Гуань — Вікіпедія

Гуань

Класифікація	дерев'яний духовий музичний інтрумент, аерофон
Класифікація Горнбостеля-Закса	422.111
Подібні інструменти	гобой, хітірікі, сяо
Гуань у Вікісховищі

Гуань (кит. спр. 管, піньїнь: guǎn管, піньїнь: guǎn) — китайський дерев'яний духовий музичний інтрумент, різновид гобоя.

Інструмент складається з циліндричного стовбура з 8 або 9 ігровими отворами. На півночі Китаю виготовляється з дерева, на півдні — іноді також з очерету або бамбука. В канал гуаня вставляється подвійна очеретяна тростина, яка у вузькій частині перев'язана дротом. На кінці інструмента, а іноді і між ігровими отворами надіваються олов'яні або мідні кільця. Загальна довжина гуаня коливається від 200 до 450 мм; великі інструменти мають латунний розтруб^[1].

Довжина інструменту — 18-33 см^[2]. Звукоряд сучасної гуані хроматичний, діапазон es1—а3 (великий гуань) або as1—с4 (малий гуань). Використовується в ансамблях, оркестрах і соло.

Інструмент має давнє походження. На позначках на магічних кістках XIV століття до н. е. вже зустрічаються згадки таких флейт, як янь і гуань; в пам'ятках класичної китайської літератури III—II століть до н. е.. (таких як «Чжоуські ритуали») зустрічаються згадки про ді і гуань^[3].

У Китаї гуань досить поширений в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі КНР. На півдні, в Гуандуні гуань також відомий як хоугуань (кит. 喉管).

Традиційна китайська назва цього інструменту — білі (кит. трад. 筚篥, спр. 篳篥筚篥, спр. 篳篥); у традиційному написанні назва перейшла у корейську та японську мови.

Білі вважається попередником гуаня^[4]. Він потрапив в Китай з центральноазійської країни Куча до початку періоду правління династії Тан, близько V століття н. е.

Від гуаня (білі) походить японський інструмент хітірікі, який проник в японську культуру у VIII столітті. Білі виготовлявся з бамбука. Його довжина становила 15 см; він мав сім отворів для пальців і два для великих пальців. Білі став основним інструментів в придворних ансамблях при династії Тан (618—907). Пізніше потрапив до Японії (де його назва китайських ієрогліфів вимовлялося «хітірікі») і використовувався в гагаку.

У XIV столітті став популярний у храмовій музиці (разом з шен, ді та юнлуо) в супроводі ударних. Також став популярним і в народних ритуалах.

• Хітірікі — старовинний духовий японський інструмент з групи гобоїв, нащадок гуаня.
• Сяо — традиційний китайський дерев'яний духовий інструмент.
• Пхірі — корейський інструмент.
• Піле — вʼєтнамський інструмент.
• Пі а — кхмерський інструмент.

• Музыкальные инструменты Китая, под ред. И. Алендера, М., 1958.
• Li Yuanqing: ‘Guanzi yanjiu’ (Study of the guanzi), Minzu yinyue wenti de tansuo (Exploring issues in Chinese music) (Beijing, 1983), 18-52
• Yuan Jingfang: Minzu qiyue xinshang shouce [Handbook for the appreciation of Chinese instrumental music] (Beijing, 1986), 60-62
• Liu Dongsheng and Yuan Quanyou, eds.: Zhongguo yinyue shi tujian [Pictorial guide to the history of Chinese music] (Beijing, 1988)
• Liu Dongsheng, ed.: Zhongguo yueqi tujian (Pictorial guide to Chinese musical instruments) (Ji′nan, 1992), 148-51
• S. Jones: Folk Music of China: Living Instrumental Traditions (Oxford, 1995/R, 2/1998 with CD), 181—225

Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.