Двійковий код — Вікіпедія

Двійко́вий код (іноді біна́рний код) — код, за використання якого повідомлення передаються послідовностями (секвенціями) з двох символів (наприклад, «1» та «0»).

Велике значення двійковий код має в цифровій обробці інформації.

З комбінаторики відомо, що в загальному випадку число комбінацій (кодів) n-розрядного двійкового коду дорівнює числу розміщень з повтореннями:

${\displaystyle {\bar {A}}(2,n)={\bar {A}}_{2}^{n}=2^{n}}$,

де ${\displaystyle {\bar {A}}(2,n)={\bar {A}}_{2}^{n}}$ — число кодів, ${\displaystyle \ n}$ — число розрядів двійкового коду.

Інки мали свою систему лічби кіпу, яка фізично являла собою мотузкові сплетення і вузлики. Генрі Ертан виявив, що у вузликах закладено якийсь код, найбільше схожий на двійкову систему числення.^[1]

Спосіб опису співвідношення між набором тегів і відповідних їм лігандів, де про ідентичність структурного блоку свідчить присутність або відсутність цього тегу або набору тегів (тобто використовуються два біти 1 та 0).

• Двійкова система числення
• Вісімкова система числення
• Шістнадцяткова система числення

Це незавершена стаття про програмування. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.