—1979);
• журналі «Україна» (Київ, 1984 — 89);
• доцент Центрального інституту удосконалення вчителів (1989—1991);
• доцент Інституту журналістики та Міжнародних відносин Київського університету ім. Т.Шевченка (1991 — 1999);
• зав.кафедри масових комунікацій Міжнародного університету фінансів (1999 — 2003);
• Директор Інституту суспільно-політичних наук Національної академії керівних кадрів працівників культури і мистецтв (2011—2012);
• позаштатний радник Міністра культури України (2010—2012);
• позаштатний радник Голови Київської обласної державної адміністрації (з 2016—2018 роки);
• 2003 — 2021 — зав. кафедри журналістики Національного педагогічного університету;^[2]
• Шеф-редактор журналу Державної податкової адміністрації України «Департамент» (2001—2006);
• головний редактор газети «Київський ринок» (2005—2007);
• шеф-редактор студентських газет «Памолодь» (з 2007) і «Ренесанс» (з 2007).

Член двох спеціалізованих вчених рад по захисту докторських і кандидатських дисертацій при Національному педагогічному університеті (з 2008); член редколегій наукових фахових видань — журналу «Соціальна психологія» та наукового вісника «Гілея», історичного та культурологічного журналів: «Пам'ять століть» та «Духовні студії». Під науковим керівництвом В. Жадька захищено 3 кандидатські дисертації.

Ще в студентські роки В. Жадько зацікавився постаттю М. Аркаса. Біографічна повість про нього датована 1972—1986 роками — опублікував роман «Грек із душею українця», присвячену діяльності відомого українського просвітницького діяча початку 20 століття, історика й композитора.

Зацікавила В. Жадька й така тема, як миколаївці — декабристи, брати Йосип і Олександр Поджіо, М. Лорер, М. Чижов. Робота в архівах Москви, Іркутська, Санкт-Петербурга вилилася в роман-хроніку «Восставшие против императора» (2003).

Одним із нових творів про південноукраїнський край став виданий у 2002 році публіцистичний роман «А степ як море».

Досить часто його статті та есе почали з'являтися на шпальтах «Літературної України», в журналах «Ранок», «Дніпро». Невдовзі окремими виданнями з'явилися художньо-документальні повісті, лише про Миколаївщину: «Передай вогонь синам», «Де стежку торували партизани», краєзнавчий довідник «Вулиці Миколаєва», історичний календар Миколаївщини «Узбереги Божої ріки»; Микола Аркас -у двох томах і др.

Віктор Жадько, як науковець, письменник і журналіст, нині єдиний в Україні, який активно працює над дослідженням життя і творчості Тараса Шевченка, благословивши у світ 10 книг, 45 публікацій у газетах, наукових вісниках та журналах. Двічі номінувався на Шевченківську премію (2014, 2016).

Віктор Жадько — єдиний в Україні дослідник-некрополезнавець^[3], який досліджує проблему поховань відомих українців як в Україні, так і за кордоном. Випустив у світ з даної проблеми як автор 5 книг.

Як науковець, впорядкував і випустив у світ першу і єдину в Україні українсько-російську «Малу енциклопедію з податків», навчальний посібник «Основи журналістики та редакційно-видавнича справа» та «Журналістика і редакторська майстерність», рекомендовані Міністерством освіти і науки України (2005,2012). За наукові праці з проблем духовності, занесений до Всесоюзної енциклопедії «Етика»(1987). Згідно бібліографічного покажчика за 2019 рік, Жадько В. — автор 650 наукових та публіцистично-художніх статей.

Номінувався на Шевченківську премію: 2014, 2016, 2023 і 2024 років.

Віктор Жадько як автор-упорядник (несправедливо, непорядно та не об'єктивно критикований земляками-краєзнавцями: Вадимом Мициком, Володимиром Хоменком, Олегом Шатайлом як ніби «автор -плагіатор», хоч насправді, як свідчать вихідні данів енциклопедії, Віктор Олексійович- автор — упорядник; після кожної статті, які ним творчо опрацьовані — а їх більше 3 тисяч, є література, яку використовував та на яку посилався В.Жадько), внаслідок десятилітнього збирання матеріалів на основі та з використанням архівного, наукового, художньо-документального, історичного та публіцистичного фактажу. Необ'єктивна критика та друкування пасквілів у газетах: «Просвіта», «Літературна Україна», в обласній газеті Черкащини і районках, не дозволили упоряднику одержати Державну премію України, на яку В.Жадька висували академіки Іван Дзюба і Петро Тронько. А Віктор Жадько відвідав 800 сіл та міст області, зробив 5 тисяч фотосвітлин і аж тоді випустив у світ видання «Черкащина. Універсальна енциклопедія» (2010; 1104 с.), подібної не має жодна область. Тут, зокрема, зібрано все, чи майже все про життя і творчість Тараса Шевченка, оточення, твори, рідню з фотографіями та малюнками Кобзаря; багато кольорових історичних вкладок.

• Заслужений працівник освіти України (2007);
• Відмінник столичної освіти (2012);
• Освітянська премія «Залиш мені в спадщину думку найвищу»: 2004, 2005, 2007, 2008, 2010, 2011, 2012, 2017—2020 роки;
• Літературні премії:
  • імені Миколи Аркаса (2002);
  • Міжнародна імені Д.Нитченка (2005);
  • імені І.Огієнка (2007);
• Краєзнавча премія імені Михайла Максимовича (2008);
• Лауреат премії Спілки журналістів України «Незалежність» (2010);
• «Київ» в галузі «журналістика» (2011);
• Фонду Т. Шевченка «У своїй хаті своя правда, і сила, і воля» (2012);
• Міжнародна премія імені В. Винниченка (2013);
• пам'ятна ювілейна медаль «До 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка» Черкаської обласної державної адміністрації;
• Медаль «Івана Мазепи» (2016)^[4];
• Лауреат премії Академії наук Вищої освіти України (2018);
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені Антуана де Сент-Екзюпері (Франція-Німеччина), 2021;
• медаль «20 років Академії наук вищої освіти України» (2012).
• Фіналіст Шевченківської премії у номінації «Літературознавство і мистецтвознавство» (2022).

• Хто є хто в українській журналістиці
• Особистий вебсайт [Архівовано 25 травня 2013 у Wayback Machine.]
• Л. І. Мацько Те, що ви зробили, пане Вікторе, не має ціни…: [До ювілейного 55-річчя Віктора Жадька] / Л. Мацько // Культура і життя. — 2007. — № 26(27 черв.). — С. 2.[1] [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
• Л. І. Мацько Жадько Віктор Олексійович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — С. 489. — ISBN 978-966-02-5720-7.
• Дзюба І. На дорогах пам'яті // Літературна Україна. — 2004. — 6 жовт.
• Погрібний А. Пам'ять родова — пам'ять національна // Літературна Україна. — 2007. — 23 серп.
• Кремінь Д. Подвійний портрет. В кн. А степ як море. — К., 2003. — С. 2—6.
• Карпенко В. Земля козацька, рідна і свята // Українська літературна газета.— 2010. — С. 4.
• Ткаченко Б. Не погубімо золоту стрічку пам'яті // Кримська світлиця. — 2012. — С. 7.
• Надольний І. У святому неспокої творчого життя // Українська літературна газета.— 2012. — С. 6.
• Югов В. До слова і примирення // Голос України. — 2004. — 25 листоп.
• Ткаченко Б. Нова Шевченкіана Віктора Жадька// Кримська світлиця. — 2021. — 12 листопада.
• Ткаченко Б. Євангеліє— щоденник од Віктора Жадька // Освіта. — 2021. — № 42—41. — 27 жовтня.
• Жадько Віктор Олексійович: біобібліографічний покажчик / Міністерство освіти і науки України; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, упоряд. Н. І.Тарасова. — Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2019. — 174 с.